Історія цієї вулиці починається ще на початку XIX століття. З тих пір вона значно змінилася, хоча і знаходиться в історичній частині Одеси. Тут є багато цікавого, і іноді навіть здається що скоро побачиш карету з дамою, що спішить на бал. Давайте і ми спробуємо зробити віртуальну прогулянку по цій вулиці.
Свого часу до Одеси з міста Ніжин переїхала велика кількість етнічних греків. Оскільки вони не мали великої кількості знайомих на новому місці, то воліли жити серед своїх. Так вулиця і отримала свою назву, оскільки тут мешкали переважно вихідці з Ніжина.
Звісно, згодом тутешні греки розповсюдились по всьому місту та асимілювались в Одесі. Але назва вулиці вже прижилася і довгий час не змінювалась, аж до більшовицького перевороту. Після революції 1920 року вулицю перейменували на честь Франца Мерінга – німецького публіциста, політика та марксистського історика. Під час окупації вулиці повернули назву Ніжинська, але після звільнення міста повернули назву Франца Мерінга. З 1994 року і по сьогоднішній день вулиця носить свою первісну історичну назву – Ніжинська.
Ніжинська – одна із найстаріших вулиць у центрі міста, тому більшість будинків – пам’ятники архітектури місцевого значення. Давайте пройдемось і трохи роздивимось їх, спробувавши відчути дух часу.
Навіть починається вулиця з муралу «Дворик з фонтаном» — на розі Ніжинської та вулиці Новосільського. Майже у кожному з будинків вулиці є своє унікальне подвір’я. Один із таких двориків розташований у будинку №66. У дореволюційний період у будинку розміщувалися кабінети лікарів та квартири міських чиновників. Крім них, частину приміщень займали редакція медичного журналу «Акушерка» та палітурна майстерня.
А після війни будинок зайняла артіль «Праця» Облтекстильшвейпромсоюзу. Так, подібні назви були в ходу в СРСР, і добре що ті часи вже позаду, адже так можна і язик зламати! Сьогодні у дворі будинку знаходиться Музей історії євреїв Одеси «Мігдаль-Шорашім». Крім того, у дворі будинку є справжня криниця.
Наприклад, ось перед нами будинок № 58 – прибутковий будинок Михайла Сливинського, збудований у 1899 році, архітектор Микола Гружевський. На початку 20 століття в будинку знаходилися кабінети провідних медиків міста. Відомо, що серед них були спеціалісти з хвороб серця, сечостатевих та венеричних хвороб, хірурги, зубні та лор-лікарі. Крім того, у будинку мешкали присяжні повірені, страхові агенти. Крім того, в будинку розміщувалося Одеське відділення Московської біржової артілі відповідальних службовців. Відмінна риса будинку – дві жіночі фігури, у кожного з входів до будинку.
Доречі, у сусідньому будинку №56 у ті ж часи теж проживав лікар – Лазар Зільберберг. Він вів приватну практику з лікування внутрішніх та нервових хвороб. Втім, жили тут не тілкьи лікарі. Окрім вже вищезгаданих страхових агентів, тут можна було зустріти і відомого в місті шевця, володар аптеки, і навіть консула Болгарського царства.
А тепер підійдемо до будинку №65. Він з’явився у 1892 році, архітектором був Юрій Сірацький. Саме в цій будівлі до появи на Садовій вулиці Головпоштамту розташовувалась центральна телеграфна станція нашого міста. Телеграми тут приймалися цілодобово.
Також у цьому будинку в 1910-і роки проживав релігійний письменник, священик, професор богослов’я в Новоросійському університеті Олександр Михайлович Клітен. Сусідами його були викладач законознавства одеського інституту імператора Миколи I (це був інститут шляхетних дівчат) – Рененкампф та ще один викладач, лише одеського реального училища святого Павла (пізніше – академія зв’язку) дехто Шанярт.
А ще тут містилося дерматологічне венеричне суспільство, столярна майстерня Лимонника та пральня Гурфінгеля. Відразу після війни в цій будівлі розміщувався дорожній технікум, а вже після середини 20 століття тут розташовувалося домогосподарство №29 центрального району Одеси.
