Ще років п’ятнадцять тому одеські мистецтвознавці високо відгукувалися про нього в розмовах, але статей, присвячених йому, у місцевій та столичній періодиці не було. Біографія його не згадувалась і в довідниках. Ситуація змінилася останніми роками. До недавніх пір його знали скоріше як старшого брата Іллі Ільфа.
Він народився 23 грудня 1892 року за старим стилем (5 січня 1893 року за новим) у Києві, в сім’ї богуславського міщанина Ар’є Файнзільберга. Одесити вважають його своїм: дитинство та юність митець провів в Одесі. Він був старшим, батьки звали його Саня, Сашко, Олександр.
Поступово синів ставало дедалі більше (четверо), а грошей дедалі менше. (Як жартував Ільф: «Я народився у бідній єврейській родині і навчався на мідні гроші».) Батько, дрібний банківський службовець, захотів забезпечити хлопчиків надійною професією. Двох старших він визначає до комерційного училища.
Згідно з документами, юнак закінчив 2-ге єврейське казенне училище, але дійсно обрав інший шлях. Він народився художником, просто приречений був стати художником. В архіві зберігається прохання С. Файнзільберга про прийняття його до учнів художнього училища Одеського товариства витончених мистецтв.
Олександру ледве виповнилося дев’ятнадцять років, він ще учень училища, а одеський журнал «Крокодил», відомий всій Росії, вже вважає його своїм співробітником. І з другого номера 1911 року з’являються заставки, віньєтки, обкладинки — то легкі, лаконічні, одним розчерком, то бердслеєвські витончені. Він грає ініціалами, вигадуючи собі псевдонім: А. Ф., S. Fasini, S.F., С. Фазіні. Надалі він підписувався S. Fasini чи С. Фазіні. Його малюнки практично у кожному номері.
Він був співробітником журналу «Крокодил» (1911 — 1912), газети «Південний тиждень» (1912 — 1913), журналу «Театр і кіно» (1916 -1917). Його прізвище регулярно з’являється у газетній та журнальній хроніці. Він захоплюється фотографією – фото тих років цілком класичні, на відміну від малюнків.
Альманахи, які започаткували знамениту одеську південно-західну школу виходили (крім першого — «Шовкові ліхтарі», 1914) з обкладинками його роботи. «Срібні труби» (1915) — вишукані і трохи химерні. А потім — «Авто в хмарах» (1915) з яскравою, авангардною обкладинкою. «На цьому аркуші хтось Фазіні “нафазинив” два стовпи та кривий будинок»11, — іронічно писали у московському журналі. В альманасі вміщено малюнки Фазіні «Вільгельм II», «Іза Кремер», «Жанета Рібо», «Граф Ронікер», «Л.М. Камишников».
У 1916 виходить «Сьоме покривало», також із обкладинкою та ілюстраціями С. Фазіні. У ньому цикл, об’єднаний однією героїнею: «Жанета» (Жінка 1914 року), «Жанета з блакитною собачкою», «Жанета перед дзеркалом», «Будуар». У цей час ім’я Фазіні часто поєднують з ім’ям іншого художника Сігми (Сигізмунда) Олесевича. Дружба їхня, що почалася в Одесі, продовжилася пізніше і в Парижі.
Після лютневої революції Фазіні, за словами рідних, був у Петрограді та працював фотографом у комісії з розслідування злочинів царського режиму. Документальних підтверджень його роботи не виявлено, але пізніше на виставках демонструвалися пейзажі Петрограда та Петергофа, датовані 1917 роком. З іншого боку, у сімейному архіві А.І. Ільф збереглося поштове приладдя (конверти, папір) з монограмами і вензелями членів царської сім’ї, мабуть, викрадені Фазіні під час роботи в комісії. Є й дві фотографії Фазіні, зроблені у Петрограді.
Іронічність, дотепність — родова риса братів Файнзільберг. Не дивно, що карикатури Сандро з’являються в одеському журналі сатиричному «Бомба» 1917 року. Символічно, що Фазіні примикає до Товариства незалежних художників, чи просто «незалежних». Роботи Фазіні вказані в каталогах художніх виставок «незалежних» з 1917 по 1919 роки. Критика художників не схвалює: «У роботах місцевих кубістів: Олесевича, Фазіні та Мексина мало нового і зрозумілого. Невдале кривляння та переспіви петроградських та московських кубістів».
Роботи художника були представлені на першій народній виставці картин, плакатів, вивісок та дитячої творчості, що відкрилася 8 червня 1919 року у Міському музеї витончених мистецтв. Він працював секретарем підвідділу пластичних мистецтв губнаробразу. У 1920 році працював художником у «ЮгРОСТА» під керівництвом Б. Єфімова. Серед художників були Е. Багрицький, Н. Данилов, Б. Косарьов. Підписи до малюнків робили Е. Багрицький, Ю. Олеша, В. Катаєв, В. Сосюра.
На початку 1922 емігрував. Спочатку опинився у Константинополі. Брати та мати Ар’є Файнзільберга жили у США. Туди спочатку сподівався потрапити і Фазіні. Навіть намагався налагодити зв’язки з дядьком, що теж жив у Америці. Але щось не склалося.
Невідомо, з яких причин Фазіні не потрапив до Америки. З 1922 року він жив у Парижі, одружився з Азою Канторович. Фазіні брав активну участь у мистецькому житті Парижа. Донедавна інформація про цей період була досить мізерною. В Одесі існувала легенда, що він працював художником у театрі Гранд Опера. Згідно з довідником: «Писав картини в сюрреалістичній манері. Виставлявся в салонах: Осінньому, Тюїльрі та Незалежних. Займався художньою фотографією»51. Збереглася афіша виставки у галереї Вавен-Распай (1931).
Роботи Фазіні висіли поруч із роботами Пікассо та Клеє. Він продовжує займатися фотографією, знімки для реклами стають одним із джерел доходів. Восени 1933 року, під час перебування Ільфа та Петрова у Парижі, брати зустрілися. З цього моменту вони постійно підтримують зв’язок, пишуть один одному листи.
Після смерті Ільфа листування обривається. Останнє з листів, що збереглися у А. Ільф, написано Фазині Марії Миколаївні вже після смерті Ільфа. Гірка мудрість предків: якщо бог хоче покарати, він здійснює мрії. Як мріяв юний Сандро про Францію, Париж, Монмартр. Зрештою, він прожив тут двадцять років. Але Мекка художників десятих обернулася Голгофою в сорокових.
16 липня 1942 року Сандро Фазіні та Азу заарештувала французька поліція. Концтабір Дрансі під Парижем, депортація з Франції 22 липня 1942 року, Освенцім-Аушвіц. У 1944 році страчений разом із дружиною в Аушвіці. Доля художника на батьківщині довго залишалася невідомою.
До 110-річчя від дня народження митця в Одеському літературному музеї відбулася виставка. Було представлено 8 малюнків Фазіні 1910-х років з колекцій О. М. Голубовського та С. З. Лущика та три малюнки 1930-х років із сімейного архіву А. І. Ільф. Також можна було побачити 12 фотографій, зроблених Фазіні у 1930-х роках, сімейні фото з архіву А. Ільф; документи із Державного архіву Одеської області; альманахи «Авто у хмарах» та «Диво в пустелі», окремі номери журналу «Крокодил» із фондів Літературного музею.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
