Йтиметься не про якісь «качків», а про атлетів у високому розумінні цього слова. Одним словом, хочеться сказати про атлетів добре слово, бо якщо комусь захочеться сказати недобре, то обов’язково покличте нас – цікаво подивитися, чим це скінчиться.
Силу завжди хотілося демонструвати, що породжувало різноманітні спортивні змагання. Але, звісно, найбільш захоплюючим видовищем була французька боротьба, яка наприкінці ХІХ століття почала стрімко завойовувати арени цирків Європи. Буквально першими у Росії відгукнулися на віяння часу в Одесі.
Це відбувалося так: одного ранку в місті на всіх рекламних тумбах з’явилися афіші, які сповіщали про те, що в Одесі розпочнеться Всесвітній чемпіонат французької боротьби. Особливо наголошувалося, що беруть участь усі світові знаменитості від чемпіона світу Івана Піддубного до Омера де Бульйона, чемпіона Франції, Яна Спуля з Риги і навіть Саракіки з Японії. Але особливі надії глядачі можуть покладати на участь Сальватора Бамбули, негра з роздутими ніздрями, і Дяді Пуда, найтовстішої людини у світі.
Одесу ті афіші не те щоб струснули, а просто підірвали, як сірник — пороховий склад. Усі життєві проблеми вмить відійшли на другий план. Навіть у лікарнях різко впала смертність, бо не можна було покинути цей грішний світ, не дізнавшись, чи переможе московський богатир Іван Шемякін кумира Малої Арнаутської, єврейського чемпіона Грінгауза.
Невблаганно наближався вечір великого дня, і він настав. Залізний цирк Санценбахера на Коблевській, як фарширована куряча шийка одеської господині, мало не лопався від людського фаршу, що набився в нього. Картина була чудова: страусові пір’я на капелюхах і повітряні боа на шиях міських красунь, шовкові циліндри челядів, офіцерські кашкети впереміш з студентськими кашкетами, цейсівські біноклі і навіть дві підзорні труби.
І це не фантазія, це збірна картина, написана пізніше пером багатьох одеських знаменитостей від Валентина Катаєва до Леоніда Утьосова. Так довіримося їхній пам’яті та емоціям. Зануримося в атмосферу того свята, коли підбадьорливий запах циркового закулісся змішався із запахом парфумів «Лориган» фабрики Коті від надушених хустинок, заготовлених, щоб летіти на арену до ніг переможців.
Того вечора все тримав у своїх руках цікавий персонаж — далеко не чеховський Дядя Ваня. У синій піддівці зі складаннями ззаду, у міщанськім картузі, із закрученими вусами та роговим свистком, як у городового — рефері та конферансьє в одній особі. Це він тоном чи то бравади, чи то клоунади, гучним голосом, від якого починали розгойдуватися трапеції під куполом, оголосив парад-але. І одразу з оркестрової ложі гримнув марш, і, розділяючи його пафос, через арку просто під оркестром, важко ступаючи тирсою, пішли Вони, геркулеси та чемпіони. Так і хочеться сказати «боги», але, якщо між нами, це були «напівбоги».
Що ж, рано чи пізно доведеться відкрити читачеві зворотний бік таємниці, яку ті, хто тоді сидів у цирку, ще не знали, а, якби дізналися, то все одно не повірили б. Так, це було уявлення, саме уявлення, добре продумане і блискуче зрежисоване. У Дяді Вані був не лише професійний голос, а й мізки професійного шоумена. У охотнорядський одяг вдяглася інтелігентна винахідлива людина, яка, за сумісництвом, редагувала журнал «Російський спорт». Це він, Іван Лебедєв, винаходив гучні імена борців, переконуючи всіх, що він знає, куди зник великий Луріх Перший, і цією таємницею щедро ділився з усіма:
Луріх Перший — Луріх Перший, чемпіон світу, який не мав жодної поразки і отримав за красу ніг «Гран-прі» на всесвітній Паризькій виставці, помер у себе на батьківщині від непомірного вживання гарячих напоїв за відсутності холодних закусок.