А тепер роздивимось фасад добудинку №66. Він більше відомий як «Будинок з совою». Архітектор його точно не відомий, як і рік побудови. Однак, вважається що будівля була збудована на початку XX століття, не пізніше 1905 року, а авторами проекту є Мойсей Лінецький або Маврикій Рейнгерц (можливо, працювали разом).
Щодо історії мешканців будинку на Ніжинській, 66, то серед людей, які орендували тут недешеве житло, немає особливо яскравих і відомих особистостей — це лікарі, які приймали хворих до приймалень своїх квартир, чиновники та представники купецького стану. У 1905 року власник будинку – Є. Косаговська, а останнім власником, на час революції 1917, був М.М. Косагівський. У радянські часи з будинком обійшлися так само, як і з іншими пам’ятками архітектури у центрі: розкішні квартири перетворили на комуналки, перші поверхи відвели під контори та артілі.
Сова — це символ всеосяжного, всепроникного знання. Який сенс закладав архітектор будинку у цей орнамент – нажаль, невідомо. Тому кожен тлумачить сенс знаходження сови на фасаді по-своєму.
Під час бунту 1905 року на броненосці «Потьомкін» екіпаж корабля зробив декілька пострілів по Одесі. Один зі снарядів влучив якраз у будинок №71 на вулиці Ніжинській. Ця надзвичайна подія одразу підвищила популярність будівлі. Сюди активно приїжджали бажаючі подивитись на наслідки обстрілу. Навіть народився своєрідний бізнес: місцеві хлопці збирали уламки від снаряду та потім продавали усім бажаючим по рублю за штуку. Відразу після обстрілу більшість заможних людей Одеси залишила місто.
Старожили кажуть, що за радянських часів на згадку про цю знаменну подію на Ніжинській навіть висіла пам’ятна табличка. Втім, зараз її вже немає.
На цій же вулиці влаштувалося повітове поліцейське управління і повітова ж земська Управа, штаб військ одеського гарнізону, новоявлене Товариство образотворчих мистецтв, створене, щоб «розвинути смак і поняття про живопис у всіх верств міського населення».
Але ще довго на Ніжинській були будинки Базілі, Георгі, Калафаті, Скарлато, Тананакі, Феохаріді, Янакакі, ресторан «Гранд — Готель» С. Амбатьєлло, чайний трактир А. Амбатьєлло, тютюнові лавки Рафтопуло, бакалійний магазин Анкело, контора зернових майстерня модних жіночих нарядів мадам Попандопуло та виноторгівля Дукеліса в будинку №1.
Далі теж розміщувалось багато винних погребів та пивоварня. Усі вони користувались великим попитом як серед місцевих, так і візники та биндюжники. Закуску можна було легко знайти серед численних бакалей та магазинів, розташуваних так само неподалік по Ніжинській.
У 70-х ХІХ століття тут же працювали два парові млини та тютюнова фабрика «Товариства Лаферм». Але згодом, коли промислові виробництва «перекочовували» подалі від центру міста, на Ніжинській залишилися лише численні майстерні традиційного та новомодного профілю: авторемонтна, каретно-ковальська та інші. Була тут і кондитерська, що забезпечувала своєю продукцією відоме в Одесі кафе Дітмана. Це були, звичайно, дрібні підприємства.
На Ніжинській розташовувалися і агентурно-посередницькі контори та представництва різних російських та іноземних фірм, які забезпечували постачання найрізноманітніших товарів.
Напевне, ви чули про продукцію дома «Фаберже», яка є надзвичайно цінною та коштовною. Свого часу торговий дім «Карл Фаберже» розташовувався в Петербурзі, мав філії в Києві, Лондоні, Москві. А ще – свого представника Георгія Піггота в будинку нотаріуса Веселовського на Ніжинській вулиці в Одесі. І це не лише один із фактів торгової історії вулиці.
Таким чином, на Ніжинську варто заглянути при нагоді. Тут ви можете побачити численні історичні будівлі, які вже, нажаль, ркйнуються. Тому поспішіть їх побачити!
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
