Одеса – місто, яке з першого погляду зачаровує своєю архітектурою, ніби зітканою з різних епох і культур. Розташоване на березі Чорного моря, воно стало унікальним прикладом того, як європейські традиції, східні впливи та місцевий колорит сплелися в єдине полотно. Від величних палаців, збудованих італійськими майстрами, до еклектичних особняків XIX століття – архітектура Одеси розповідає історію міста, що виросло з невеликого порту в «південну столицю» України. Її часто називають «перлиною біля моря», і не дарма: кожен будинок, кожна вуличка тут – це сторінка з багатої книги минулого.
Завдяки приїзду сюди великої кількості іноземців, Одеса одразу отримала шанс стати чимось особливим. А завдяки таланту іноземних архітекторів, щедрим інвестиціям і амбіціям місцевої еліти місто перетворилося на архітектурний експеримент, де класика поєдналася з модерном, а бароко – з еклектикою. Сьогодні Одеса – це музей просто неба, де можна годинами гуляти, милуючись фасадами, двориками й легендарними сходами. У цій статті ми простежимо еволюцію архітектури міста, розповімо про її ключові пам’ятки та пояснимо, чому Одеса досі вражає світ.
Історія одеської архітектури бере початок наприкінці XVIII століття, коли на місці османської фортеці Хаджибей заклали новий порт. Перший план забудови розробив голландець Франц де Воллан – прямі вулиці й чітка сітка кварталів досі визначають структуру міста. Але справжній розквіт почався з приходом італійських майстрів, запрошених генерал-губернатором Арманом Еммануелем дю Плессі, герцогом де Рішельє, тим самим знаменитим Дюком.
Італійці – Франческо Боффо, Джованні Торічеллі, брати Бернардацці – принесли до Одеси дух Середземномор’я, заклавши основи класичного стилю. Одними з перших італійських архітекторів, запрошених для будівництва молодої Одеси, були брати Франческо та Джованні Фраполі. Неаполітанець Франческо Фраполі почав працювати в Одесі в 1798 році в комітеті для будівництва порту і міста, займаючись будівництвом портових споруд під керівництвом Ф. Деволана.
Найбільший одеський краєзнавець В.А. Чернецький виявив в архіві документи 1799 про спірні питання з будівництва Ф. Фраполлі будинку Фелікса Дерибаса на майбутній вулиці Дерибасівській. Тобто, один із найстаріших одеських будинків поряд із Міським садом був споруджений італійцем наприкінці 18 століття.
Фраполі керував зведенням у перше десятиліття 18 століття деяких будівель, проекти яких належали петербурзькому архітектору Тома-де-Томона. Це: міський шпиталь на Пастера, 5 (1806) (зберігся у перебудованому вигляді); перший театр, що згорів у 1872 та деякі інші. У 1804-1808 рр. для грецької громади архітектор Ф. Фраполлі спорудив на Катерининській вулиці церкву Святої Трійці (у перебудованому вигляді збереглася до наших днів).
Фраполі розробив проект забудови площі Грецького ринку, що поєднала в торгових рядах житлові та торговельно-складські функції. За обов’язковими колонами першого поверху розміщувалися лави, а другий поверх використовувався для житла. За таким же принципом було забудовано пізніше площу Нового ринку, перебудовану пізніше Ф. Боффо. Джованні Фраполлі (Іван Михайлович) збудував в Одесі безліч житлових будинків. Йому належить проект побудови дзвіниці Преображенського собору.
Сорок років свого творчого життя присвятив Одесі представник південно-італійської архітектурної школи Франс (Франческо) Карлович Боффо (1780–1867). Одне з найкращих творінь Боффо – комплекс Приморського (Миколаївського) бульвару. Престижний і парадний характер бульвар набув після завершення у 1829 р. будівництва у його північній частині для генерал-губернатора М.С. Воронцова палацу з витонченою колонадою.
Декілька прекрасних палаців на Миколаївському бульварі було спроектовано та споруджено на замовлення одеської знаті, яка розпочала будівництво слідом за генерал-губернатором. Для поміщика Шидловського італійський палаццо (нинішній Палац моряків) Боффо збудував у 1826 році.
Проекти напівкруглих будівель, що ділять бульвар на дві частини, також належали Ф.К. Боффо (разом з А.І. Мельниковим). Місце для встановлення пам’ятника герцогу Рішельє на бульварі було ретельно вивірено та вираховано архітектором так, щоб пам’ятник, алеї бульвару та будівлі на ньому виглядали гармонійно.
Не обійшлося й без бароко – Одеський оперний театр,який хоч і був зведений у 1884-1887 роках австрійцями Фердинандом Фельнером і Германом Гельмером, має явний італійський акцент. Його пишний фасад із ліпниною, купол і розкішний інтер’єр із мармуру й позолоти нагадують театри Неаполя чи Мілана.
