Одеса — місто біля моря, це відомо всім. Тому тут завжди було багато моряків, які ходили у ближні та дальні рейси. Хто не знайомий з цією класичною картиною: сім’я чекає моряка з рейсу? На цей сюжет знімали фільми, малювали картини, писали вірші та оповідання. Не є чимось новим це і для Одеси, і саме тут ви зможете знайти «алею дружин».
Наприкінці XIX століття в Одесі склалася доволі критична ситуація з кладовищами. Місць на існуючих було занадто мало, як для населення такого великого міста.
Офіційно Другий християнський цвинтар відкрили 1885 року. Такий указ надав міський голова Одеси Григорій Маразлі. На той момент Перший цвинтар був переповнений. А в місті налічувалося чимало загиблих від холери та війни, тіла яких уже не було де ховати.
Другий християнський цвинтар уже більше століття служить місцем упокою відомих і не дуже одеситів. За деякими даними, тут знайшли останній притулок до півмільйона людей. І хоча офіційно цвинтар закритий, на ньому доволі часто когось ховають.
Якщо зайти у центральні ворота кладовища та повернути наліво, ви якраз і потрапите на те місце, яке називають «алеєю дружин».
Назва залишилася і досі, хоча там уже не так і багато старих могил. Також на цій ділянці кладовища зустрічаються і старовинні єврейські поховання. Свого часу могили моряків прикрашали квітами, вінками, прапорцями і моделями кораблів. Здебільшого тут переважають відтінки білого та синього, що символізують безкраї небо та море, у яке вони виходили і не повернулися, виконуючи свій службовий обов’язок.
Звісно, атмосфера тут доволі сумна. Тим більше що від старовини залишилось не так багато, і більшість могил виглядає не надто упорядкованими.
Не всі могили на цьому цвинтарі насправді є могилами у звичному сенсі. Трапляються і так звані «порожні могили», де немає останків покійного. В одній із давніх частин цвинтаря можна знайти сімейне поховання. На одній із пам’ятників — фотографія загиблого під час Другої світової одесита. Поруч — фото похорону. Звичайно, його останки спочивають там, де він загинув. А це вже — кенотаф (у перекладі з грецької «порожня могила»), тобто символічне поховання.
Один із найвідоміших кенотафів на Другому цвинтарі — на згадку про Віру Холодну. Її могила була знищена разом із іншими на Першому Християнському. Тепер є тільки кенотаф.
Дуже своєрідний (до речі, із умовно сучасних) символ цвинтарної культури є на Другому Християнському цвинтарі. Теж своєрідний кенотаф — пам’ятник у вигляді колон з портиком і з трохи відкритими «дверями». З іншого боку цієї пам’ятки завдано безліч прізвищ. Причому список періодично оновлюється — у міру виявлення загиблих. Його назва говорить сама за себе — «Братська могила політкаторжан».
Найдавніші усипальні, 1901—1903 років, належать військовим сімействам: генерал-лейтенанта Стороженка, сім’ї Нескоромних. Капличку з чорного мармуру поставила невтішна мати на могилі сина. За легендою, молодий корнет Володимир Кубаш програв у карти, і його вбили на дуелі.
Як повідомили у міськдепартаменті охорони пам’яток культурної спадщини, давні склепи державою не охороняються. На цвинтарі лише дві чи три могили перебувають під охороною держави. Це могили відомих людей — саме так вважають у відповідному департаменті міської ради. Поки що кладовище в жахливому стані.
У центрі цвинтаря знаходиться старовинна православна церква – храм святителя Димитрія Ростовського. Його збудували у 1888 році за проектом архітектора Юрія Дмитренка.
Цікаво, що храм ніколи не закривався. Він продовжував працювати навіть за радянських часів. Тоді його опікою займався особисто академік Володимир Філатов. Тепер його могила знаходиться неподалік храму.
На даний момент церква, як і раніше, працює, проте потребує реставрації. Також відомо, що церква вважається пам’яткою архітектури місцевого значення та знаходиться під захистом міста.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
