У квітні 1896 року паризькі газети замайоріли сенсаційними повідомленнями: «Лувр збирається придбати тіару скіфського царя Сайтоферна!». Далі пояснювалося: цей золотий шолом знайдено на півдні Росії і потрапив до Парижа манівцями з Одеси. Жоден француз не сумнівався: це Диво має бути у Луврі.
Того дня до Лувру з’їжджалися експерти, банкіри, журналісти. У кабінеті зберігача Лувру на горіховій тумбі височіло воно — Диво. Старовинного, трохи матового золота купоподібна тіара була справді неповторна. Тонка робота, витончена різьба, що не постраждала від часу. Тіару оперізували кілька фризів (поясів): нижній відтворював сцени з життя скіфів, а трохи вище — міфологічні сюжети з «Іліади». Все вінчав напис грецькою мовою: «Сайтоферну, непереможному та великому. Рада та народ ольвіолітів». Напис свідчив про те, що навіть суворі скіфські царі не цуралися хабарів, і рада міста Ольвії на такі виправдані витрати була готова йти.
У кабінеті стояла урочиста тиша. Члени державної комісії ходили колами довкола тумби, багатозначно піднімаючи брови. Непорушними були лише дві людини — торговці антикваріатом із Відня. Це вони привезли тіару до Парижа, встигнувши «перехопити» її у Віденського Імператорського музею, куди вона призначалася.
Усі чекали на директора національних музеїв Франції мсьє Кемпфена. Ці хвилини той обговорював долю Дива з самим президентом республіки. Нарешті двері відчинилися, і прямо з порога Кемпфен оголосив:
— Президент із нами! — і вже безпосередньо антикварам із Відня: — Отже, панове, ваше останнє слово!
І почалося те, що завжди може розрядити урочистість моменту як у старому Луврі у Парижі, так і на Новому базарі в Одесі розпочався торг. Французькі покупці билися за святе — бюджет країни. Австрійські ж продавці билися за ще святіше — бюджет своєї крамниці. І битва між лавкою та Францією завершилася, на жаль, не до честі останньої. Торги були недовгі.
— 200 тисяч франків — це остання ціна, побий нас Бог, — сказав старший з віденських компаньйонів.
І відразу була виписана купча на двісті тисяч. Шкода, що не всі уважно вивчають історію. А там є повчальні приклади. Хоч би той, коли Ісус вигнав торговців із храму. Торговці з Відня цілком заслужили також бути вигнаними з Лувру, храму мистецтв. Бо буквально за кілька днів вибухнув скандал. Великий день Франції обернувся великою ганьбою.
Як завжди, все зіпсували журналісти — вони оголосили суму угоди. І тоді антикварам із Відня вчинили розборки «антиквари з Одеси», деякі брати Гохмани. Це вони привезли до Відня тіару, збираючись продати його Імператорському музею за тридцять тисяч. Але музей тягнув, а термін візи кінчався. І тоді Гохмани знайшли у Відні антикварів з прізвищем, співзвучним їх власним — Фогеля і Шиманського. Говорили вони різними мовами, але з одним акцентом:
— Як вам ця скіфська штучка? — поцікавився молодший Шепсель Гохман, викладаючи на зав’язнений стіл тіару, нібито випадково знайдену нібито селянами в нібито колишній Ольвії. — Зараз такий великий попит.
— Що ви її не «штовхнули», якщо товар аж горить?!
— Ціна не склалася.
— Добре, складемо разом. Тут тридцять тисяч не дадуть, треба везти до Парижа. Там повно ідіотів, у сенсі «аматорів мистецтва», може хтось на вашу ярмолку, в сенсі тіару, і клюне. Тільки про тридцять тисяч можете і не мріяти. Беріть двадцять і скажіть спасибі, що у нас із Фогелем серце найчистішої проби, а не з такого самоварного золота, як ваша тіара.
Але коли Гохмани прочитали в газетах, що віденські аферисти кинули одеських аферистів і взяли за тіару двісті тисяч, вони мало не поперхнулися і навіть зібралися знову їхати до Відня, щоб поставити питання руба, а краще кулаком, причому, поставити під оком. Але тут Парижу щось ударило в голову: «Чи не підробку купив Лувр?». І вже до Одеси вирушив емісар із Парижа, щоб поставити брутальне запитання: так це таки підробка чи як?
І тут до французьких емісарів дійшли чутки про такого собі Ісраеля Рухомовського, місцевого ювеліра. Мсьє Рухомовський таки дуже любив мистецтво і створював шедеври «під старовину». Достатньо було прийти до нього і принести книжку з картинкою, та що там книжку — просто описати щось старовинне, і колись бачене, і через деякий час ви вже мали те, про що мріяли. Звичайно, за це треба було заплатити, але по-божому. Наприклад, тіара Сайтоферна коштувала братам Гохманам лише дві тисячі рублів.
