Якщо ви бували на вулиці Кінній, то неодмінно помічали цю будівлю. Величний орел, який знаходиться на фасаді будівлі, ніби накриває її своїми крилами і береже від незгод. Доречі, таких орлів ви багато в Одесі не знайдете, це найбільший. Але і історія сама по собі у цієї будівлі доволі цікава. Наприклад, існує розповсюджений міф щодо того, хто ж нею володів.
Самого орла розглянути з вулиці в деталях не так просто: дуже високо, та й могутні дерева створюють «перешкоди», особливо коли вони вкриті листям. Але навіть зараз розглянути крізь голі гілки всі деталі нашого орла не так просто. Так само як і всі деталі фасаду, що зберігся.
Дата його появи світ – 1910 рік. Охоронна табличка (сучасна) цієї пам’ятки архітектури свідчить, що ми милуємося колишнім прибутковим будинком Стамерова. Стамеров був присяжним повіреним, який викупив свого часу Театр Сибірякова (Український театр) після чергової пожежі. Причому рік будівництва значиться як 1913-й. Ніби все чітко і зрозуміло? Так, да не так.
Але з’ясовується, що дані на табличці про те, що він володів нашим будинком із орлом, не відповідають дійсності. У більшості ресурсів, що присвячені старовинним одеським будинкам, написано що відомості щодо власника внесено у реєстр з помилками. Втім, на цьому плутанина не закінчується. Наприклад, згідно з інформацією наявної на сьогодні в мережі, це був прибутковий будинок К.М. Ламзакі, архітектором якого, мабуть, був А.І. Гольцвурм (за іншими даними – М. І. Лінецький).
Втім, придивіться уважно: поряд із сучасною охоронною табличкою є й досі, що збереглася. Там значиться: «Дом М. П. Крiун». Власне, ми отримуємо ще одну інформацію: будинок пізніше належав М. П. Кріун. У цьому будинку проживали голосний Одеської міської думи Куссіс Олександр Фокіонович, екстраординарний професор юридичного факультету Імператорського Новоросійського університету колезький радник В. М. Образцов.
Нова влада, звісно, будинок націоналізувала і прибрала до власних рук. Тепер колишні квартири одеських заможних і поважних людей почали займати всі ті, кого більшовики вважали достойними жити у комуналках. Поступово кількість мешканців змінювалась до меншої, але все ж до колишньої величі будинок так і не повернувся.
Що цікаво, орла за всі роки радянської влади так ніхто і не зачепив, що доволі дивно, адже орел (хоч і двоглавий) завжди був символом імперської Росії. Тим не менш, гордий птах цілком зберігся на протязі всього радянського періоду, а згодом і в часи незалежності України. Та і загалом будівля зберегла основні свої риси.
Усередині будинок не менш вражаючий – елегантні сходи та атмосфера минулого чекають на допитливих. Фотографій зсередини будинка майже немає, але спробуйте відчути справжній подих часу, тут це якраз можливо. Плюс не забувайте, що в Одесі загалом в первісному вигляді збереглось не дуже багато дореволюційної архітектури, тим більше що багато подібних будівель знаходяться в аварійному стані.
Згодом будівля була націоналізована, але продовжувала використовуватись саме як житлова. В цьому плані нічого не змінилось аж до наших часів, так само як не було в будинку і якісної реставрації. Свого часу будівля чекала довго, і от нарешті він настав, хоч до масштабних робіт все ще доволі далеко.
Першим кроком у реставрації стало відновлення старовинних дверей. Команда реставраторів повністю зняла декілька шарів старої фарби, якою в різні часи двері фарбували представники ЖКХ. Також попрацювали і з самим дубом, тобто матеріалом дверей. Після того як роботи було завершено, двері покрили шаром олії та лазурі.
Також реставратори відновили і деталі конструкції, які було втрачено за минулі роки, а саме каблуки, притворні планки та капітель фрамуги. Не обійшлось і без ноток сучасності: поставили електроригельний замок та автоматичний доводчик, що точно підвищить і безпеку, і комфорт мешканців.
Що з будинком буде далі — визначить лише час. Адже це ще не найгірше збережена стара будівля в Одесі, і гроші на її ремонт та відновлення будуть виділятись явно не першочергово. Втім, приклад реставрації від громадської спільноти показує імовірний шлях розвитку для Одеси.