І це була правда, вірніше, напівправда: той, хто красою ніг і мальовничістю імені зводив з розуму дам, «помер» для Дяді Вані і, отже, для шоу, коли попросив накинути ще 50 копійок за вихід — яке нахабство!
Так, Дядя Ваня знав усі секрети цього шоу, знав, що великий чемпіон Голландії Ван дер Шор — це Ваня Шкворень, який настільки втратився в Катеринославі, що готовий був не тільки одягнути борцівське трико, але навіть стати голландцем. А Мурзук з Абіссінії — це Мойсей Лейбович Гоцен, якому було осяяння: навіщо піднімати мішки в порту — легше один раз підняти і закатати в килим в’ятського худорлявого Гришка Кащеєва.
Нездатний брехати своїм, тобто. одеситам, Леонід Утьосов у книзі «Дякую, серце!» розповів, як у підлітковому віці він підробляв, стоячи біля цирку і поширюючи найбезглуздіші небилиці про борців у «чорних масках».
Але особливо розбурхував публіку такий трюк: із зали виходив невідомий, але добре скроєний кріпак і заявляв, що готовий покласти на лопатки всіх заявлених у чемпіонаті борців. А коли Дядя Ваня цікавився, звідки він такий намалювався, той недбало відповів:
— Я кондуктор із одеського депа.
Дядько Ваня був податливий на новації і обіцяв, що бій одеського кондуктора, звичайно ж, відбудеться, але… завтра. Назавтра ціни на квитки злітали вдвічі. А на публіку вже чекала нова інтермедія, яку при виході з цирку розігрував той самий Утьосов. З типово молдаванським акцентом він наставляв кондуктора, що загордився:
— Ваня, хлопці чекають на тебе в депі. Ідемо, я покажу тобі пару прийомів. Бра руле та тур де бра. Ну, і парад проти зворотного пояса, щоб ти їх усіх переплескав, як мішки.
По секрету скажемо, що «кондуктором з депа» був відомий борець Іван Чуфістов, який заглянув на тиждень до Одеси, якому «перешльопати» весь чемпіонат справді було раз плюнути.
Утьосову ця гра подобалася і була абсолютно не в тягар. Справа в тому, що в 1910 році польський борець В. Питлясинський, що влаштувався в Одесі, відкрив тут Атлетичний інститут, в якому Леонід Утьосов став старанним учнем, тому всякі «тур-де-тет» були йому не в новинку.
Організатори Всесвітніх чемпіонатів боротьби у всіх балаганах від Хацапетівки до Касрилівки знали не менше прийомів, ніж задіяні у них фігуранти. Скажімо, перед останньою парою борців глядачів чатувала, за словами Валентина Катаєва, жахлива несподіванка.
«На арену швидко виходив метранпаж із друкарні та клав на суддівський столик щойно надруковану, ще сиру афішу завтрашньої боротьби. Дядя Ваня брав афішу в руки і голосно читав. Виявлялося, що найцікавіші пари боротимуться саме завтра, хоча ще вчора всім глядачам здавалося, що цікавіше, ніж сьогодні, ніколи вже не буде».
Так, Дядя Ваня був тонким психологом. Тому справжні шанувальники боротьби, які вже витратили сьогодні останній півтинник, щоб бачити спортивне диво, змушені були спішно прикидати, що в їхньому будинку ще є такого, що можна буде завтра закласти в лихваря, щоб побачити ще більше чудо.
Як бачимо, не на горілку, на боротьбу збирали «хмиз» — хто знає, що краще. Але заради справедливості треба сказати, що весь цей «цирк» не зміг би процвітати, якби поруч із чорними та червоними масками в строю борців не стояли Іван Піддубний, Клемент Буль, Іван Заїкін та інші справжні спортсмени, а їхню справжність не гарантували Олександр Купрін. , Володимир Гіляровський, брати Катаєви.
Жінки божеволіли, успішність у гімназіях падала, а всякі есери ламали голову, чи напишуть газети про їхній теракт чи перші смуги газет займе перемога «Червоної маски». Французька боротьба примиряла людей з непривабливою дійсністю, і вже за це її шанували та обожнювали.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
