Назва вулиці Катерининської етимологічно пов’язана зовсім не з ім’ям російської імператриці, а з уславленою Святою. Ще в першу епоху існування міста на Катерининській площі було закладено церкву в ім’я Святої Катерини.
У старій Одесі, як казали, все було можливо, наприклад, побувати за один день в Америці, Англії, Бессарабії, Венеції, Гамбурзі чи Страсбурзі.
І для цього всього лише потрібно було вирушити на Катерининську вулицю, де колись розташовувалися готелі з такими «географічними» назвами. Як і сьогодні, вулиця починалася від фешенебельного центру міста, упиралася в мальовничий ринок «Привоз», але на всьому своєму протязі була сповнена пам’яток найрізноманітнішого значення, виду і штибу — величний пам’ятник імперіатриці Катерині, грецьке училище, Свято-Троїцька церква, Вірмено- грегоріанська церква, ілюзіон «Художній», будинки знаменитих одеських сімейств Боніфаці, Родоканакі, Маврокордато, Вальтуха, Ландесмана. Особняком стояв відомий і за межами Одеси «Англійський магазин Вільяма Вагнера».
Це був перший у місті універсальний магазин, де можна було придбати мануфактуру, столове срібло, готовальні, швейні машини, ножиці для стрижки овець, хірургічні інструменти, сідла, парфуми, лорнети та багато інших предметів, товарів та виробів, повний перелік яких зайняв би , мабуть, кілька сторінок. Багато десятиліть магазин Вагнера містився в будівлі колишнього Рішельєвського ліцею, що займав цілий квартал від Ланжеронівської до Дерибасівської, підтверджуючи те, що в минулі часи фірми відрізнялися винятковою сталістю місця і назви.
Легендарне кафе Фанконі, що знаходилося навпроти магазину Вагнера хоча і належало потім Скведеру, але зберігало назву, яка настільки увійшла в історію, літературу і фольклор Одеси, що наші земляки відкрили «Кафе Фанконі» в далекому місті на чужій землі. Наразі кафе відновлене і знову працює.
А по діагоналі від кафе Фанконі, там, де колись був ресторан «Україна», був респектабельний, якщо не сказати інтелігентний ресторан Робіна, в якому навіть був спеціальний кабінет для гри в шахи. Цікаво, що П.Ф. Робіна побажав було заповідати заклад своїм багаторічним старанним службовцям, але його шляхетному наміру дружно завадили родичі.
На Катерининській вулиці підприємства, як сьогодні кажуть, комунального харчування були представлені і чайними трактирами, один з яких називався «Комерційною біржею», але відповідно до статусу свого та контингенту відвідувачів вони розташовувалися не в центрі, а ближче до «Привозу». Крім цього, тут містилися ніяк не менше двох десятків бакалійних магазинів і крамниць — не бігати ж за кожною пачкою чаю або фунтом цукру на сусідні вулиці.
І на завершення «їстівної» тематики потрібно звернутися до спогадів старшого покоління одеситів. Вони ще пам’ятають, як в 1950-х роках на початку Катерининської доживала свій вік остання одеська «бублічна», де чудові бублики випікали, можна сказати, на очах покупців, які цілком встигали доставити їх додому гарячими. Але потім цей колоритний заклад прикрили…
Не обійшли турботою і шанувальників Бахуса, оскільки до їхніх послуг на Катерининській, втім, як і по всьому місту, були затишні прохолодні заклади. Приміром, один з них утримувала мадам Ласька в будинку №23, там, де донедавна був розташований аналогічний заклад, який якийсь дотепний одесит назвав колись «Два Карла», оскільки знаходиться якраз на розі вулиць, які ще недавно носили імена Карла Маркса та його тезки Карла Лібкнехта – молодим одеситам уже треба пояснювати зміст цієї назви. Колись вона була жартівливою, потім офіційною, а тепер і вона відійшла в історію.
Так само канули в минуле тютюнові магазини Катерининської вулиці, в яких продавали дорогоцінні трубки англійської роботи, гаванські сигари, безсмертні одеські «Сальве» і гільзи фабрики Конельського, тому що безліч курців воліли власноручно набивати їх улюбленим сортом. А скільки хлопців на все життя запам’ятали найпопулярніший у місті магазин іграшок вдови Колпакчі! А скільки молодих одеситів уперше купували дівчатам квіти на розі Катерининської та Дерибасівської біля будинку Вагнера…
Це було незабутнє, мальовниче видовище: на низеньких дерев’яних лавочках поруч одна з одною сиділи квіткарки, а перед ними в емальованих мисках і відрах — ошатні троянди, запашна весна бузок, кучеряві хризантеми, найтоншого і підступного аромату лілії. Споконвіку хто тільки захоплено не писав про це: І. Бунін, І. Бабель, В. Катаєв, Ю. Олеша, К.Паустовський… Давня і в прямому сенсі яскрава традиція, до того ж, що залишилася на сторінках літературних творів, вже сама собою стає пам’яткою. Нажаль, сьогодні такого вже не побачиш.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
