Після початку так званої перебудови було прийнято рішення про негайне вирішення житлової проблеми. Багато людей тоді жило ще у комуналках, а дехто — навіть і у бараках, побудованих одразу після Другої світової. Уряд увів в дію так звану програму «Житло-2000». У чому вона полягала і як впроваджувалась в Одесі — читайте далі.
Загалом, програма житлової забудови передбачала, що до 2000 року кожна радянська сім’я буде жити в окремій квартирі або будинку. Було розроблено як більш лояльну до населення систему кредитування, так і різноманітні форми зведення будинків. Одним із популярних варіантів став кооператив, коли люди частково сплачували будівництво, а також приймали у ньому участь. Але все ж основним варіантом залишалася потужна централізована забудова.
Згідно з розрахунками Держстрою СРСР на момент підготовки програми, для мінімального забезпечення кожної радянської сім’ї індивідуальним житлом вимагалося збільшити середню забезпеченість до 14,6 м² у 1985 р. до 22,0 — 22,5 м² на людину в 2000 році. Для цього з урахуванням природного приріроста населення на 30 мільйонів чоловік, до 310-313 мільйонів у всьому світі, надо було побудувати 2190 — 2250 квадратних метрів житлової площі.
В принципі, на той час програма виглядала більш-менш реалістичною, принаймні для мешканців великих міст. Потужність будівельних комбінатів та організацій була доволі високою. Окрім того, після рішень уряду в регіонах (зокрема і в Одесі) приймались відповідні постанови про збільшення виробництва стройматеріалів, розширення будівництва тощо.
Останнім роком роботи програми став 1990 рік. В Одесі була наявна певна специфіка щодо забудови, давайте розглянемо її трохи ближче.
На той час у різних республіках існували власні проектні організації, що розробляли типові проекти будинків. Зокрема, у Вільнюсі працював Інститут проектного цивільного будівництва. Ним було розроблено проект багатоповерхового будинку збірно-монолітної конструкції. Здебільшого литовці проектували такі будинки для використання у своїй республіці, чому в Одесі вирішили взяти цей зразок «на озброєння» — невідомо.
В Одесі існують два різновиди цього проекту. В одній з них (є не тільки в Одесі) між широкими балконами була влаштована плавна перемичка без вікон, а в іншій замість перемички розташовуються вузькі балкони. Можливо, що версію з додатковими балконами було перероблено Монолітпроектом, а версію з плавними напливами — вихідну «вільнюську». Монолітпроект — це вже одеський проектно-технологічний інститут.
В Одесі використовували модульну блочно-щитову опалубку системи Оргтехбуду Мінбуду Литовської РСР. Це дозволяло застосовувати для влаштування перекриттів збірні залізобетонні панелі. Технолгія виглядала так. Відкриті зверху житлові осередки заповнювались збірними перегородками, об’ємними санітарно-технічними кабінами, вентиляційними блоками тощо. Внутрішні монолітні стіни виконувались з важкого залізобетону, зовнішні — з легені. Поверхня зовнішніх стін відрізнялася високою якістю. Оздоблення їх зводилося до затирання та фарбування кремнійорганічними сполуками.
Сприятливі кліматичні умови дозволяюли майже цілий рік бетонувати без обігріву. Середня швидкість будівництва одного поверху – 1,5 місяця. Однак існує була і низка причин, що стримували темпи будівництва:
В цілому, збудувати за литовським проектом встигли не так вже і багато. Будівлі цього проекту розташовані на проспекті Добровольського, 133, 135, 137, 114, 114 корпус 1, 122, 126. Тут і сьогодні живуть люди. В деяких з цих будівель розміщено бомбосховища.
Самі будівлі були як 13-, так і 16-поверховими. Типовий поверх складається із шести двокімнатних квартир, кожна має просторі літні приміщення. Однак у плануванні будинку є недоліки. Зокрема, розміщення на поверсі лише двокімнатних квартир, передбачених для сімей чисельністю у 2—3 особи, що не відповідало демографічній структурі міста.
До самих квартир були і претензії. У плануванні квартири не були в повному обсязі враховані побутові потреби сім’ї. Передня, наприклад, безпосередньо пов’язана зі спальним приміщенням, яке розташоване ближче до вхідних дверей, ніж загальна кімната та кухня, та широким фронтом звернена у бік спальні, а не загальної кімнати. Це суттєво обмежує можливість трансформації приміщень. Відсутні підсобні приміщення, недостатня площа вбудованих шаф та антресолей.
Недоліком планування будинку є також розкиданість кухонь та санітарних вузлів суміжних квартир. Невдало розміщений сміттєпровід (безпосередньо біля вікна вузла вертикального зв’язку), внаслідок чого внутрішній простір перед входами до квартир був дуже темним. Літні приміщення квартир, передбачені проектом у вигляді балконів, зазвичай у процесі експлуатації перетворювалися на засклені лоджії та еркери.
Останній «радянський» генплан Одеси враховував програму Житло-2000. Під житлову забудову відводився не тільки район Котовського, а і вільні ділянки на Таірова та Заставі, а також Жеваховій горі. Частина будинків була побудована за загальноприйнятими в республіці серіями.
Забудова велась здебільшого 9-поверхівками та домами у 14 та 16 поверхів. Нормативом було 120 тисяч м² в рік. Але ці показники було дотримано лише у 1990 році, в 1991 вони почали різко знижуватись. А після розпаду СРСР програма була зовсім припинена.
Що цікаво, зараз на тих самих територіях будують нові житлові комплекси. Зокрема, було нарешті забудовано знамените «Поле чудес», що до того було відоме як пустир. Так само забудовуються і інші території, хоча і зовсім не тими темпами, що колись.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
