Народилась ця людина в Бендерах, але так вже сталося, що суттєву частину життя була пов’язана з Одесою. Спочатку Анатолій, як то кажуть, був відомим у «вузьких колах», потім їм зацікавились вже і правоохоронці.
Народився майбутній шулер у 1959 році в Бендерах. Там вчився в інтернаті, якийі закінчив. Його мрією було мрія стати льотчиком. Але Барбакару по зросту не проходив: не поміщався в кабіні пілота… З Одеси йому надійшло кілька пропозицій, і він вибрав технологічний інститут – свого часу він грав з командою цього інституту у волейбол, і я вже трохи знав про нього.
Однак після 3-го курсу почалася довга низка академічних відпусток, повторних років навчання – він «числився» в інституті, навіть коли перебував у всесоюзному розшуку. Зрештою, провчився аж до 1986 року, але диплом так і не отримав.
До дев’ятнадцяти років карт у руках не тримав, до ладу не знав, як у «дурня» грати. Це вже потім Анатолій зрозумів, що всі ми рано чи пізно приходимо в картковий світ, але щоб «захворіти» на карти, потрапити до них у залежність, треба зіграти хоч раз на гроші, бажано побільше.
Його першим учителем був Юрко Огаров, тридцятирічний студент-переросток. Всі картярі обов’язково десь значилися, найчастіше «вічними студентами», а то статтю «за дармоїдство» можна було заробити за дві секунди. Якось Юрко його врятував. Барбакару тоді вперше і востаннє у житті програвся. Так уляпався, не думав, що живим із клубу вийде. Юрко прийшов, «закосив» під студента, гроші засвітив і за дві години відіграв програні чотири тисячі «дерев’яних». Я й гадки не мав, що він професійний гравець. Пізніше Юрко навчив Анатолія дечому. Через рік він розбився в аварії.
Внаслідок засвоєної тоді «психології» був упевнений, що кожен чоловік, що поважає себе, повинен пройти через карти, ризик, відсидіти термін, дуже хотілося романтики, багатства, популярності, нехай і в певних колах, а головне — незалежності.
Улюбленим місцем для гри в карти у Барбакару був центральний пляж Аркадії. Робочий день влітку починався з восьмої ранку і закінчувався далеко за півночі. Охочі розписати пульку-другу у преферанс вишиковувалися в чергу. Чекали, коли їх обіграють. Якщо «лоха» цікавить процес гри, то шулера — результат, і заради нього другий створить будь-який процес.
У картковий світ потрапити не просто, аби когось з вулиці не візьмуть. Анатолію, так би мовити, пощастило. Обличчя у нього було, за його власними словами, бандитсько-похмуре, не було в ньому ситості та випещеності, це й привабило місцевих карних злочинців.
Якщо Барбакару розумів, що має ймовірність виграти 80 відсотків, то сідав грати. Ті, хто мене вчив, казали: «У картяра гроші не виграєш, не тому що це неможливо, а тому що це неправильно, леви левами не харчуються, шукай зебр чи козуль». Тобто немає сенсу йти туди, де зібралися леви, і з ними боротися. Навіщо? Вони так само хочуть грошей. Тому не було прагнення щось їм доводити, тому Барбакару шукав місця, де водяться «зебри».
Обіграти — не головне мистецтво шулера, важливо, щоб тебе не розпізнали, хоч ця братія зазвичай гарні актори. Наприклад, інвалід куксою притискає колоду до столу, а здоровою рукою «начіс» робить. Карти постійно падають на підлогу, він чортихається. Ну хіба запідозриш, що він – професійний гравець?
Багато заїжджих «лохів» боялися грати у карти шулера, думали, що вони обов’язково краплені, купували «чисту» колоду, але це їх не рятувало. Адже карти заздалегідь не кроплять. Деякі шулери грали в персні, з внутрішньої сторони яких були шипи. Вони накладали ледь помітні для ока крапки на картах і завжди знали, який розклад у партнера. Ще один відомий шулер Махмуд, наприклад, завжди клав на стіл блискучу запальничку, і коли над нею пролітали карти, миготіла масть.
Багато картярів користуються мокрою губкою і під час гри змочують час від часу пальці, щоб зручніше було грати. Маестро, учитель Барбакару, просочував губку фосфором і робив на карті мітки, зовсім прозорі, невидимі оку. Сам же грав у спеціальних «сонячних» окулярах, знизу яких була темна смужка, як у зварювальників, та «зчитував» карти партнерів. У такий спосіб Маестро вигравав у 1978-му році по півтора мільйони.
Іншому одеському шулеру Моті було достатньо двічі роздати колоду, щоб за найменшими дефектами, що виникли на картах при здаваннях, він міг побачити розклад. Сам Барбакару ж під час гри позначав карти нігтем великого пальця. Взагалі, лівою рукою я бачу карти, можу заздалегідь прорахувати розклад. Моя щаслива карта, як не дивно, – піковий туз.
Кожен шулер має свої примочки, найчастіше в грі використовувалися «маяки», сигнали, зрозумілі тільки їм самим. Була зачарована квартира, в якій господарювали Різаний та Бегемотик, відомі в Одесі картярники. Виграти на хаті було просто немислимо. Як виявилося, вже тоді там працювала замаскована відеокамера, через яку один картяр підказував іншому розклад жертви.
Статті за картярство у радянському КК не було. Тим більше для кримінального переслідування в даному випадку немає підстав: афера відрізняється від інших видів вилучення грошей тим, що люди тобі самі їх віддають, добровільно. Основна стаття, за якою його подали в розшук – «косив» від армії. Крім армії, були й опосередковані статті: без певного місця проживання, без певного роду занять, ще й двоєженство… Ось ця хортість дістала ту владу. У розшуку Барбакару перебував 5 років, але його зрештою спіймали.
Коли на зону потрапив, обітницю дав, що не гратиме більше. У 1991 році вийшов на волю, нікому не потрібний. Це лише у фільмах показують, що біля воріт тебе всі зустрічають і чекають. Нічого подібного. Піти було нікуди.
Ні квартири, ні грошей, ні друзів. Врятувало те, що вже тоді, був відомий на телебаченні як виконавець своїх пісень, тож робота знайшлася одразу. Вирішив спалити всі мости, стати іншою людиною.
Спочатку вів кримінальну хроніку на телебаченні, потім почав писати книги про своє колишнє життя. Біографія зробила його в певному роді експертом по кримінальному світу. За книгами Барбакару навіть зняли серіал «Шулер», який багато в чому наслідує біографію Анатолія.
Письменництво зараз – основний профіль діяльності Барбакару. Окрім того,він досить часто виступає на телебаченні, а також співає пісні у жанрі шансону.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