XIX століття стало золотим віком Одеси завдяки статусу порто-франко (1817-1859), який привабив купців і банкірів із усього світу. Багатство породило архітектурну еклектику – суміш стилів, де класицизм переплітається з готикою, бароко й мавританськими мотивами. Палац графа Толстого на Сабанєєвому мосту, 4 (1830-ті, архітектор Боффо) – яскравий приклад: класична основа тут поєднується з бароковими завитками й розкішними інтер’єрами. Особняк Фалєєва на Гоголя, 5-7 (1890-ті) вражає готичними арками, шпилем і різьбленими деталями, ніби перенесеними з середньовічної Франції.
Ще одна перлина – будинок Маюрова на Грецькій площі, де еклектика проявляється в поєднанні ренесансних вікон із бароковими карнизами. Особняк Лібмана на Садовій, 23 (1880-ті) додає східних ноток – його фасад прикрашений різноманітними вазами та медальйонами, що де в чому навіть нагадують мавританську архітектуру. А будинок Руссова на Садовій, 21 (1897, архітектор Валеріан Шмідт) – це еклектичний коктейль із бароко, ренесансу й модерну, відомий своїм кутовим куполом і пишним декором.
Будинок Абази на Пушкінській, 9 (1850-ті, архітектор Людвіг Оттон), де ефектний фасад з еркером, чудові мармурові сходи вестибюля, ліпний з позолотою декор центрального та прилеглих залів – створюють особливу піднесено-святкову атмосферу цієї будівлі, виконаної в дусі модної тоді еклектики, або історизму, що використовував елементи різних історичних стилів, що і досі прикрашають наше місто.
Статус порто-франко в XIX столітті укріприв Одесу в якості своєрідного плавильного котлом культур. Купці з Греції, Туреччини, Франції та навіть Індії привозили не лише товари, а й архітектурні ідеї. Це породило будівлі, які вибиваються із загального європейського канону, додаючи місту нотку екзотики.
Одним із таких прикладів є Шахський палац на Гоголя, 2, зведений у 1852 році для польського магната Зенона Бжозовського за проєктом Фелікса Гонсіоровського. Ця будівля, яку пізніше придбав перський шах, вражає східними і водночас готичними мотивами: стрілчасті арки, різьблені карнизи й неоготичний декор переносять у світ «Тисячі й однієї ночі».
Ще одна екзотична пам’ятка – синагога Бродська на Жуковського, 18 (1860-ті), побудована в мавританському стилі. Її купол, арочні вікна й орнаменти відображають вплив єврейської громади, яка відіграла ключову роль у розбудові Одеси. Хоча нині будівля потребує реставрації, вона залишається свідченням багатонаціонального минулого міста.
На рубежі XIX-XX століть Одеса захопилася модерном – стилем плавних ліній, асиметрії та природних мотивів. Почнемо з однієї з найкрасивіших споруд Одеси, яка прикрашала близько 100 років Дерибасівську вулицю – готелі «Великої Московської». Купивши непоказний будинок Бірюкова по Дерибасівській, 29, московські підприємці Д. і Г. Дементьєви та В. Васильєв, що займалися поставками чаю з Китаю в Росію, побудували за проектом архітектора Лева Львовича Влодека будинок в стилі австрійського сецесіону.
За величезними вікнами 1-го та 2-го поверхів розміщувалися магазин та офіс торгової фірми господарів будинку. Верхні поверхи займали готельні номери. Будинок був облаштований за останнім словом техніки початку 20 століття. Фасад був рясно оздоблений ліпленням: жіночими маскаронами; картушами з роком побудови – 1904-м; гірляндами екзотичних рослин тощо. Скляні кулі на даху «Великої Московської» підтримували на своїх крилах грифони. Тендітним кулям не пощастило: вони не витримали тягар часу і були зруйновані в 1920-х роках – принаймні на фотографіях 30-х років їх вже немає.
На одному з легендарних одеських кутів, утворених вулицями Дерибасівської та Рішельєвської, 1913 року архітектори Семен Андрійович Ландесман та його учень Павло Лазаревич Славкін побудували чудовий будинок, у скупому декорі якого можна легко відшукати елементи модерну. Будинок по Дерибасівській, 12, та Рішельєвській, 4, побудована у стилі суворого, чи раціонального модерну – на відміну від «Великої Московської», створеної у стилі мальовничого модерну.
