Одеса завжди пишалася своїми знаменитостями. І, певне, не на останньому місці тут було кафе Фанконі. Воно було навіть оспіване в одеських піснях. Сьогодні ми поринемо в історію цього закладу і спробуємо пригадати, до чого тут кій.
Кава — традиційний та найпопулярніший напій городян з найперших епох існування Одеси не лише з тієї причини, що регіон тривалий час перебував під протекторатом Оттоманської Порти. Південна Пальміра, що народжувалася, свідомо включалася в орбіту середземноморської культури.
Багато її піонерів — уродженці Греції, південної Італії, південної Франції, югослов’янських країн — привезли з собою свої звички, симпатії, уклад. До того ж, доставка кави була, безсумнівно, легше і вигідніше, ніж доставка чаю. На рубежі 1820-1830-х експорт кави через одеський порт досяг сотень тисяч карбованців, причому дві третини, або навіть три чверті його споживалося дома. Основними постачальниками були Туреччина, Єгипет та Греція, частково Франція, Італія та Англія. Ні Іспанія, ні американський континент тоді ще не значилися у світових кавових лідерах: це сталося майже півстоліття потому. Спочатку каву пили у так званих кавових будинках, яких у 1820-х роках в Одесі було шість, за цим показником Одеса була лідером у всій імперії. Наприклад, у Києві свогочасу кав’ярень не було взагалі.
Згодом первісні «кавові будинки» еволюціонують до елітарних кафе-кондитерських, що синтезували в собі класичну європейську кондитерську та східну кав’ярню. До них належали заклади Фанконі, Робіна, Дур’яна, а пізніше — Лібмана, Дітмана, Амбразаки, Печеського та ін.
Яків Домінікович Фанконі — уродженець одного з «італійських» кантонів Швейцарії, — приїхав до Одеси 33-річним досвідченим підприємцем, який мав 16-річний стаж роботи в одній із найкращих кондитерських Варшави. Наступного, 1873 року, у справу увійшов брат Фанконі, Домінік Домінікович, а 1877-го — їхній співвітчизник Флоріан Якович Скведер, який п’ять років осягав кондитерське ремесло спочатку в Берліні, а потім ще два роки — на півдні Італії.
Технологію успіху завжди непросто розтлумачити, але у Фанконі все було налагоджено, як треба: не минуло й кількох років, а заклад став першим у Столиці Півдня. «Незважаючи на чуті з усіх боків скарги на найгірший час, — писав «Одеський вісник» у 1876 році, — питно-розважальні заклади процвітають, і не тільки ті з них, у яких обертається простий народ, а й кав’ярні та кондитерські. Кондитерська Фанконі, і без того простора, збільшилася».
Прибутковість цього підприємства ні для кого не становила секрету. По-перше, сам власник зобов’язувався звітувати перед владою, але, як це й нині прийнято, вправно вів подвійну бухгалтерію, уходячи від сплати податків. Втім, за чутками, власник регулярно давав хабарі кому треба, і тому поліція та фіскальні органи ніколи його не чіпали.
У 39 років з життя пішов Яків Фанконі, ненадовго переживає його і брат Домінік. Основним пайовиком підприємства стає Скведер, який поступово викупив усі «акції» у спадкоємців братів Фанконі, зокрема, у Павла Домініковича. У роки війни на Балканах «Кафе Фанконі» влаштовувало благодійні «розкішні буфети» під час народних гулянь у Казенному саду на користь поранених та хворих воїнів.
Але були в історії закладу і епізоди, які мало не вартували кафе самого факту існування. Одного разу Павло Фанконі публічно виступив із заявами, які могли інтерпретуватися як антисемітські. Єврейська Одеса влаштувала обструкцію, населення бойкотує популярний заклад. «Фірма» зазнає втрат, оскільки «Кафе Фанконі» — улюблене місце біржових маклерів, факторів, підприємців-євреїв. Фанконі довелося перепросити вибачення, і його великодушно прощають.
До революційного хаосу, як уже згадувалося, кафе було оплотом місцевої інтелігенції та чудовим місцем для атмосферного проведення часу гостями міста з усіх куточків світу, але здебільшого там збиралися єврейські, українські та російські діячі культури.
Серед знаменитих одеситів, які відвідували заклад і також згадували його у своїй творчості — письменник і кіносценарист Юрій Олеша, знаменитий своєю казкою «Три товстуни», а також описав всю красу та атмосферу Перлини Чорного моря у своїх щоденниках, що нині відомі як «Ніні». Також неодноразовим гостем кафе був письменник, драматург та журналіст Валентин Катаєв, які сконцентрував історію літературного життя тих часів у романі «Алмазний мій вінець».
Ісаак Бабель — письменник українсько-єврейського походження, який подарував світові велику кількість творів, що зберігають у собі реалії тих часів, за що був замучений цензурою, а в майбутньому розстріляний незадоволеною радянською владою теж бував тут неодноразово. Також у кафе заходили автори «Дванадцяти стільців» Ільф і Петров, які також свого часу розповідали мешканцям країни про американські реалії у романі «Одноповерхова Америка».
Вже не одесити, але не менш талановиті і знамениті, у «Фанконі» відпочивали фантаст і публіцист Олексій Толстой, письменник і громадський діяч Антон Чехов, зірка естради Леонід Утьосов, а також Федір Шаляпін, Іван Бунін, Шолом-Алейхем та багато інших діячів мистецтва.
У кафе завжди вистачало публіки з грошима, а тому і злодії приходили сюди доволі часто. Численні «фахівці» з легкістю та елегантно спустошували кармани та сумочки неуважних відвідувачів. Окремим номером програми був гардероб — там регулярно відбувались крадіжки та навіть підміна шуб та інших предметів одягу. Втім, потік відвідувачів це аж ніяк не зупиняло. Що цікаво, іноді на кафе навіть подавали позови, але завжди безуспішно.
Особливо славився більярдний зал і його маркер Моня, про чий хребет, згідно пісні, зламали кій, і цей факт народ, вочевидь, дуже добре запам’ятав. Такі випадки були нерідкісними, а ще у «Фанконі» був дамський зал, де завжди чергували зажди жадібні до чоловічих грошей одеські повії.
Після часів хаотичних протистоянь та становлення радянської влади, кафе, та й загалом будинок увійшли в новий, не особливо сприятливий період. У ті часи замість звичної інтелігенції на цьому місці розбив свій штаб знаменитий одеський анархіст і бандит Мішка Япончик, але всього через пару років на місці його злочинного лігва з’явилася класична для радянських часів їдальня.
У радянські роки кафе повністю занепало, перетворившись на звичайну їдальню. Але вже за часів незалежності кафе під оригінальною назвою було знов відкрито, і майже на тому ж місці. Втім, це вже зовсім інша історія, і сучасне кафе має мало спільного в плані колориту і відвідувачів з оригінальним «Фанконі».
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
