Коли заходить розмова про представників національностей, які відіграли визначну роль у становленні та розвитку нашого міста, згадують, насамперед, росіян та українців, французів та євреїв, італійців та греків, болгар та поляків… І це цілком справедливо, але більше ніж сім десятиліть у цей перелік не потрапляють німці – представники найбільшої, свого часу, діаспори. Адже вони залишили більш ніж помітний слід у розвитку Одеси.
Відсутність ремісників у місті, що тільки-но народилося, створювала серйозні проблеми в його розвитку. Герцог Арман-Еммануїл де Рішельє, який вступив у 1803 році на посаду одеського градоначальника, розуміє: зовсім не пристосовані до спартанських умов життя купці і торгові агенти, які становили більшість населення юного міста, ніяк не можуть сприяти облаштуванню останнього. Майже нічого не вирішував і приїзд запрошених градоначальником близько десятка майстрових із Санкт-Петербурга.
Звернення Рішельє з цього питання до міністра комерції графа Миколи Румянцева наприкінці 1803 року не залишається нерозділеним. Вже на початку 1804 року з’являється затверджена імператором Олександром «Програма заселення Причорномор’я», яка давала можливість селити в Одесі ремісників, які прибувають з Німеччини. Умови для міських колоністів створювалися найпривабливіші: звільнення від військової служби, від сплати податків, свобода віросповідання та самоврядування.
Втім, перші німецькі переселенці з’явилися у юній Одесі ще до появи вказаної програми. Перший транспорт із німецькими переселенцями прибув до Дубоссарського карантину 24 серпня 1803 року. Зберігся список із зазначенням професій переселенців. У ньому, серед загальної маси хліборобів, вказано кравця, кілька коробочників та булочників. За кілька днів приходить другий транспорт, у списку якого значаться шевці, теслярі, пивовар (скоро одесити дізнаються про смак пива!), хірург, ювелір і навіть капелюшник.
Наприкінці вересня 1803 року у третьому транспорті ми виявляємо каретного майстра, типографщика, мірошника, муляра, ювеліра… Зверніть увагу, як зростає перелік професій! Наприкінці листопада, у восьмому транспорті, прибувають виключно ремісники – садівники, кравці, ковалі, ткачі, слюсарі, м’ясники, панчішники, рукавички, а з ними – вчитель і фельдшер. Вже до кінця 1803 року в Одесі мешкало 558 німців. Згідно з переписом 1897 року, тут вважалося вже понад 10 тисяч німецьких колоністів.
У 1803 році в Одесі було засновано ремісничу німецьку колонію. Вона називалася Верхньою колонією (розташовувалася на вулиці Колоністській, нині — вулиця Новосільського) і знаходилася поза межами міста. Для її зв’язку з містом у 1807 році буквально через поле були прокладені вулиці (потім вони отримають назви Дворянської та Коблевської та, завдяки стрімкому розвитку міста, опиняться у самому центрі Одеси). Друга колонія, Нижня, була на Ремісничій вулиці (вулиця Тарло, нині – вулиця Осипова). Обидві колонії можна з повним правом називати ремісничими. Вже у 1840-х роках у місті налічувалося дев’ять цехових німецьких управ, головними з яких були столярна, інструментальна, каретна, кондитерська.
Найзнаменитішими німецькими ремісниками виявилися меблярі. Завдяки їм вже до 1810 року престижні одеські будинки були мебльовані на рівні найкращих будинків Європи. У 1820 році у Франції вийшла книга маркіза Габріеля де Кастельно «Досвід давньої та сучасної історії Новоросії», в якій автор найкращими ремісниками називав німців. А він уже напевно був «у матеріалі», проживши в Одесі десяток років.
Справді, із прибуттям німецьких колоністів життя міста дуже швидко змінилося. У місті випікали хліб, шили одяг та взуття. Каретні майстри виготовляли екіпажі на європейські зразки. Столяри та меблеві майстри виготовляли меблі не гірше, ніж у Москві чи Санкт-Петербурзі.
І ще про меблеве виробництво. Прекрасні меблі виготовляв Фредеріх Гемерле, який прибув до Одеси з Німеччини в третьому транспорті в 1803 році. Досить сказати, що його продукція прикрасила інтер’єри лише збудованої Біржі на Миколаївському (Приморському) бульварі. Збереглася двоповерхова будівля біля Кирхи, побудована Ф.Гемерле, де перший поверх займав популярний меблевий магазин.
Заснований ще в 1806 році Фрідріхом Кунертом миловарний завод, завдяки постійному оновленню технічного оснащення, в середині XIX століття стає найбільшим у тодішній Новоросії заводом миловаріння. Його продукція користується величезним попитом не тільки в Одесі, а й за кордоном, не кажучи вже про Санкт-Петербург, Москву.
І виробництво музичних інструментів започаткував німець – Карл Гааз. Перший в Одесі орган, встановлений у старій будівлі кірхи, був виготовлений у його майстерні, яка невдовзі вже називалася фабрикою музичних інструментів та знаходилася на вулиці Херсонській.
Не можна не сказати, що німці були засновниками багатьох виробництв, нових для нашого регіону, насамперед підприємств металообробних. В Одесі останньої чверті XIX століття з чотирьох великих ливарних заводів найбільш значним був механічний та чавуноливарний завод Белліно-Фендеріх – виробник парових казанів, насосів, вагонів, обладнання для парових млинів, підприємств харчової галузі. І, що найдивовижніше, тут налагодили масове виробництво парових суден різних типів та параметрів.
У міру зростання попиту на сільськогосподарські машини, стрімко розвивалися виробництва цього напряму, насамперед – заводи Карла Фалька, Якова та Йоганна Генов (за радянської влади – завод Жовтневої революції, зовсім ще недавно – знаменитий ЗОР). коли завод випустив перші дерев’яні плуги, а вже через три десятиліття звідси йшла величезна кількість найрізноманітнішої сільськогосподарської техніки. Завод успішно конкурував з відомими європейськими фірмами цього напряму.
Створене Генріхом Штапельбергом «Товариство з виробництва лаків та фарб» дає Новоросії більшу частину цієї продукції. Згодом він із двома компаньйонами налагоджує, крім лаків і фарб, виробництво свинцевих білил, сурика, ультрамарину.
Зусиллями Едуарда Арпса в Одесі знайшов розвиток пробкового виробництва – було збудовано пробковий завод, який через деякий час, крім пробок, у великих кількостях розпочав виробництво ізоляційних матеріалів – при тому, що сировина була лише привізною з Іспанії.
Всеєвропейську славу набуло виробництва, засноване Генріхом Мюльброннер. Вироби з діамантів, золота та срібла, виготовлені на його ювелірній фабриці, неодноразово демонструвалися на виставках у Парижі, Брюсселі, Лондоні. Довгий час на Півдні Російської імперії тільки Одеса мала тольовий завод, заснований 1872 року братами Грюцмахерами, що постачав цим покрівельним матеріалом не тільки південь тодішньої імперії, а і всю країну.