Окрім балок і ярів, що збереглися досі, по всіх вулицях старої Одеси вздовж і впоперек були прокладені канави, в демісезони наповнені водою. Тому, окрім відповідних муніципальних споруд, на всіх перехрестях вулиць існували й приватні мости та містки.
Кожен солідний підприємець вважав за необхідне влаштувати місток для переходу через канаву навпроти дверей свого закладу, бо найзаможніші клієнти приїжджали до нього в екіпажі. Домовласники споруджували такі містки навпроти парадних під’їздів, іноді разом із навісом від дверей до самої бруківки.
Очевидно, першим великим мостом в Одесі був дерев’яний міст через Карантинну балку. У збірці «Одеса. 1794-1894» про неї коротко згадується: «Через Карантинну балку здавна існував дерев’яний міст для сполучення міста з фортецею». Про час будівництва мосту ми дізнаємося з рапорту архітектора Ф.Фраполлі від 25.05.1809 року: «… міст, що будується під моїм наглядом на балці до фортеці, нині зовсім закінчений». Вулиці назв тоді ще не мали, та й міст, певно, був єдиним.
Другим у хронологічній послідовності було збудовано міст також Херсонським трактом через Військову балку (у місці перетину сучасних Ланжеронівської та Гаванної вулиць).
Третім у тій же послідовності будувався кам’яний міст на вулиці Дерибасівській, навпроти сучасного Будинку книги. Відомо, що кошторис по цій споруді в сумі 8890 рублів було складено архітектором Ф.Фраполлі, розпочато спорудження в лютому 1811 ще на Гімназькій вулиці і закінчено вже на Дерибасівській у квітні 1812 року.
Незважаючи на те, що Дерибасівська вже тоді вважалася однією з головних вулиць міста (на плані Одеси 1814 року нанесені назви тільки Дерибасівської та Рішельєвської, а до цього Театральної вулиці), все ж таки вважали за необхідне в першу чергу побудувати міст через Військову балку там, де він був більш потрібний з практичної точки зору: на основній магістралі Херсонська застава — порт, а потім уже головною вулицею Гімназької. Прагматиками були одесити того часу.
З мостів, що існували, через Карантинну балку збереглися три з половиною: Строгановський по Грецькій вулиці, Коцебу по вулиці Буніна (Поліцейській), Новікова по вулиці Жуковського і півміст Сікарда по Єврейській вулиці.
Через другу балку на плато старої Одеси — Військову, що розрізає місто в його центрі, також був необхідний міст для зв’язку між Південним (Військовим) та Північним (Грецьким) форштатами, приморськими районами цих частин міста, в одному з яких розташовувалися «присутні місця» — установи адміністрації міста, в іншому – місця проживання чиновників різних рангів. З розміщенням на Приморському бульварі канцелярії Воронцова, закладенням будівель присутніх місць та біржі потреба у мосту стала очевидною.
Кам’яний Сабанєєв міст через Військовий узвіз споруджували довго, з великими труднощами технічного характеру, різними будівельниками і, можливо, тому про нього так багато суперечливих відомостей. У 1833 році вже заведено справу «Про влаштування спуску з правого боку знову збудованого Сабаніївського мосту, на Військову гавань», а в «Новоросійському календарі» на 1835 знаходимо рядок: «1834. Побудований на 3 -х кам’яних арках міст через Військову балку, званий Сабанєєвським». У листі ж від 10 вересня 1834 року М.С.Воронцову градоначальник А. І. Левшин повідомляє: «Сабаніївський міст вже вийшов із землі і половина арок виведена».
Очевидно, з 1828 по 1836 роки міст перебудовувався вщент. 18 липня 1836 року Левшин знову пише Воронцову: «Тріщини під Сабанеєвим мостом стали збільшуватися».
Ще триваліший час будувався Строганівський міст. У збірці «Одеса. 1794-1894» сказано: «У 1851 році було розпочато спорудження мосту Грецькою вулицею… закінчено тільки в 1863 році архітектором Гонсіоровським». Насправді «торги на будівництво моста через Карантинну балку» були оголошені лише в 1853 році, і контракт на його будівництво був укладений з Бутирським підрядником 11 грудня 1853 року, з терміном закінчення через два роки.
Були в Одесі, принаймні, ще одинадцять муніципальних мостів, про існування яких у минулому тепер мало хто знає. Всі вони мали загальне призначення — були перекинуті через рів другої межі порто-франко, що оперізує місто від Херсонського узвозу, повз Старий цвинтар до Ланжерона.
Це були невеликі, але капітально збудовані кам’яні мости з парапетами, здатні витримати проїзд ними будь-якого вантажного транспорту того часу. Ці мости існували до кінця сімдесятих років. Більшість із них відзначено і названо на плані міста 1867 року: Ольгієвський наприкінці однойменної вулиці, Інститутський — в інституту шляхетних дівчат (пізніше морського транспорту), Лютеранський наприкінці Лютеранського провулка, Ланга наприкінці Тираспольської вулиці, Прохорівський (Черепеннікова) у початку Прохорів , Усіх Святих наприкінці Новорибної вулиці, Малий біля місця перетину Костецької та Болгарської, Сінної біля Старосінної площі, Палена біля Канатної вулиці.
Не можна не згадати про пішохідний міст між Приморським та Комсомольським бульварами, який був зведений у 1968-1969 роках за проектом архітектора Володимирської та інженера Кирієнка. Один Господь Бог знає, чи є у цього не позбавленого витонченості та оригінальних інженерних втілень моста сьогодні офіційна назва, але в Одесі він відомий виключно як Тещин міст. Колись, ще за часів СРСР він називався «Комсомольським», але цю назву вже ніхто і не пам’ятає.
Ця назва має дві версії. Перша: тому що він найдовший і вузький у місті, а ще й розгойдувався від сильного вітру: «прямо, як язик тещі» — жартували з цього приводу. Друга говорить про те, що цим мостом ходив у гості до тещі голова міськкому партії Михайло Синиця.
Зломовці стверджують, що місту дана дорога конструкція, що практично не мала і не має жодного комунікаційного значення, знадобилася через любов тодішнього комуністичного начальника області до тещиних млинців. А оскільки зять і теща жили на різних бульварах, то променад у п’ятсот метрів окружним шляхом мостом Сабанєєва здався їм нестерпно довгим. Отак і з’явилася ідея створення прямого пішохідного мосту.
Хоча, родичі колишнього партійця кажуть, що остання теорія — наклеп. «Винник» будівлі мосту ходив до тещі через Міськсад, а міст розпорядився побудувати для городян, що гуляють на бульварах, адже з нього відкривається чудовий краєвид на Одеський порт.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
