Насправді Одеса багата спортивними талантами. Однак рекордсменів, що мають запис в Книзі Рекордів Гіннеса все ж не так багато. А Михайло Рибальченко досяг своєї висоти ще у 1930-х роках, і його ім’я до наших часів було трохи підзабуте.
Михайло Іванович Рибальченко в достатній кількості сьорбнув з обох гірких чаш — чаші Війни та чаші Репресій. Він народився в Одесі в останній день останнього місяця 1910 року. І завжди гордо підписувався своїми ініціалами «МИР». Справді, це була на диво миролюбна, добросерда, усміхнена людина. Сила волі, мужність та майстерність піднесли його на спортивний Олімп ще наприкінці 20-х років. Здавалося, сам Гермес сприяв йому. За грецькою міфологією, атлет який тричі перемагав на Іграх на честь Зевса, мав право встановити свою статую на Олімпі. Рибальченко мав право це зробити не один раз.
Ще 1928 року вісімнадцятирічний Михайло Рибальченко став чемпіоном України з кросу на тридцять кілометрів з часом, який і зараз вражає майстрів велоспорту — 56 хв. 12,8 сек. І це при тому, що за умовами змагань спортсменам довелося два кілометри їхати пересіченою місцевістю в протигазах. З 1931 року Рибальченко — учасник збірної країни з шосейних перегонів, а в 1934 році виборов перше місце в Союзі в парній гонці по треку.
1935 року Рибальченко здійснив безприкладний в історії світового спорту винятковий за своєю складністю велопробіг Одеса — Владивосток протяжністю п’ятнадцять тисяч кілометрів, за успішне здійснення якого разом із чотирма київськими динамівськими одноклубниками Іваном Гриценком, Миколою Погребножним і Сергієм Погребним орденом «Знак Пошани». Через місяць після повернення з пробігу цей невтомний спортсмен завойовує звання чемпіона СРСР у так званій півгодинній трековій гонці.
1937 року Михайло Рибальченко — переможець 1-го Українського велотура на 2265 кілометрів та 1-го Радянського велотура завдовжки 2500 кілометрів. У 1938 році – переможець 2-го Українського велотура, чемпіон СРСР з шосейних перегонів на 200 кілометрів та переможець 1-го гірського Грузинського велотура. Того ж року Михайлу Рибальченку, першому в Україні велосипедисту, було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер спорту СРСР», а незадовго до початку війни протягом одного місяця в Києві їм було встановлено вісімнадцять всеукраїнських та сім всесоюзних рекордів на треку.
Усі спортсмени, які стартували в столиці республіки, мали подолати розбиті на п’ятнадцять етапів 2265 кілометрів найрізноманітніших доріг: по шосе, покритому гудроном, до якого в спеку прилипали колеса велосипедів; ґрунтовим дорогам, що становили небезпеку під час дощів; по каменям, щебеню та піскам. Загальна довжина таких ділянок становила близько 1400 кілометрів, тобто понад половину всієї дистанції. Через двадцять днів після старту — 13 червня у столиці України зімкнулося кільце велогонки. Її абсолютним переможцем знову став Михайло Рибальченко, який покрив усю дистанцію за 87 годин 52 хвилини 9 секунд і не поступився лідерством на жодному з п’ятнадцяти етапів перегонів. київського армійця Савельєва, який посів друге місце, він випередив більш, ніж на вісім годин! Потім були 1-й Всесоюзний, 2-й Український, 2-й Всесоюзний, 1-й Грузинський велотури, та їх переможцем незмінно виявлявся Михайло.
Перед початком війни М. І. Рибальченко обіймав посаду заступника голови одеської обласної Ради спортивного товариства «Динамо» і, як працівника НКВС, був залишений в окупованій Одесі для підпільної роботи. Відомий усім одеситам, він мав не лише масу вболівальників та шанувальників, а й заздрісників.
І дев’ять відсидок у спільних камерах та одинаках сигуранці — це сумний результат не тільки мужніх і, як йому тоді здавалося, хитромудрих відмов від пропозицій нової влади брати участь у престижних велогонках у столиці Румунії, а й результат неодноразових наклепів співвітчизників. Виручали друзі, рятувала випадковість. Його чудова дружина, продаючи дорогі спортивні призи, неодноразово знаходила шляхи, щоб викупити чоловіка із катівні сигуранці.
Вона ж і зберігала, рятуючи від обшуків, усі довгі чотирнадцять військових та перших повоєнних років ретельно зариті у підвалі альбоми з вирізками з газет про тріумфальні перемоги чоловіка, його фотографії, спортивні призи та нагороди, орден «Знак Пошани» та інші реліквії.
І цей справжній патріот Одеси так і не поїхав би з власної волі з улюбленого міста (його запрошували виїхати не лише до Румунії, але ще в 30-х роках пропонували переїхати і до Києва, і до Москви), якби раптом не виявився «ворогом народу», якби з чужої волі не засланий був на вугільні шахти в район вічної мерзлоти на нестерпно довгі, здавалося, триваліше життя десять кошмарних років.
У 1944 році Рибальченка було заарештовано органами НКВС і засуджено на 10 років виправничо-трудових таборів. Вийшов на волю він вже після смерті Сталіна. А запис в книзі рекордів з’явився вже значно пізніше, аж під кінець життя, бо за часів кондового СРСР це було, звісно, нікому не цікаво. І це при тому, що велосипедний спорт у нас в місті мав розповсюдження ще до революції, почитати про це можна тут.
Але сьогодны багато що змінилось. Сьогодні велосипедисти є не тільки і не стільки спортсменами, скільки просто людьми які ведуть здоровий спосіб життя і сприяють позбавленню міст від задухи та пробок автотранспорту. Наприклад, в Києві велоінфраструктура набирає все більшої ваги при плануванні подальшого розвитку міста.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
