Сьогодні кількість різноманітної періодики в Одесі дійсно вражає. Вибір журналів є на будь-який смак, хоча літературних і сьогодні не дуже багато. Здебільшого сучасні журнали видаються зацікавленими у цьому ентузіастами, але приблизно 200 років тому все було трохи інакше.
Жодне місто не може обійтися без власних газет та журналів, а тим більше місто портове. Ось і для перших одеських бізнесменів і купців життєво важлива була інформація про ціни на зерно, курси валют і товари, що надійшли до карантину, тому вони почали випускати газети-бюлетені — «біржові листки». Інші новини торговці черпали із іноземних газет, які зазвичай викладали для загального користування на спеціальних столиках у будівлі першої Одеської біржі.
Проте лише фінансової інформації мешканці міста було замало — вони хотіли швидко дізнаватися про всі одеські новини. І ось у 1820 році Жан Даваллон, який приїхав на запрошення самого Рішельє, отримав дозвіл видавати в Одесі «Вісник Південної Росії», або, як його називали на французький манер, «Месажі» (від фр. mеssage — послання). Перший номер видання вийшов 1 квітня 1820 року, вкотре підтвердивши іронічний характер одеситів. Спочатку газета виходила лише французькою, але через рік з’явилося і російськомовне видання. Щоправда, ця спроба була невдалою — одесити надавали перевагу французькому варіанту.
Наступним міським виданням став Journal d’Odessa, який російською мовою виходив під назвою «Одеський вісник». Газета з’явилася на світ у 1827 році, і виходила двічі на тиждень, двома мовами. Тексти друкувалися у дві широкі колонки: ліворуч — французькою, праворуч — російською, і їх зміст не завжди був однаковим, зате завжди відображав офіційну точку зору. На газету можна було вільно підписатись, і не лише в Одесі.
Спочатку «Одеський вісник» мав довідковий характер. Але згодом на його сторінках почали з’являтися матеріали на політичні, економічні, світські теми, наприклад офіційне повідомлення про відкриття пам’ятника Рішельє. У газеті з’явилася одна із перших рецензій на поему «Енеїда» Котляревського, автор якої захоплено відгукувався про твори українського письменника.
Можна сказати, що «Одеський вісник» започаткував рекламний бізнес у міській пресі — тут почали друкувати перші в місті рекламні оголошення, а почалося все з повідомлення про відкриття зуболікарського кабінету. Штатних співробітників у газеті майже не було, матеріали писали переважно «вільні» автори.
Редактором російської частини газети був Олексій Левшин, а французьку частину газети редагував Пилип Брунов. В 1833 році завдяки новому редактору Михайлу Розбергу з’явився перший додаток, в якому друкували літературні новинки, нотатки та анекдоти. У цей час газета повністю перейшла на російську мову.
Розберг був людиною освіченою і доволі непогано розбирався в нюансах різноманітних наук. Згодом він навіть отримав посаду професора російської словесності в Дерптському університеті, а також академіка в російській Академії наук.
Журнал було засновано у 1833 році, він отримав назву «Літературних листків». Тут можна було зустріти статті з естетики, філології та природничих наук. Але основну частину кожного випуску займали саме літературні твори. Це були як проза, так і вірші.
Головним завданням журналу, судячи з його публікацій, було ознайомити читачів із новинками літератури того часу, що тим чи іншим чином були незнайомі широкому колу людей. Зокрема, тут публікувались вірші Олександра Полежаєва, що був не надто обласканим цензуро поетом. Втім, Полежаєв не тільки писав власні вірші, а і перекладав іншомовні літературні твори. Зокрема, у «Літературних листках» можна було прочитати його версії творів В. Гюго та А. де Ламартіна.
Окрім того, публікували тут твори (або уривки з них) Оноре де Бальзака, Вальтера Скотта, Адама Міцкевича ті інших авторів. Авторами перекладів були різні люди, втім це було доволі актуально як на той час, адже книжки майже не виходили.
Втім, журнал фінансувався за залишковим принципом, на нього ніколи не виділяли достатньо коштів. Якщо подивитись на час випусків, то виходив журнал доволі обмежений час, приблизно рік. Вже у 1834 році його випуск було припинено.
Дуже часто номери об’єднували внаслідок нестачі матеріалу, адже тоді усі подібні новини в сфері літератури передавались із рук у руки, тому швидкість їх розповсюдження була дуже малою. Тому дуже часто заповнити черговий номер повноцінним набором творів було неможливо.
Доходило навіть до того, що в одному номері по факту об’єднували по три випуски, а одного разу навіть чотири. Звісно, довго так тягнутись не могло. Після переїзду Розберга до Дерпта випуск журналу припинився.
Ось такий невеличкий слід в історії залишив цей додаток до газети. Він так і не став повністю самостійним виданням, але став важною віхою у становленні одеської публіцистики.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