Тут треба прояснити одне запитання: а чи мсьє Рухомовський був аферистом, що плодив підробки? У жодному разі! Підробкою вважається копія або наслідування відомого оригіналу, які копііст намагається видати за оригінал з метою наживи. Мсьє Рухомовський завжди визнавав своє авторство, більше того, цим пишався, а гроші брав виключно за роботу. Виявляється, були в Одесі такі специфічні люди з тягою до мистецтва.
Ось він і зізнався у авторстві луврського шедевра. Францію аж пересмикнуло, щоб так тебе розіграли! Але була ще надія: сказати, що ти зробив тіару Сайтоферна, і таки зробити — це дві великі різниці. А ось засумніватися в правдивості одесита — це вже пахло погано! Тому Рахумовський поїхав до Франції.
Газета Figaro надрукувала наступну телеграму з Одеси від 25 березня: «Гравер Ізраїль Рухомовський категорично заявив, що він зробив тіару, замовлену йому в 1895 році одним жителем Керчі і згодом потрапив до Лувру. Рухомовський готовий їхати до Парижа, якщо на поїздку йому буде видано 1200 франків». «Ймовірно, у Лувра знайдеться 1200 франків, — писала Figaro, — щоб встановити походження предмета, за який заплачено кілька сотень тисяч …»
Французьке консульство в Одесі фінансувало подорож Рухомовського, і 5 квітня 1903 року він прибув до Парижа. Як доказ привіз із собою моделі, малюнки та форми тіари. Хоча Рухомовського «засекретили», поселивши під вигаданим прізвищем, репортери швидко пронюхали його місцезнаходження. Журналісти тримали публіку в курсі найменших подій, описуючи зовнішність нової знаменитості, одяг, звички і навіть меню. А один багатій запропонував адміністрації Лувру 250 тисяч франків за тіару, але тільки в тому випадку, якщо її остаточно буде визнано «справжньою фальшивкою».
Луврська комісія розпочала розслідування. Після проведеного експерименту — коли одесит по пам’яті, у закритому приміщенні та в повній ізоляції зміг створити абсолютно ідентичний фрагмент тіари, комісія дійшла висновку: експертизу можна вважати закінченою.
А Рухомовський розповів, що невідомий пан із Керчі замовив йому тіару нібито як подарунок на ювілей якомусь видному вченому. Цей пан і забезпечив ювеліра необхідними історичними матеріалами. З яких Рухомовський і черпав сюжети для створення власного шедевра. Він працював над ним понад сім місяців і отримав 1800 рублів.
Рухомовский став знаменитий. Його тіару виставили у відділі сучасного мистецтва Лувру із написом: «Зробив Рухомовський». 26 травня 1903 року у Парижі відбулося нагородження французької секції декоративних мистецтв. Саме Рухомовського одноголосно було відзначено золотою медаллю. Після цього на одесита як із рогу достатку посипалися замовлення від найкращих ювелірних та граверних закладів Франції.
Проте Рухомовський повернувся до Одеси. Його ювелірна майстерня не мала вивіски, оскільки власник не мав необхідний капітал для отримання патенту купця третьої гільдії. 1905 року розпочалася революція, яку жорстоко придушили, а у різних містах, включаючи Одесу, відбувалися єврейські погроми. Рухомовський (який приймав серйозну участь у сіоністському русі в Одесі) із сім’єю таки поїхав до Парижа, де працював у реставраційних майстернях Лувру, незабаром познайомився з банкіром та філантропом бароном Едмоном де Ротшильдом. «Щастя посміхнулося мені. Словом, пощастило, – згадував Рухомовський. — Я отримав хорошого клієнта, а Ротшильд — хорошого майстра. Ми знайшли один одного: він — гарна робота, а я — гарний заробіток».
Пізніше він зробив ще одну тіару – мініатюрну копію тіари царя Сайтоферна. Вона поповнила експозицію музею Фаберже. На центральному фризі заввишки 13 міліметрів та колом 65 міліметрів, майстру вдалося зобразити 39 фігур людей та тварин.
Ще одна робота Рухомовського, яка знаходиться у зборах музею Фаберже, — це кулон у вигляді тіари Сайтоферну. На ньому передані сцени життя скіфів, прообразом яких стали зображення великої тіари. Вражає розмір ювелірного виробу, його висота всього 15 міліметрів. На маленькій площі автор скомпонував 20 персонажів, 10 рослинних орнаментів та фризовий напис… Третім рідкісним та найціннішим предметом у колекції музею Фаберже є кольє зі сценами античного життя.
Таким чином прийшла світова популярність до нашого співвітчизника, який помер у Парижі 1936 року. Ювелір дуже пишався синами і вважав, що у майстерності вони перевершили батька. Сьогодні нащадки Рухомовського живуть у США, Ізраїлі та Франції, і серед них багато відомих ювелірів, художників та літераторів. Проте створена главою сім’ї тіара Сайтоферна визнана видатним витвором мистецтва.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
