Ця людина залишила глибокий слід в історії нашого міста. Він був чиновником з особливих доручень генерал-губернатора Новоросійського краю Михайла Воронцова, дійсним статським радником, а ще – літератором, археологом, одним із перших дослідників старожитностей Північного Причорномор’я. А головне – саме він, Іван Бларамберг, заснував Одеський музей давнини, нинішній археологічний музей.
Жан-Поль, який згодом (після переходу на службу в Росію) просто Іваном Павловичем, народився 11 липня 1772 року у Фландрії. Юнаком він обрав собі кар’єру військового. Швидко отримав офіцерське звання в армії Голландії, брав участь у всіх значних битвах, виявляючи у своїй беззавітну мужність. Восени 1792 року він потрапляв у полон.
Влітку 1795 року, звільнившись із полону, Жан-Поль вступив на військову службу Його Величності короля Англії. Але після двох років служби, влітку 1797, випросивши відповідний дозвіл, відправився продовжувати військову кар’єру в Росію — спочатку в Санкт-Петербурзі, потім в Москві, залишаючись при цьому на службі в англійців.
В 1804 він прийняв російське підданство і перейшов на цивільну службу, отримавши посаду помічника редактора в десяту комісію зі складання законів. Згодом Іван Павлович перейшов до митного відомства.
1808 року Бларамберг знайомиться з Одесою, куди прибуває на посаду прокурора комерційного суду. З цим містом він буде до кінця своїх днів.
Незабаром Бларамберг близько зійшовся з місцевими дослідниками старожитностей, у тому числі з колишнім ад’ютантом Рішельє Іваном Олексійовичем Стемпковським. Ставши після 15 років роботи прокурором чиновником з особливих доручень генерал-губернатора Новоросійського краю, Іван Павлович, як і раніше, значну частину часу приділяв місцевій археології, писав велику кількість наукових статей в «Одеській Збірнику», «Одеському Альманасі» та різних закордонних виданнях.
У серпні 1825 року Бларамберг очолив музей, що відкрився перший в історії Одеси, який називався так: «Музей для зберігання старожитностей» (нині – Одеський археологічний музей). А за рік, влітку 1826 року, його ж стараннями було відкрито ще один археологічний музей – у Керчі. У цих двох музеях він був директором. Судячи з відгуків професіоналів, Іван Павлович досяг воістину визначних наукових результатів.
Повертаючись до Одеського музею, слід зазначити, що спочатку він знаходився в іншому місці – не у величній будівлі на розі Ланжеронівської та Італійської, а в одній із двох напівциркульних будівель «за спиною» пам’ятника Рішельє у Міському казенному будинку на Приморському бульварі. Саме у ньому за розпорядженням генерал-губернатора Михайла Семеновича Воронцова відкрився перший муніципальний музей.
У 1830 році Іван Павлович вийшов у відставку, отримавши перед цим титул справжнього статського радника. Але жити йому залишалося зовсім небагато – не доживши кілька годин до Нового, 1832 року, він помер від апоплексичного удару (сьогодні б сказали – від інсульту) вдівцем на 60-му році життя, залишивши в глибокій смутку сімох уже дорослих дітей. Їхня мати, уроджена де Куртуне, пішла в інший світ на 13 років раніше першого одеського «антикварія».
З усіма належними почестями Іван Павлович був відданий землі поряд з дружиною на Старому цвинтарі, і лежати б на ньому вічно, якби в божевільні 1930-і роки ця остання обитель величезної кількості гідних і шанованих громадян Одеси не була варварськи знищена.
А старі стіни дивом уцілілого двоповерхового, колись симпатичного флігеля (можна сказати, майже ровесника Одеси з чудовим краєвидом на Одеську затоку) у глибині двору будинку №2 на Канатній вулиці могли б розповісти про багато цікавих фактів.
Звичайно, головною «визначною пам’яткою» флігеля є його перший господар – Іван Павлович, хлібосольний та доброзичливий до численних гостей, для яких двері були відчинені у будь-який час доби.
До речі, про гостей. Іван Павлович, який мав ще одне захоплення – літературу, навесні 1818 року привітно прийняв у своєму будинку знаменитого поета Костянтина Батюшкова, і не просто прийняв, а віддав у повне розпорядження гостя особистий кабінет.
А як не згадати, що найчастішим гостем «антикварія» був опальний поет Пушкін протягом його тринадцятимісячного перебування в Одесі? До відкриття музею залишалося ще кілька років, і велика колекція Бларамберга поки що знаходилася у його будинку. Пушкін виявляв до майбутніх експонатів музею великий інтерес, і лише поява Наталії та Олени – дочок Івана Павловича, котрі славилися своєю красою, могли відірвати поета від споглядання старожитностей…
Сьогодні важко сказати, скільки разів згодом цей будинок змінював своїх мешканців, проте достеменно відомо, що на початку ХХ століття до апартаментів його верхнього поверху в’їхала чергова одеська знаменитість – Сергій Уточкін. Той самий Уточкін, чиє ім’я багато десятиліть носив кінотеатр на розі Дерибасівської та Гаванної вулиць. Ще б пак — один з перших вітчизняних авіаторів і прекрасний спортсмен! Вражаючи публіку в багатьох містах Росії та за кордоном своїми безстрашними трюками в небі, цей син одеського купця прославився в Одесі ще й тим, що на очах здивованих роззяв з’їхав Бульварними (Потьомкінськими) сходами… на мотоциклі. «Рудий!» — кричали йому з обожненням вуличні хлопчаки. Сергій Ісаєвич не ображався…
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
