Історія цього поважного навчального закладу із дивною назвою нараховує вже більше сотні років. Це провідний навчальний заклад Одеси у галузі холодильних технологій та енергетики. До 2012 року він був самостійним вищим навчальним закладом та називався Одеською державною академією холоду, яка наказом ректора від 31 травня 2012 року увійшла до складу Одеської національної академії харчових технологій як інститут.
В історії інституту тій чи іншій мірі знайшли відображення всі реформи, перетворення та потрясіння бурхливої доби XX століття. Перша світова війна, революція 1917 року і потім Громадянська війна змінили соціальний устрій та господарське життя колись єдиної країни.
У 1920 р. новою владою було ухвалено рішення про ліквідацію старої, царського періоду, системи освіти. Усі навчальні заклади та, насамперед, університети, які вважалися найбільш консервативною формою навчання, підлягали закриттю. В Одесі, яка вважалася третім містом Російської імперії після Санкт-Петербурга та Варшави, на невизначений термін було припинено діяльність Новоросійського (Одеського) університету, політехнічного інституту та ін. вищих навчальних закладів.
Новий час вимагав створення таких навчальних закладів, які б готували інженерів-практиків, здатних у найкоротший час підняти, відбудувати та відновити зруйновану промисловість. З ініціативою організації такого навчального закладу виступили професори хімічного відділення ліквідованого Новоросійського університету.
Вони розробили великі навчальні плани та програми, для яких було використано досвід хімічного інституту (Петроград) та вищих технічних шкіл Німеччини. Наркомпрос України, який перебував у Харкові, тодішній столиці радянської України, схвалив розробки професорів і ухвалив з метою реформування вищої хімічної освіти в Україні організувати в Одесі новий навчальний заклад — Вищий технікум загальної та прикладної хімії (ВТЗПХ).
Така назва — вищий технікум — тоді використовувалася для вузів вузької спеціалізації. Справді, його створили на основі хімічних факультетів Одеського університету та Одеського політехнічного інституту. Адміністрація технікуму була розміщена в будинку, де знаходилося Одеське відділення Імператорського російського технічного товариства (вул. Княжа, 1а). Будівля була збудована у 1892 р. на благодійні внески архітектором А.І. Бернардацці у проекті Е.Я. Меснера. Студенти ж технікуму тимчасово займалися в хімічному та фізичному лабораторних корпусах університету.
Найдивовижніше у ВТЗПХ — спеціальності, за якими велася підготовка: технологія кислот, лугів та солей; технологія бродіння; технологія консервування; маслобійно-жирова технологія; технологія шкіри; фотохімія; радіо та рентгенологія. Важко назвати це все вузькою спеціалізацією. Підготовка за перерахованими спеціальностями була організована на двох відділеннях технікуму: теоретичної та прикладної хімії.
Навчальний рік у ВТЗПХ розпочався 1 жовтня 1922 року. На перший курс було проведено набір за підсумками вступних іспитів у кількості 100 чоловік. А на старші курси були зараховані студенти, які раніше навчалися на хімічних факультетах університету та політехнічного інституту. Тривалість навчання у технікумі становила 3,5 роки.
У 1923 р. у технікумі була організована науково-дослідна кафедра хімії. Очолив кафедру чл. АН СРСР, д.х.н., професор П.І. Петренко-Критченко. Пізніше було створено технологічну секцію під керівництвом професора І.А. Трефілова. У технікумі працювало багато відомих вчених.
Євген Самойлович Бурксер, який очолював технікум у найскладніший період його зародження та становлення, своєю ефективною організаційною, науковою та творчою діяльністю на досить високому рівні встановив «планку» вимог до першої особи вишу. У технікумі по мірі його розвитку став виявлятися інтерес до холодильної техніки.
На засіданні навчального комітету технікуму 01.02.1923 р. під головуванням Є.С. Бурксера обговорювалася пропозиція, як значилося у переліку питань, щодо запровадження викладання холодильної справи на прикладному відділенні. Більш детально це питання розглядалося 27.05.1923 р. на засіданні прикладного відділення технікуму, яке вів заступник директора І.Л. Левенсон. Він був і основним доповідачем. В його виступі наголошувалося на важливості холодильної справи
для промисловості, транспорту та сільського господарства, розповідалося про важливі рішення, які були прийняті на з’їзді «холодильщиків» у Москві, та пропонувалося організувати кафедру холодильної справи. Пропозиція була підтримана дирекцією технікуму. Було вирішено викладати холодильну справу. Створена кафедра стала міжвузівською структурою, оскільки обслуговувала політехнічний та сільськогосподарський інститути.
З 1929 р. технікум розмістився у будівлі колишньої гідропатичної лікарні на вул. Єлисаветинській, 18. Ця унікальна будівля була збудована в мавританському стилі в 1876 р. Пізніше вона була перебудована архітекторами А.І. Бернардацці та С.А. Ландесманом. Будівля мала багато приміщень, повністю фанерованих кахлем, і цілком підходила для хімічних лабораторій та аудиторій. Зараз вона є одним із корпусів Академії.
