Між Пантелеймонівською та Великою Арнаутською простяглась вулиця, яка сьогодні носить ім’я В’ячеслава Чорновола. Колись вона називалась Новою, а згодом тривалий час носила ім’я Соколовської. Хто така була ця Соколовська і чим знаменита, що на її честь вирішили назвати вулицю в центрі міста?
Софія народилася в Одесі 1894 року, в сім’ї народовольців та інтелігентів (батько – адвокат, мати працювала на бактеріологічній станції). Через дев’ять років родина переїхала до Чернігова, і вже там гімназистка Соня стала активним учасником революційного молодіжного гуртка. Потім був Петербурзький медінститут, юридичний факультет Бестужевських вищих жіночих курсів та вступ до більшовицької фракції РСДРП.
Дівчині було лише 19, але її вважали досвідченим борцем та зрілим пропагандистом. У 23 роки вона стає першою головою Чернігівського губернського виконкому робітничо-селянських депутатів. Рапорт, спрямований 5 липня 1918 року міністру внутрішніх справ гетьманського уряду, говорив: «Найбільшим впливом та авторитетом у партійному середовищі м. Чернігова користується Софія Іванівна Соколовська, яка є керівником групи більшовиків».
Німці оцінили голову Соколовської у 5000 золотих рублів, поставили на ноги всіх агентів. Вона тим часом їде на перший з’їзд Компартії України. ЦК КП(б)У направляє її до Києва секретарем губревкому, а потім обкому. Наприкінці серпня до неї на київську квартиру з обшуком завітали жандарми, яких революціонерка хвацько обвела навколо пальця.
Прибулих зустріла дівчина, що блискуче говорила німецькою, «шкодувала», що Софії немає вдома, але, якщо потрібно обшукати квартиру – будь ласка. Сховавши печатку губревкому в банку з борошном, з усмішкою відкривала всі шафи та ящики, допомагаючи провести обшук. Коли німці пішли, взяла свої речі та залишила квартиру. І лише наступного дня жандарми дізналися, що мила панночка, яка поводилася так послужливо, і є той самий «небезпечний більшовик», за яким полювали два місяці.
У листопаді 1918 року Софія приїхала до Одеси і одразу включилася до активної діяльності: стала секретарем обласного комітету, працювала при «Колегії іноземної пропаганди» (створеної в січні 1919 при Одеському підпільному обкомі партії), яка займалася виготовленням та розповсюдженням агітаційних листівок. Як білими була захоплена Одеса, можете почитати тут.
Була співробітником підпільної газети «Комуніст», що видавалася російською та французькою мовами. Час був неспокійний, її двічі заарештовували в Одесі, двічі вона втекла. І це було не просто везіння, а неабиякий талант революціонера-професіонала. Досвідченій більшовичці, яка взяла псевдонім Олена Світлова (пізніше вона називала себе Оленою Соколовською) вдалося навіть деякий час покерувати містом. З квітня до серпня 1919-го вона була секретарем губернського комітету КПУ, а за фактом – мером Одеси. Французькі матроси та солдати, яких Соколовська агітувала за радянську владу, прозвали її «російською Жанною Д’Арк».
Саме безстрашна «залізна Сонька» зуміла відвоювати пришвартовані в Одесі торгові судна, які французьке командування збиралося прихопити із собою, та приструнити відомого місцевого бандита Мішку Япончика. Кажуть, що і з Леніним вона була на «короткій нозі», дозволивши собі написати йому іронічні рядки про те, що «одеський пролетаріат — це наскрізь прогниле гівно».
Соколовська мала акторський талант, могла заради «великої справи» вжитися в будь-який образ, який продумувався до дрібниць – аж до рукавичок та екіпажу. Наприклад, в Очакові перед комендантом військового гарнізону вона геніально виконала роль вдови поміщика, яка просила дати їй зброю, щоб захистити себе від зухвалих селян.
У грудні 1919 року, наслідуючи отриману директиву, Софія-Олена виїхала до Італії, а потім і Франції, де їй доручили налагодити зв’язок французьких прихильників Комінтерну з провінції з Парижем, а також підготовку пропагандистських матеріалів про радянську Росію.
Про період, коли вона повернулася з-за кордону і почала працювати в Москві, вкрай мало відомостей. Відомо лише, що 1935-го Соколовську призначили художнім керівником студії «Мосфільм». За її безпосередньою участю створюються такі фільми, як «Волга-Волга», «Діти капітана Гранта», «Остання ніч», «Ленін у Жовтні», «Партквиток».
26 серпня 1938 року екс-керівник»Мосфільму», минулого – лідер Одеського, Чернігівського та Київського більшовицького підпілля Софія Іванівна Соколовська, відома під партійним псевдонімом Олена Кирилівна Світлова, постала перед військовою колегією Верховного Суду СРСР. За «шпигунство та участь у контрреволюційній діяльності» її засудили до розстрілу. Вирок виконано того ж дня.
Дружина Софії, екс-наркома землеробства СРСР Якова Яковлєва (Епштейна) розстріляли у липні 1938-го. А одразу після арешту 1937-го Соколовська писала особистий лист Сталіну. Підпільниця розповіла «всю правду» про діяльність свого коханого проти партії. Мовляв, вибачте, провини з себе не знімаю…
не знайшла в собі мужності вирватися з цього контрреволюційного бруду, прийти в партію та викрити цю банду ворогів партії та народу
Очевидно, сподівалася, що їй пощастить залишитися живою. Але Сталіна, не без відома якого ще 1918-го її відправили на нелегальну роботу до Одеси, цікавила лише її шпигунська діяльність за останній рік. У розмові з болгарським комуністом Дімітровим вусатий вождь назвав Соколовську французькою шпигункою.
Соколівську розстріляли разом з іншими, у тому числі й колишніми, дружинами, коханками командармів, секретарів обкомів, заступників наркомів та навіть начальника ВМФ СРСР. Цей день увійшов до історії як «день розстріляних дружин». Високі посади чоловіків та коханців жінок не врятували – тих розстріляли ще раніше.
Як ми вже говорили, вулиця ця колись називалась Новою. Логіка тої назви була дуже простою – першопочатково це була вулиця Маразлієвська, і лише побудовані канатні виробництва вимушено розділили її. Те, що утворилось природнім шляхом, і назвали вулицею Новою.
Соколовську ж реабілітували у 1956 році, і одразу назвали на її честь вулицю у рідній Одесі. Оскільки ніби жодної «дореволюційної» цінності у старій назві не було, першу хвилю перейменувань початку 1990-х років вулиця пережила і залишилась із радянською назвою.
І лише 2008 року назву вулиці змінили. До декомунізації було ще доволі далеко, але загиблому в аварії В’ячеславу Чорноволу якраз могло б виповнитись 70 років. Саме «під цей випадок» одеська міськрада і проголосувала про зміну назви вулиці. Сам же Чорновол на цій вулиці ніколи не бував і його нічого з нею не пов’язує.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
