Синагога, про яку ми сьогодні поговоримо, має свою історичну назву – Бродська. Іноді доводиться чути, що назва пішла від призвища багатого фінансиста та власника багатьох об’єктів нерухомості Абрама Бродського. Нібито він фінансував будівництво синагоги, і тому вона носила його ім’я. Але це лише міф, що не має нічого спільного із реальністю.
Історія цієї синагоги – це багато в чому історія єврейської Одеси. Своє ім’я вона отримала завдяки переселенцям з Австрії та Німеччини, які почали заселяти Південну Пальміру з 1820-х років. Місцеві жителі називали їх «бродськими» євреями, від міста Броди, що на Галичині. Вихідці з цього міста на кордоні тодішніх Росії та Австро-Угорщини відрізнялися діловою хваткою та фінансовими успіхами – у Бродах процвітала прикордонна торгівля. В Одесі вони швидко посіли провідне місце у сфері торгівлі зерном, яке становило тоді головну статтю одеського експорту. Але, головне, бродські євреї були значно європеїзованіші, ніж їхні російські одноплемінники — ідеї Гаскали та акультурації були їм дуже близькі. Недарма Бродська синагога стала першим реформістським храмом в Російській імперії.
Втім, це все було потім, а в середині XIX століття на місці нинішньої синагоги стояв невеликий будинок, що належав греку Ксенісу, який орендувала єврейська громада. В одному з документів канцелярії Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, що датується 1852 роком, сказано: «Тут збираються всі люди, утворені з товариства євреїв в Одесі. Зала досить велика, має також галерею для жінок. Тут, на честь єврейського населення, вперше заведений хор співаків при богослужінні під напрямом кантора».
Зрозуміло, потреби зростаючої та заможної громади не могла задовольнити невелику, до того ж орендовану будівлю, тому в 1863 відбулося засідання Будівельного комітету і міська влада дала дозвіл на зведення Бродської синагоги. Будівництво за проектом Йосипа Коловича почалося того ж року, і 1870-го синагога в стилі італійської готики прийняла перших парафіян. Будівля була збудована зі звичного для Одеси ракушняка, що згодом послужило погану службу, зате мало чудову акустику.
Нова будова була зведена у стилі флорентійської готики, вигідно вирізняючись гармонійністю пропорцій, арочними вікнами, стрілчастими склепіннями та восьмигранними баштами.
У новому залі Бродської синагоги встановили орган. Так з’явилася перша в тодішній Російській імперії хоральна синагога. Крім того, в ній дотримувалася суворіша обрядовість, був кантор і чоловічий хор.
Майже півстоліття хором синагоги керував Давид Новаковський. Про нього писав навіть композитор Чайковський:
«У його особі ми втратили першокласного композитора. Який жаль, що він не присвятив свій талант світській музиці!»
20 років посаду головного кантора обіймав Пінхас Мінковський (за сумісництвом голова відділення товариства єврейської музики «а-Замир»), у цьому ж будинку у восьмирічному віці розпочиналася кар’єра Володимира Коралі — у майбутньому відомого естрадного співака та конферансьє, чоловіка Клавдії Шульженко.
Тут співав легендарний кантор, фундатор хорової школи Нісан Блюменталь і навіть всесвітньо відомий співак Федір Шаляпін. У Бродській синагозі бували свого часу Шолом-Алейхем і Менделе Мойхер-Сфарім, Хаїм-Нахман Бялік (чия поема «Суботня пісня» була написана про Бродську синагогу) та Ісаак Бабель, який згадував її у своїх оповіданнях, заходив сюди і Зеєв Жаботинський. Перші сіоністські лідери проводили у цій синагозі свої збори.
Будівля на розі вулиць Жуковського та Пушкінської була не лише храмом, а й своєрідним культурним центром єврейської інтелігенції. Євреї на початку XX століття становили майже третину населення Одеси. Були тут і неєвреї – від православних священиків до високого міського начальства. На великих композиторів Мусоргського та Римського-Корсакова справили велике враження мелодії, почуті ними у Бродській синагозі. Лауреат Нобелівської премії з літератури Іван Бунін згадував, що за хаосу громадянської війни єдиним місцем, де він чув голос надії, була ця синагога.
Революція не призвела одразу до загибелі синагоги. Вона працювала увесь час громадянської війни і при всіх владах, що були в Одесі у ті буремні роки. Але післявоєнний період боротьби з релігією витримати вона вже не змогла. Адже більшовики тоді боролися проти всіх конфесій, а не тільки проти православної церкви.
В результаті, вже у 1925 році синагогу у єврейської громади відібрали. І якщо спочатку будинок мав простору залу з дерев’яним оштукатуреним склепінням (де, розташовувався орган), то в радянський період у будівлі були влаштовані внутрішні перегородки і всередині надбудовано другий поверх.
У період румунської окупації тут опинився державний архів. Окупанти вирішили, що тут йому і місце. Справа в тому, що за радянської влади архів зберігався в колишній церкві, а усі церкви вирішено було повернути колишнім власникам. А щодо синагоги – вважалося, що скоро ніяких євреїв не буде, то і синагоги їм не знадобляться.
Коли окупантів було вигнано з Одеси, то архів переміщувати не стали. Адже і радянська влада не дуже схвалювала єврейську релігію, та і євреїв взагалі. В останні роки життя Сталіна була відчутна зростаюча хвиля антисемітизму, і лише смерть «вождя народів» врятувала цей народ від чергових великих випробувань.
У серпні 1985 року Одеська облрада визнала будівлю синагоги пам’яткою архітектури місцевого значення, але це мало допомогло — 1988-го вона була визнана аварійною і залишалася такою надалі.
Стіни в тріщинах, сипеться штукатурка, ще 2003-го в архівних сховищах перегнулися основні балки, і біда була не за горами. У червні 2006 року будинок було внесено до Державного реєстру пам’яток України, але процес руйнування це не зупинило — черепашник виявився ненадійним матеріалом. Архів для відвідувачів закрили, але громаді синагогу повертали багато років, хоча всі обіцяли допомогти і навіть якісь гроші на реконструкцію пам’ятника архітектури виділялися, що, щоправда, не дуже позначилося на його стані.
Зрештою, 23 лютого 2016 року на сесії Одеської обласної ради нарешті ухвалили рішення про повернення Бродської синагоги євреям, через два місяці було підписано відповідні документи, а у червні відбулася урочиста церемонія. Її свідками стали 300 гостей із двадцяти країн Європи — саме цими днями в Одесі проходив з’їзд Міжнародного союзу щоденного вивчення юдаїзму російською мовою «Коліль Тора».
Рабин Авраам Вольф подякував голові обласної ради за докладені ним зусилля щодо повернення будівлі синагоги та підніс від імені громади пам’ятний подарунок — гарну ханукію. Це не просто чергові слова та знак уваги — повернення синагоги багато в чому стало можливим після виділення владою 25 млн гривень на реконструкцію будівлі, до якої повинен був переїхати обласний архів.
Втім, на даний момент все так і застигло у «підвішеному» стані. Символічна передача так і залишилась символічною, адже архів і досі залишається на своєму місці. І досі не узгоджено, куди саме він має бути переміщений. Тому поки що синагога залишається у своєму жахливому стані і поступово руйнується.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
