Одразу попередимо — мова не йде про будинок колись популярного американського актора, а нині путінського улюбленця Стівена Сігала. Наш, одеський Сігал жив набагато раніше і був куди більш благочесною людиною (хоч і грошей теж не цурався, що вже тут казати).
За даними довідника 1909 року «Фабрично-заводські підприємства Російської імперії», під № 307Б було вміщено оголошення, в якому фігурувало прізвище У. Сігала. Під час закладення заводу у Славуті він входив до складу правління, разом з відомими промисловцями А. Гуревичем та Е. Вінером, Акціонерного Товариства фабрики металевих виробів «Вавер», заснованої в 1900 році. Місцезнаходження підприємства – с. Качі Дул, поштова станція Вавер Варшавського повіту; склад готових виробів розташовувався на вул. Трембицької,10 у Варшаві.
Основний капітал цього підприємства, що спеціалізувався на випуску «залізних ліжок різного роду», налічував 200 000 руб. а штат складався зі 120-150 співробітників. Підприємство було оснащене паровим двигуном у 55 кінських сил. Очевидно, закупівля компонентів виготовлення продукції пов’язувала У. Сігала зі Славутським чавуноливарним заводом князів Сангушко, нащадків Острозьких.
За другим оголошенні за № 1385В рекламувався скляний завод У. Сігала «Руда-Опалін» з основним капіталом 150.000 руб., що знаходився на однойменній поштовій станції Холмського повіту. Найманим директором від імені власника виступав Д. Язловський, а поштова адреса правління знаходилася в Одесі – на вул. Успенської, 50.
Величезна фабрика була обладнана трьома паровими машинами в 94 кінські сили, кількість найманців дорівнювала 500. Серед виробів підприємства з річним виробництвом на 300 000 руб.: Скляний домашній посуд, прилади для освітлення, аптекарський і хімічний скляний посуд. Завод був закладений у 1864 році.
Сам Ушер Мойшевич Сігал, онук міщанина з Летичева (нині Хмельницької області) єврейського походження Моті Сігала був вихідцем з німецького міста Дармштадт, власником посудного, цементного та цегельного заводів в Одесі, каменоломень та курорту «Аркадія», дач між Малим та Середнім Ботанічним садом на березі моря, великих посудних магазинів у зоні Порто-Франко, був купцем першої гільдії та меценатом: на його кошти, наприклад, побудована лікарня міста Гайсина, нині Вінницької обл. (у Гайсині та Немирові проживала частина сім’ї Сігал, інші члени сім’ї залишалися у Дармштадті).
Маючи академічну вищу освіту та навички технолога, після закінчення Дармштадського Політехнікуму, Ушер Мойшевич впроваджував технології виготовлення скляної та керамічної майоліки, секретами якої володів, на численних виробництвах: від Гусь-Хрустального (нині Володимирська обл., Росія) до скляно-кришталевого заводу — Опалін» (Варшава, Польща) та Славутського фаянсового заводу (нині Хмельницької області).
У першій половині 1880-х р.р. Сігал придбав ділянку на Спиридонівській, 8 у спадкоємців Вінтурі. Будинок, що стояв на цьому місці (1847 р., архітектор І. Н. Колович) очевидної архітектурної цінності не мав і був пущений на злам під будівництво нового прибуткового будинку великої для Одеси того часу поверховості та габаритів загалом. Будівля, що зводилася практично повністю з цегли, виробленого заводом Сігала, за проектом архітектора П. У. Клейна, втілювала собою не тільки традиційний засіб пасивного доходу домовласника, але і своєрідну рекламу його продукції.
Будинок було повністю завершено до другої половини 1880-х років і став одним з перших у місті будинків з внутрішнім двором-колодязем, одним з найбільш багато декорованих цільноцегляних будівель і мабуть найбільшим прибутковим будинком в Одесі на той час. Масштабність і монументальність шедевра Клейна вражають і досі, особливо цікавим є верхній ярус правостороннього ризаліту.
У. М. Сігал володів будинком практично до кінця 1890-х р.р. На рубежі століть будинок перейшов у власність Люлькімахера, а в середині 1910-х років будівля придбала А. Г. Таранова, яка вже мала у своїй власності на той час сусідній будинок на Спиридонівській, 6.
Тоді ж, у середині 1910-х років «Товариство латиське» розгорнуло тут книжкову торгівлю, діяльність підприємства проходила під відповідальністю селянина Павла Штейніта. А. Г. Подільський тримав у стінах будинку торгівлю цементом.
Відомі також імена деяких квартиронаймачів того часу: викладач Одеської чоловічої гімназії М. К. Іліаді, викладач В. К. Юшко, викладач Міської Громадської Маріїнської жіночої гімназії М. А. Дьякова, викладач чистописання жіночої гімназії Ю. Шилейко М Ріхтер, Л.Л. І. О. Ружичка.
Нині це пам’ятка архітектури місцевого значення. Стан будинку, за нинішніми одеськими мірками, можна назвати хорошим, хоча реставрація місцями все ж таки потрібна. І звичайно виглядає недоречним абсолютно варварський білий пластиковий балкон на третьому поверсі, з лівого боку.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