Будинок будувався як прибутковий на замовлення сім’ї власників канатного заводу Новікових, яким з 1870-х років належав непоказний двоповерховий будинок на цьому місці. Фасад 5-поверхового будинку Новікова був вельми вдало оброблений новим на той час будівельним матеріалом «терразитом» – кольоровою штукатуркою з мармуровою крихтою, що виробляється на харківському заводі «Терразит» за німецькою ліцензією. Покриття збереглося до наших днів.
Поруч із будинком Новікова по Рішельєвській вулиці розташовується витончений двоповерховий особняк у стилі модерн, споруджений за проектом того ж архітектора С. Ландесмана, – для великого одеського банкіра Ашкеназі. Над входом позначений рік побудови – 1910. Рослинний орнамент оточує величезні, злегка закруглені вікна. За радянських часів у будинку працював Палац одружень, де за багато років держава в урочистій обстановці затвердила створення тисяч одеських сімей.
Дуже схожий з оформлення екстер’єру прибутковий будинок М. Луцького на розі вулиць Маразлієвської та провулка Нахімова, збудований у ті ж роки архітекторами Мойсеєм Ісааковичем Лінецьким та Самуїлом Савельєвичем Гальперсоном. Будинок рясно прикрашений жіночими маскаронами, які часто зустрічаються на унікальній Маразліївській вулиці, де будинки будували дуже заможні одесити. Пілони — стовпи, що фіксують кути будівлі, височіють над фасадом, але скульптурного завершення, на відміну від будинку на Ковальській вулиці, не мають, або вони були втрачені за минулі 100 років.
Будинок потомственого власника елітних парфумерних магазинів у центрі Одеси Романа Аудерського по Маразлієвській, 54, був збудований у 1900 архітектором Л. Л. Влодеком і одразу потрапив у розряд одного з найкрасивіших у місті. Незвичайної архітектури будинок лише з деякими елементами модерну привернув увагу кінематографістів: за радянських часів його неодноразово знімали в кіно.
У 1913 на Маразлієвській, 14-б, на місці садиби Марії Менделевич, виріс зусиллями архітектора Якова Самуїловича Гольденберга прибутковий будинок Ж. Наума у стилі суворого модерну, прикрашений барельєфами мулярів за модою того часу. Будинок цікаво вписаний буквою «П» у невеликий призначений йому простір. Рік побудови зображений на бічних флігелях будинку під самим дахом високої за мірками Одеси споруди.
У 1892 архітектор Цезар Едуардович Зелінський спорудив дуже цікаву виробничу споруду — чаєрозважальну фабрику московського купця 1 гільдії, Почесного громадянина Москви, постачальника Двору Його Імператорського Високості Вольфа Колонімуса Висоцького.
Можливо, елементи мальовничого модерну надав будівлі не Ц. Зелінський, який кілька років пропрацював в Одесі, а архітектор Володимир Кундерт, який здійснював реставрацію в 1910 році.
Як би там не було, чудова будівля прикрашає наше місто вже понад 120 років. Після націоналізації чаєрозважальної фабрики в її приміщенні успішно працював одеський вітамінний завод, пізніше там розташовувалися цехи заводу «Біостимулятор».
Після революції 1917 року Одеса вступила в епоху радянської архітектури. У 1920-30-х роках тут з’явився конструктивізм – стиль простих форм і функціональності. Будинок заводу «Кінап» на вулиці Дальницькій (1930-ті) – зразок цього напряму з його чіткими лініями, великими вікнами й бетонними конструкціями, властивими зокрема не тільки житловим, а і виробничим зразкам архітектури тих часів.
Але найвідомішим одеським творінням конструктивізму був і залишається досі відомчий будинок НКВС на Маразліївській, 1а, як і належить «обителі зла», побудований на місці підірваного Свято-Михайлівського храму. Профіль будинку дуже динамічний. Центральна секція має 6 поверхів, що саме по собі робило будинок одним із найвищих в Одесі, потім йдуть 5-поверхові секції, що переходять по краях у 4-поверхові. Крім того, відсіки будинку чергуються, відступаючи та знову виходячи на лінію забудови, мають різну форму вікон та балконів. Зведений будинок у 1931 році був за проектом Олександра Дубініна, який, до речі, брав участь і в будівництві стадіону «Харчовик», нині відомого як «Чорноморець».
Повоєнна забудова принесла типові панельні будинки. Житловий масив на Таїрова (1960-70-ті) – приклад «хрущовок» із сірими п’ятиповерхівками, а квартал на Черемушках (1970-80-ті) – це «брежнєвки» з трохи більшим комфортом.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
Мало хто не знає про одеський Пасаж. Навіть сьогодні ця будівля вражає уяву своєю величчю та розкішшю, а сотню років тому це взагалі був справжній архітектурний шедевр. Для тих часів це був справжній універсальний магазин,…
