Англієць, уродженець графства Девоншир-Девон, генерал-майор російського війська, військовий комендант та градоначальник Одеси, ватажок дворянства юної Одеси та всієї Херсонської губернії. Ім’я його мають чудовий чорноморський курорт на Миколаївщині, тиха вулиця в Одесі, титульна марка українських вин.
У 1782-1784 роках, командуючи лінійним кораблем «Цар Костянтин» у складі ескадри віце-адмірала Чичагова, офіцер російського флоту Микола Мордвінов вирушив у Ліворно із секретною місією. Там 30-річний морський офіцер закохався в красуню англійку Генрієтту Олександрівну Кобле (Cobleу) і одружився з нею. Вона була сестрою дружині тамтешнього англійського посланця Партріджа. Молоду дружину разом із її братом Томасом Микола Мордвінов відвіз до Росії (читайте – до Херсона та Миколаїва).
У Росії молодий Томас Кобле надходить на військову службу та отримує російське ім’я Фома Олександрович Кобле. Сталося це приблизно 1783 року. Незважаючи на високі знайомства, він не належав до придворних шаркунів. І невдовзі брав участь у другій російсько-турецькій війні. Воював у гребній флотилії у водах Буго-Дніпровського лиману, будучи на посаді секунд-майора Причорноморського Миколаївського гренадерського полку.
У 1788 Кобле виявив хоробрість при взятті Очакова і став ад’ютантом у самого Кутузова. А в 1790 році секунд-майор Кобле значиться в розписі «мужніх подвигів на штурмі Ізмаїльському штаб і обер-офіцерів та інших чинів». 1792 рік. Успішно завершується турецька кампанія.
Томас Кобле, вже підполковник, за відмінну службу був відзначений Катериною II. Герой війни отримав від скарбниці 12 десятин тоді ще диких і незасвоєних земель на лівому березі Тилигульського лиману. Через шість років, коли було складено «Атлас Новоросійської губернії», нове поселення в долині балки Малий Цариголець біля Тилигульського лиману позначено як слобода Кобліївка. Наприкінці грудня 1801 року Кобле стає шефом Ладозького мушкетерського полку, розквартованого в Одесі.
Повернення до Південної Пальміри було справді тріумфальним. Кобле призначають комендантом міста. Повернення на південь і для нього особисто було дуже доречним. На генерала чекали ще не обжиті землі. Уздовж лиману з’явилися села Мала Коблевка та Коблевка. Біля Тілігула він обзавівся поселенням, яке мало після побудови тимчасової церкви назву Троїцьке. На своїх землях Фома дозволив селитися селянам-втікачам, відставним українським козакам.
Кобле припав до двору герцога де Рішельє, що цінував розум і талант. Чого тільки варта пропозиція розташувати дачу Фоми Олександровича біля Дюківського саду. Адже сусідів герцог вибирав із великою обережністю, щоб не порушити гармонію свого життя. Разом із Рішельє Кобле активно та розумно облаштовує місто. Генералу-коменданту належав цілий квартал домобудівель, обмежений вулицями Дворянською, Коблевською, Торговою, Садовою.
Будинок Кобле можна побачити і сьогодні, нині там розташований педіатричний центр імені академіка Рєзніка. Назва вулиці Коблевська говорить сама за себе. А вулиця Садова отримала ім’я на честь «великого саду» всередині міста, яке належало найдбайливішому коменданту. Цей сад з’явився в Одесі другим після знаменитого «Міського саду» де Рібаса. Магазини, що належали Кобле, виходили вітринами до «нового базару» та дали назву вулиці Торговій. Походження назви вулиці Дворянська також пов’язане з діяльністю кавалера Кобле. Бо саме він був ватажком дворянства не лише в Одесі, а й у всій Херсонській губернії.
Особливе місце у діяльності генерала Фоми Кобле займає період боротьби з епідемією східної чуми влітку 1812 року. Кобле виступив одним із організаторів «лінії Карантинної варти», що оперізала місто. У найкритичніший момент за наказом герцога де Рішельє він організував загальний карантин, що тривав півтора місяці, коли були заборонені всі публічні збори, закриті всі «присутні місця», гарнізон виведений за межі міста, спалені всі зачумлені місця… Фомі Кобле довелося подбати і про організацію цвинтаря. Про безіменніх одеситів і праведні діяння коменданта досі нагадує штучний насип, який досі іменується в народі Чумкою.
Але яким Кобле був як людина, чим відрізнялася в особистому житті? Короткі розповіді про нього сучасників, його особисті повідомлення про себе вимальовують образ живої, діяльної, привітної, доброзичливої людини, яка не хизувалась своїм становищем і знатними родичами. Генерал Кобле з «незмінною привітністю та постійною веселістю характеру» був «справді шанованим усіма його оточуючими». Він завжди був неодмінним учасником значущих заходів, що проводилися в місті, збирали колір тодішнього одеського суспільства. Так було на першому у місті святкуванні Різдва з прикрашеною ялинкою, влаштованому 1814 року княгинею Марією Наришкіною для своєї дочки Софії.
До початку ХIХ століття в Одесі були заохочувальне скакове товариство, чий іподром був тоді на Пересипу, і Новоросійське товариство заохочення кіннозаводства зі своїм іподромом. Тут усі знали, поважали та любили Новоросійського генерал-губернатора Михайла Воронцова, власника «Примадонни», та військового коменданта Одеси Фому Кобле, власника легконогої «Лезгинки», разом з якими вони неодноразово брали участь у стрибках та завойовували призи.
Зоряною годиною у житті Кобле був період з 1814 до 1815 років, коли він між правлінням герцога де Рішельє та графа Олександра Ланжерона виконував обов’язки градоначальника Одеси. Тут він показав, що означає бути людиною честі, відповідальною за місто та городян.
З Парижа, будучи прем’єр-міністром Франції, герцог де Рішельє дякує кавалеру генералу Фому Олександровичу за «дбайливе сприяння» своїм намірам, спрямованим «на благоденство Одеси», у період, коли той «заміщав місце градоначальника». За правління Олександра Ланжерона, свого бойового друга, Фома Кобле ще кілька років чесно служив на колишній посаді коменданта міста, вийшовши у відставку через хворобу 1819 року.
Цікавим є ще один факт у біографії Фоми Олександровича. Ще в перші роки перебування в Одесі шефом Ладозького мушкетерського полку він став хрещеним батьком первістка свого однополчанина майора Григорія Тройницького, майбутнього редактора «Одеського вісника», почесного громадянина Одеси. І саме «Одеський вісник» Тройницького повідомив 22 квітня 1833 року, що «13 цього місяця помер тут на превеликий жаль колишній Одеський комендант генерал-майор Хома Олександрович Кобле».
Відспівували його у лютеранській церкві, збудованій у 1827 році. На цьому місці зараз стоїть відновлена кірха. 15 квітня 1833 року катафалк із тілом покійного шефа супроводжував почесний ескорт Ладозького піхотного полку, численна процесія, яку очолював почесні громадяни міста. Згідно з останнім бажанням покійного, його тіло було віддано землі в маєтку Кобльовка за 44 версти від Одеси. Місце могили нині не відоме. Найімовірніше, тіло поховано в Анатоліївці.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
