Новоросійський Університет в Одесі був одним з нечисленних університетів, що існували у Російській імперії, і тому кооптував у себе представників не лише різних етнічних та соціальних груп, але й різних територій. Це зумовило представництво серед викладачів та студентів різних родів козацтва.
Одеса була значною мірою заснована та розбудована українськими козаками. Однак на момент виникнення університету українське козацтво втратило своє значення самостійного чинника історії та окремого соціального стану на півдні України. Якщо час до 1860-х років в Україні характеризують як посткозацьку добу, то другу половину ХІХ -початок ХХ ст. можна назвати безкозацькою.
Хоча це аж ніяк не значить зникнення козацьких традицій, історичної пам’яті про козаків, і, зрештою, козацьких нащадків навіть у такому «казані» як Одеса. Одеса перетворилась до того ж на один з центрів наукового козакознавства, передусім завдяки функціонуванню університету та Одеського товариства історії та старожитностей.
Слід зазначити, що у місті у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. існували не лише сліди українського козацтва, але й російського, що, як відомо, продовжувало існувати в деяких районах Російської імперії як окремий стан та частина армії. Так, у жовтні 1899 р. розквартирований в Одесі 8 Донський козацький полк відсвяткував своє полкове свято за присутності командуючого Одеською військовою округою та одеського градоначальника.
У 1905-1907 рр. козацький міф у його російському варіанті використовували одеські чорносотенці, частина з яких могла справді мати козацьке (донське і т.п.) походження і бути до того ж пов’язана з Новоросійським університетом, хоча це питання потребує додаткового вивчення. Бойова дружина чорносотенців, так звана, «Біла гвардія» поділялась на шість сотен. Дружинниками керував наказний отаман, осавули, десятники, деякі з яких мали козацькі псевдоніми: Єрмак, Платов і т.п.
Серед викладачів це передусім видатний історик, професор кафедри російської історії у 1880-1895 рр., дворянин, Олексій Іванович Маркевич, представник знаменитого роду (показово, що попри різноманітні зацікавлення, він дуже мало зробив для вивчення саме козацтва), син одного з засновників нової української літератури Левка Боровиковського, Олександр Львович Боровиковський — приват-доцент кафедри цивільного судочинства та судоустрою у 1887-1894 рр.
Можливо, козацькі родові коріння мали юрист А.П. Пригара, хімік Ю.Ф. Клименко, історики
І.М. Бондаренко, П.А. Іванов, М.Є. Слабченко, у джерелах позначені як сини міщан та військових.
Аналогічна ситуація з групою студентів. На першому місці серед них за значенням в історії згадаємо видатного мікробіолога, уродженця Одеси, випускника НУ 1880 р., Миколу Федоровича Гамалію. М. Гамалія залишив унікальні для нашої теми спогади, що засвідчують роль козацького чинника у становленні його світогляду.
На другому місці, безумовно слід поставити уродженця козачої станиці на Кубані, видатного громадського діяча Одеси та Кубані, дослідника Кубанського козацтва, Федіра Андрійовича Щербину (1849-1936). У 1874-1877 рр. він навчався на природничому відділенні фізмату НУ. Незважаючи на те, що у списках студентів НУ він вказаний як син священика, його рід був козацький, що власне, і найяскравіше серед всіх випускників НУ з козацьких родів, відбилось в його діяльності.
Серед значно менш відомих осіб, студентів НУ, у метриках вже не значаться як козаки, або сини козаків, а проте очевидно мали козацьке походження син штаб-офіцера Донської області Володимир Миколайович Петровський, дворяни Війська Донського Василь Петрович Самарін, Михайло Михайлович Горбатов, Павло Миколайович Павлов, Іван шполітович Суржин (всі вони народилися на Дону і там само отримали середню освіту) та син штаб-офіцера Терської області Андрій Петрович Архангельський.
Загалом, зафіксовано 80 осіб серед студентів НУ козацького походження. З них 49 у вступних документах вказані як козаки, 31 як сини козаків. У частині випадків могло мати місце змішання понять походження та реального статусу. Але щодо російського козацтва здебільшого мались на увазі реально діючий статус, військова і, ширше, професійна, соціальна повинність та
приналежність.
Для НУ та інших університетів будо не дивиною навчання в ньому реально практикуючих представників професій, наприклад, священиків. Непоодинокими фактами, особливо у 1914-1920 рр., було навчання військових.
По факультетах козаки розподілилися таким чином: 7 — історико-філологічний; 27 — фізмат (з них 14 — природниче відділення, 13 — математичне); 24 — юрфак; 22 — медфак.
За родами козацьких військ згадані особи представляли майже всі різновиди: Українське, лівобережне (включно з переселенцями у Південну Україну) — 27; Кубанське — 31; Донське — 11; Терське — 4; Волзьке — 2; Забайкальське — 2. Приналежність трьох осіб не ясна, але можна припустити, що уродженець Одеси Л.С. Масенко та П. І. Поляков належали до українського козацтва, П.А. Махначев до Терського. Вочевидь, перші дві групи мали спільні, українські, коріння.
Безумовно, за всю історію НУ кількість студентів-козаків була незначною у загалі студентів, потрапляючи таким чином у останню категорію у всіх реєстрах «інші». Така тенденція була характерною і для інших університетів: у 1887-1890-х рр. серед 518 студентів медфаку Харківського університету було 2,396 козаків, менше тільки — колоністів (0,8%). Перед козаками розташовувалися 4,6% селян. Втім, очевидна річ, що вихідців з козацького стану було багато і серед дворян та селян.
Допомогою у навчанні деяким особам козацького походження буда спеціальна стипендія Кубанського козацького війська. У 1869 — 1870 рр. цю стипендію отримували 4 особи. У 1884-1885 рр. цю стипендію отримав один студент у розмірі 300 рублів, у 1886 р. один студент у розмірі 420 рублівзів. За перше 25-річчя існування НУ 1 Орленко, М.Ленчик, П. Кундіус, О. Погібко, Г. Сердюков та І. Березуцький (саме у такому порядку) успішно завершили повний цикл навчання — п’ятеро скінчили зі статусом дійсного студента, а Г.Сердюков — кандидата.
До того ж Г. Сердюков отримав срібну медаль за відгуком професора Ф.І. Леонтовича за твір присвячений історії землеволодіння у Київській Русі. Отже, перші п’ять випускників НУ з числа козаків відповідно у 1875, 1880, 1881, 1882 та 1883 роках були представники українського козацтва (шостий, Березуцький належав до кубанців, тобто теж, судячи за все, мав українське коріння), що є важливим символічним краєзнавчим фактом. І це не рахуючи випускника 1873 р. П. Іскри, приналежність якого до козаків, напевно, не була прямою.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
