Взаємовідносини українців та євреїв в історіографії досліджені досить добре, проте, здебільшого у світлі протистояння, часто упереджено та не завжди об’єктивно. Тут переважну роль відіграють болючі історичні спогади.
особливо у другій половині ХІХ ст. в Одесі почали формуватися українська і єврейська громади. Спочатку вони існували в основному відокремлено. В 1860 р. саме в Одесі було започатковано єврейську періодичну пресу А. Цедербаумом на івриті газетою “Гамеліц” (Заступник). Це був щотижневик, у якому також друкувалися матеріали німецькою мовою, а з 1862р. на ідіш, як додаток під назвою “Колмевассер” (Голос повідомляючий).
Також в Одесі було започатковано для євреїв, які швидко асимілювалися три видання російською мовою, що проіснували недовго. Це щотижневики “Рассвет” (травень 1860 – травень 1861 рр.) та “Сион” (липень 1861 – квітень 1862 рр.) і щоденна газета “День”, яка проіснувала найдовше (травень 1869 – червень 1871 рр.). Проте після єврейських погромів 1871 р. єврейська преса на кілька десятиліть перестала існувати в Одесі. Початок її відновлення припадає на 90-ті рр. ХІХ ст.
Видання української преси і книг було заборонено царським урядом офіційно численними указами, серед яких виділяються Валуєвський указ (1863 р.) та Емський едикт (1876 р.). І хоча в Одесі була спроба видати у 1882 р. україномовне видання під назвою “Землероб” Павлом Зеленим – редактором “Одесского вестника” як додаток до газети, проте влада цього не дозволила. Слід зауважити, що “Одесский вестник” часто публікував матеріали про Т. Шевченка та його творчість. На його шпальтах було зроблено об’яву про збір коштів на пам’ятник Кобзарю та на школу імені Т.
Шевченка. Часто публікувалися на його сторінках списки жертводавців, особливо у 1878-79 рр., серед яких є кілька десятків одеських євреїв, які внесли свою лепту в цю велику справу.
Українська організована громада постала в Одесі у середині 70-х рр. ХІХ ст. Вона в основному займалася культурно-освітньою діяльністю в умовах всіляких заборон. Проте з часом вона поступово політизувалася, оскільки молодше покоління членів української громади прагнуло політичної діяльності та революційної боротьби. За це багато хто з них поплатився свободою та опинився в Сибірі.
Аналогічна ситуація спостерігається й у єврейському русі. Молодше покоління вже не задовольняється релігійно-культурною діяльністю, а починає формувати сіоністський рух. Багато молодих євреїв, як і українців, приєднується до революційної діяльності і вливаються до першої робітничої організації в Російській імперії – “Південноросійського союзу робітничого класу”, створеної у 1875 р. Як члени єврейського громадянства, так і представники організованого українства тісно співпрацювали у народницьких організаціях, в тому числі і в Одесі. Яскравим прикладом цього є діяльність у народному русі єврея-одесита В. Хавкіна та М. Кибальчича — всесвітньовідомих вчених-винахідників, а також нащадка гетьманського роду Розумовських С. Перовської та родоначальника сіонізму одесита В. Жаботинського.
Національно-культурні та освітні товариства Одеси були між собою дружніми, підтримували одне одного. Так, наприклад, коли в Одесі вперше публічно дозволили шанувати пам’ять про Тараса Шевченка, то всі національні товариства прийшли на українське свято зі своїми вітаннями. Були між українськими та єврейськими політиками в Одесі і протиріччя.
Це сталося перед підготовкою до виборів у ІІ Державну Думу Росії та у міську Думу у 1907 р. Українські діячі І. Луценко та С. Шелухин скаржилися, що представники від кадетів – євреї неохоче включають українців у списки кандидатів і закликали йти своїм українським списком. Це, очевидно, мало свій вплив, й одеські українці йшли на вибори здебільшого по списку партії конституційних демократів.
Про українські проблеми не лише в Одесі, але й в Україні виступали й одеські євреї. Так, у ІІІ Державній Думі Росії, де вже не було української фракції, за впровадження української мови в учбовий процес на Україні підписали заяву 37 депутатів. Серед них від партії кадетів, що представляли Одесу, були ветеринарний лікар росіянин О. Нікольський та відомий у місті юрист єврей О. Пергамент.
Ще один момент об’єднував українську та єврейську громади – це протистояння проти чорносотенних та шовіністичних організацій, які виникли та активізували свою діяльність в роки революції 1905-1907 рр. В Одесі “Союз русского народа”, який розташовувався по вул. Торговій, 1, переслідував не лише євреїв, але й свідомих українців-просвітян за те, що вони збираються через своє визволення розвалити Російську імперію.
Часто українські громадівці рятували євреїв від погромів, наприклад, колишній голова одеської української громади Леонід Смоленський переховував євреїв у себе в квартирі під час погромів 1905 року.
Незважаючи на давні історичні протиріччя і трагедії, одеські українці та євреї змогли порозумітися у революційній боротьбі за свої громадянські та національні права і у боротьбі за свою державність. Українська та єврейська громади м. Одеси виступали спільно як проти деспотичного самодержавства, так і проти чорносотенних, шовіністичних російських організацій.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
