На одній тільки вулиці, як у якомусь містечку, були представлені церква, поліція, армія, охорона здоров’я, культура, побутове обслуговування та народна освіта. Але жодному, навіть самому заштатному містечку, не обійтися без бізнесу — і він тут теж був більш ніж добре представлений.
Спочатку вулиця іменувалася Новорибною, бо колись тут переважно торгували цим улюбленим та доступним продуктом, який варили, смажили, фарширували, в’яли, солили та рубали на божественний одеський форшмак.
Рибу і потім можна було купити тут у гастрономічному магазині «Торгівельно-промислового Товариства» купця 2-ї гільдії А.К. Дубініна, який мав навіть власні промисли за Люстдорфом. Але загалом дари тоді ще щедрого Чорного моря поступилися тут місцем дарам не менш щедрої землі і на Пантелеймонівській виявилася зосередженою не менше чверті всієї оптової та роздрібної торгівлі фруктами. І начинка ні з чим не порівнянних вареників із вишнями найчастіше була «родом» із Пантелеймонівської.
По обидва боки вулиці від Пушкінської до Старопортофранківської тяглися фруктові магазини, магазинчики, лавки, склади, торговельно-посередницькі контори і лише в одному будинку № 114 було шість таких закладів. «На кутку виникало сяюче бачення фруктової лавки, — згадував Одесу свого дитинства В. Катаєв, — там перси в нестерпно яскравому світлі калільних ламп, що щойно з’явилися, обмахували шумливими султанами з цигаркового паперу прекрасні кримські фрукти — великі лілові сливи, коричневі, дуже дорогі груші «бер Олександр».
Втім, продавалися тут, звісно, не тільки, вірніше, не стільки кримські фрукти, скільки свої, вирощені та доставлені на скрипучих возах із прилеглих мальовничих українських сіл та чистеньких німецьких колоній. тільки перси, але болгари, греки, грузини, євреї, росіяни, українці — всі, хто мав інтерес займатися цим делікатним товаром, що швидко псувався.
Але не хлібом єдиним жива людина, і на Пантелеймонівській вулиці можна було придбати аптекарські та галантерейні товари, дитячі іграшки, дерев’яний посуд, гасові лампи, шкіру, годинник, що було дуже зручно для селян, які приїжджали торгувати на знаменитому «Привозі» і не мали часу, звички та бажання тинятися по магазинах у центрі міста.
А Пантелеймонівська, що тяглася поблизу Старого цвинтаря, того ж таки «Привозу», залізничного вокзалу, Куликова Поля, за тодішніми поняттями вважалася окраїнною вулицею. За таким статусом тут був так званий «Заклад візничого промислу», а також зазвичай супутня йому торгівля вівсом, сіном і колісною маззю, кузня, слюсарна майстерня на Пантелеймонівській, 3.
Ця ділянка, на якій нині театр музкомедії та стадіон «Спартак», ще на початку ХХ століття належала одному власнику і являла собою, по суті, торгово-ремісничий комплекс. Тут, в окремих будівлях, крім слюсарної, розташовувалися картонажна, ящикова і майстерня металевих грат, заради комерційного престижу іменована фабрикою, магазин іграшок, друкарня і заводик з виробництва натурального оцту, технологія якого настільки була проста, що майстерні господині і сьогодні цілком успішно реалізують в домашніх умовах.
Пізніше частину цієї ділянки відкупив купець 1-ї гільдії І. Л. Конельський та розмістив тут свою фабрику цигаркового паперу. Аналогічних виробництв у місті було кілька, а одне розташовувалося через дорогу від фабрики Конельського. Але саме вона була відома далеко за межами Одеси, оскільки, на відміну від конкурентів, випускала не лише відмінної якості цигарковий папір, а цигаркові ж гільзи.
За допомогою нехитрого пристосування багато курців набивали їх тютюном уподобаної ним марки, отримуючи тим самим ароматні та недорогі цигарки, які було прийнято носити в портсигарі. Любителів цього неквапливого заняття ще можна було зустріти років сорок тому, але сьогодні вже навіть машинки для набивання цигарок зведені в ранг антикваріату.
Цікаво, що подвір’я для прийому російських паломників, що вирушають на Святу Землю та Афон було засновано в Одесі ще у 1876 році. Тоді кілька ченців Російського Свято-Пантелеймонова монастиря, що знаходиться на Афоні, з благословення свого настоятеля архімандрита Макарія (Сушкіна), приїхали до Одеси і заснували на вулиці Ново-Рибній то саме подвір’я.
А трохи згодом, 1895 року, звели головну церкву — Святого Пантелеймона. Прочани затримувалися в Одесі в очікуванні оформлення закордонного паспорта або прибуття потрібного пароплава, що вирушає до плавання до Святої Землі або на Афон.
У цей період вони забезпечувалися ночівлею та харчуванням на гостинному афонському обійсті. 28 лютого 1909 року в «Відомостях Одеської Міської Думи» було опубліковано постанову Міської Думи про перейменування Ново-Рибної вулиці на Пантелеймонівську на честь Пантелеймонівського монастиря на Афоні та його обійстя в Одесі».
Коли в 1924 до влади прийшли поради, вулиця отримала назву «Чижикова», на честь командира Червоної гвардії Макара Чижикова. Потім деякий час вона називалась на честь «потьомкінців», а потім знов перейменувалась на честь Чижикова. Цю назву вона носила аж до 1995 року, поки не було повернуто історичну назву.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