Згодом на базі технікуму утворили Хімінститут, але він проіснував недовго.
У червні 1930 р. з урахуванням висновків комісії щодо того, що «…студенти Хімінституту погано ставляться до суспільствознавчих дисциплін», інститут було передано у відання Наркомату торгівлі УРСР з одночасним його перейменуванням на Одеський інститут харчової промисловості з трьома факультетами: технологія консервування; технологія бродіння; маслобійно-жирова технологія. Базою нового вишу став Одеський хімічний інститут та харчовий факультет Кам’янець-Подільського хімічного інституту.
Створеному інституту передали будинок Тработті на вул. Дворянській, 1/3. Це була будівля благородних зборів, що розташовані у дворі з огорожею. Пізніше у цьому будинку була приватна гімназія Іліаді. У 1930-ті роки на місці цього будинку архітекторами А.Б. Мінкусом та Л.М. Наркевичем було збудовано монументальну будівлю вузу. Цей інститут дещо пізніше став називатися Одеським технологічним інститутом консервної промисловості (ОТІКП).
Війна 1941-1945 років залишила свій сумний слід. Інститут було евакуювано, повернутись студенти і викладачі змогли лише у 1944 році. Багато будівель і приміщень було пошкоджено, або зайнято іншими установами. Усі ці проблеми поступово вирішувались.
У 1948 році новим ректором стає В. С. Мартиновський. Він ще до війни захистив кандидатську дисертацію «Изоляція рефрижераторних суден», а на момент призначення ректором був у процесі захисту докторськох дисертації «Термодинамічний аналіз холодильних циклів». Її захист успішно пройшов у 1950 році у Ленінградському технологічному інституті холодильної та молочної промисловості.
За наказом Мінвузу СРСР №1626 від 22.12.1949 «Про підготовку інженерів та техніків з холодильних машин та установок» в ОТІКП було організовано холодильний факультет. Заняття на ньому почалися 1-го січня 1950 р. На цей факультет для продовження навчання були запрошені деякі студенти старших курсів технологічного та механічного факультетів.
У порядку переведення з інших вузів для комплектації факультету було прийнято 53 студенти. Всього у 1949/50 учбовому році на факультеті вже навчалося на чотирьох курсах 313 студентів. З 07.01.1950 р. вуз, що цілком зрозуміло, став називатися Одеським технологічним інститутом
харчової та холодильної промисловості.
Було організовано дві основні спеціальні кафедри. Кафедру холодильних машин очолив сам В.С. Мартиновський, а на завідування кафедрою холодильних установок було запрошено з УкрНІХІ одного з відомих у той час спеціалістів С.Г. Чукліна, який працював деканом холодильного факультету і вже в Академії став доктором технічних наук та професором.
Підготовка фахівців у галузі техніки низьких температур розширювалася і в чисельному вираженні, і через рахунок «зміщення» в область, як тоді казали, глибокого холоду. З 1959/60 навчального року така підготовка розпочалася на новій кафедрі «Глибоке охолодження, транспорт та поділ газів» під керівництвом доцента В.П. Алексєєва, який водночас був і проректором з наукової роботи інституту.
У 1970 р. було відкрито нову спеціальність «Кріогенна техніка» з трьома спеціалізаціями, а трохи пізніше – спеціальність «Кондиціонування повітря». У цьому ж році виш став називатися Одеським технологічним інститутом холодильної промисловості (ОТІХП).
1975 р., вже за часів нового ректора, В. П. Алєксєєва, з одного холодильного факультету створили чотири: холодильної техніки; холодильних машин та САПР; кріогенної техніки; кондиціювання повітря. Ним реорганізовувалися кафедри, що існували, та відкривалися нові. Підготовка кріогенників вже завершувалася на трьох спеціальних кафедрах: кріогенних установок; кріогенних машин та технічної кріофізики.
Для розширення можливостей вишу у відкритті нових спеціальностей у 1989 р. він був перейменований на Одеський інститут низькотемпературної техніки та енергетики. А з 1994 виш отримав нову назву – Академія Холоду. Назва, яка підійшла будь-якому столичному вишу, повністю відповідала суті одеського учбового закладу.
Половина спеціальностей Академії належить до напряму «Енергетика». Тут представлені спеціальності як традиційного профілю (холодильні машини та установки; кріогенна техніка та технологія; компресори, пневмоагрегати та вакуумна техніка; теплофізика), так і нові, право підготовки за якими було надано вузу порівняно нещодавно (теплоенергетика; нетрадиційні джерела енергії; газотурбінні установки та компресорні станції).
У 2012 в рамках оптимізації Академію було об’єднано з Академією харчових технологій, та згодом на її базі було утворено Інститут холоду, кріотехнологій та екоенергетики імені В. С. Мартиновського. Наразі інститут продовжує свою роботу, і є одним з провідних в Україні з цьго профілю.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
