Часи Гурвіца в Одесі пам’ятає, мабуть, кожен житель міста. Протягом його першої каденції на цій посаді тривали бандитські 90-і роки, і в цьому плані Одеса, нажаль, нічим не відрізнялась від інших українських міст. А за другого «мерства» в Одесі з’явився пам’ятник засновникам Одеси, який на довгі роки був причиною політичних сварок, скандалів і чвар.
Не будемо згадувати тут всю біографію Едуарда Йосиповича, за бажання ї легко знайти в інтернеті. Нагадаємо лише, що його життя не було легким — батько загинув внаслідок сталінських репресій, самого Едуарда мало не виключили з інституту за бійку, тому довелось шукати своє місце під сонцем. До того, як потрапити у владу, Гурвіц займався будівельним бізнесом (так-так, не дивуйтесь, він існував навіть за часів соціалізму, хоч і не зовсім легально).
Отже, отримавши потрібні зв’язки, свій крок до влади Гурвіц почав з посади голови Жовтневої районної ради міста Одеси. На президентських виборах 1991 року Едуард Гурвіц вирішив однозначно підтримати кандидата від «Народного руху» В’ячеслава Чорновола, фактично очоливши в Одесі його виборчий штаб. Поступово, через різних функціонерів «Народного руху» Гурвіц набирався потрібних зв’язків та здобував авторитет.
1994 року Гурвіц мав уже достатньо власних сил, щоб одночасно отримати мандат депутата Верховної Ради та перемогти на виборах міського голови, обійшовши свого головного претендента Костусєва.
У перші місяці свого мерства Гурвіц почав робити кроки, незрозумілі та обурливі для одеситів. У першу це стосувалося масового зносу кіосків (МАФів, як кажуть сьогодні). Півтори тисячі торгових кіосків забрали з вулиць, п’ять тисяч людей залишилися без заробітку. І це при тому, що, коли раніше був головою райради, Гурвіц проводив протилежну політику: закликав до себе в район підприємців, обіцяв зробити Одесу «вільною економічною зоною». Це пояснювалось протистоянням мера та міськрих кримінальних угрупувань, для яких утримання цих кіосків було вагомою долею прибутку.
Також Гурвіц запам’ятався своєю участю у міжнародній політиці. Щоправда, дещо незвичним способом. 1 вересня 1996 року в Одесу з Грозного прибула перша офіційна делегація Чечні, тільки-но «визнаної Росією» (що підписала принизливий Хасав’юртовський договір), на чолі з віце-президентом Вахою Арсановим. Зустрічав їх не губернатор Руслан Боделан, який відсторонився від цієї події, а мер міста Едуард Гурвіц. У свою чергу, Гурвіца було запрошено до Грозного на інавгурацію Масхадова.
Чеченці мали доволі широкі плани. Їхньою основною метою був експорт чеченської нафти у Європу, а для цього було б корисно мати дружній порт та нафтопереробний завод. Гарні стосунки Гурвіца з чеченцями мали б цьому посприяти. У свою чергу, угрупування з досвідчених на війні бійців були меру дуже доречними, в умовах протистояння з мафією.
Хто зна, що б вийшло з цього альянсу, але у 1998 році Гурвіц програв вибори мера, а чеченцями дуже плотно зайнялась СБУ, вочевидь — за командою з Москви. Так наміри Ічкерії зробити Одесу своїм плацдармом для початку експорту в Європу нафторесурсів потерпіли крах.
Брудні одеські вибори 1998 року, які позбавили Гурвіца можливості продовжити свій термін мера, зробили в його кар’єрі перерву на цілих сім років. За цей термін Гурвіц встиг побувати членом «Громади», потім залишити її після арешту Лазаренка, підтримати команду Ющенка та обиратися до Верховної Ради у 2002 році за списком «Нашої України». Це було зроблено явно на вдячність Едуарду Йосиповичу за підтримку опозиційного на той момент кандидата.
Але про мерське крісло Гурвіц не забув. Підтримавши перший Майдан, він не прогадав. Прийшовши до влади, нова команда підтримала свого прибічника знову. Приморський районний суд міста Одеси, «за нововиявленими обставинами», визнав офіційні підсумки виборів Одеського міського голови 2002 року сфальсифікованими та скасував їх. Рішенням суду Гурвіца було призначено міським головою Одеси, у зв’язку з чим депутатські повноваження припинено.
Позов Гурвіца розглядала суддя Світлана Ярош, яка у 1994 році присудила йому перемогу на виборах міського голови. У тому сутяжництві найбільш кричущим був нібито крадіжка всіх матеріалів справи про нібито фальсифікацію виборів 2002 року: дещо томом викрали прямо із сейфу канцелярії суду. У 2006 він виграє вибори на пост мера Одеси.
Майже одразу після свого обрання Гурвіц ініцюював нову програму муніципальних кредитів, які брались під залог комунальної власності. Таким чином,суттєва частина об’єктів та установ (точніше, їх майна) опинилась у борговій кабалі. До того ж наклалась фінансова криза 2008 року. Врятували лише додаткові гроші з державного бюджету. Але, разом з тим, в місті багато чого змінилося, було проведено ряд ремонтів та реконструкцій.
Разом із тим, Гурвіц продовжує проукраїнську політику, співпрацює з патріотичними організаціями. Ще на початку «нульових» він познайомився з Дмитром Корчинським, з яким навіть разом їздив до Іраку. Пізніше саме на Корчинського та його організацію «Братство» спиратиметься одеський мер.
При всій проукраїнськості Гурвіца, саме за його перебування на посту мера в Одесі встановили пам’ятник «Батькам-засновникам Одеси», центральною фігурою якого була Катерина ІІ. Звісно, це викликало жорстке несприйняття в патріотичнійчастині українського суспільства. Але в самій Одесі до пам’ятника поставились цілком поблажливо, оцінюючи його скоріше як пам’ять про дореволюційні часи, коли аналогічний монумент стояв на цьому ж самому місці.
Наступні вибори Гурвіц програє представнику від Партії Регіонів. Пізніше, у 2015 році, він ще раз спробує стати мером, але і на цей раз програє Геннадію Труханову. Наразі Гурвіц критикує на телеканалах та власному сайті діючу міську владу, але, схоже, шансів повернутись у міське крісло у нього не так вже і багато.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
