Так вже сталось, що Одеса тісно пов’язана зі світом польотів. Уславлений авіатор Уточкін, виробництво аеропланів на заводі Анатра тільки чого вартують, а ще багато хто знає що у нас навчався і працював над першими своїми планерами (а може і мріяв про польоти до зірок) і Сергій Корольов.
Народився 2 вересня 1908 року в Одесі. 1919 року вступив до Одеського реального училища св. Павла (з 1920 року його було перейменовано на IV профтехшколу “Метал” імені Л.Д. Троцького). Паралельно він керував Гуртком молодих світознавців при одеському відділенні Російського товариства любителів світознавства (РОЛМ).
У ці роки (з 1920-1922 рр.) займався в консерваторії за класом скрипки у професора Столярова. Після закінчення профтехшколи у 1924 році, пройшовши піврічну практику на одеському арматурному заводі “Електрометал” ім. В.І. Леніна спочатку як слюсар, а потім токар, Глушко отримав диплом. У цей час він публікує у газеті “Известия Одеського губкому КПУ” свою першу статтю “Завоювання Землею Місяця” (1924 р).
В Одесі Валентин Глушко почав листуватися з К.Е. Ціолковським. У серпні 1925 року Глушко за путівкою Наркомпросу УРСР поїхав вступати на фізико-математичний факультет Ленінградського державного університету, однак через пізній приїзд не встиг скласти іспити.
В результаті він прослухав перший курс як вільний слухач, і, склавши всі перекладні іспити, в 1926 був зарахований відразу на II курс фізичного відділення фізико-математичного факультету. Паралельно з навчанням він працював як робітник (спочатку оптика, а потім механіка) у майстернях Наукового інституту ім. П.Ф. Лесгафта, а 1927 року – геодезистом Головного геодезичного управління Ленінграда.
У лютому 1929 року після складання іспитів і перед захистом готового диплома Валентина Глушко відрахували з університету за несплату. Але він знайшов вихід із становища. У квітні, за порадою товариша, він відніс третину свого дипломного проекту, присвячену електричному ракетному двигуну під назвою «Метал як вибухова речовина», до Комітету з винаходів, де вона потрапила до рук Уповноваженого Технічного штабу начальника озброєнь РСЧА по Ленінграду та Ленінградській області, Миколі Яковичу Ільїну, який зацікавився цією роботою.
На початку травня 1929 року Глушко було запропоновано негайно розпочати експериментальні роботи з реалізації цієї пропозиції, для чого 15 травня він був зарахований до штату Газодинамічної лабораторії (ГДЛ) як керівник підрозділу з розробки електричних та рідинних ракет і ракетних двигунів. У 1930 році було розроблено конструкцію та розпочато виготовлення першого вітчизняного рідинного ракетного двигуна ОРМ-1.
1934 року Валентин Глушко переїхав до Москви, де був призначений начальником азотнокислотного сектора РНДІ НКОП. Так почався його «зоряний шлях», але в березні 1938 він несподівано обірвався. Глушка було необґрунтовано заарештовано.
15 серпня 1939 року його було засуджено Особливою нарадою при НКВС СРСР терміном 8 років. Не “залишив без роботи” Глушко Берія, направивши підсудного до конструкторської групи 4-го спецвідділу НКВС. У серпні 1944-го Глушка достроково звільнили зі зняттям судимості та призначили головним конструктором бюро, яке розробляло двигуни для ракет, які мали нести, зокрема, і ядерні боєголовки. У цьому КБ він працював до 1974 року.
У 1940-1950-х роках Глушко створював ракетні двигуни для радянських балістичних ракет та космічної програми. Найвідомішими є РД-107 і створений з його основі РД-108. Саме ці двигуни вивели на орбіту перший супутник та першу людину.
РД-107 і РД-108 — це двигуни, в яких як паливо використовується гас, а як окислювач — рідкий кисень. Створювалися вони для балістичної ракети Р-7. Але коли на її основі були створені космічні носії «Схід», «Схід», а потім і «Союз» — машини, створені Глушком, так і залишилися головним елементом їхньої конструкції.
Переважна більшість радянських космічних місій завдячує своїм успіхом одеситу Глушку. На початку 1960-х років його конструкторське бюро розробило двигун РД-253. Як і РД-107, у модифікованому вигляді цей двигун використовується росіянами досі, незважаючи на те, що він працює на надзвичайно отруйному несиметричному диметилгідразині та тетраоксиді азоту.
Саме під керівництвом Валентина Глушка було розроблено найпотужніший із ракетних двигунів, коли-небудь створених людиною. Йдеться про РД-170, сконструйований для ракети-носія «Енергія» у 1980-х роках.
Надважка «Енергія», що повністю розроблялася конструкторським бюро Глушка, мала стартову масу 2400 тонн. Вона стартувала лише двічі. Під час першого старту носій вивів на орбіту макет супутника з лазерною гарматою, а під час другого – космічний корабель «Буран».
Академік АН СРСР В.П. Глушко створив понад 50 типів ЖРД двигунів, які успішно працюють і в даний час він удостоєний найвищих урядових нагород – двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та Державних премій. Революції та Трудового Червоний Прапор, багато медалей.
Рішенням сесії Одеської міськради від 28 квітня 1978 року Валентину Петровичу Глушку за великі заслуги у розвитку вітчизняної науки, у підготовці висококваліфікованих кадрів та активну участь у громадській діяльності присвоєно звання Почесного громадянина Одеси.
Глушко завжди з любов’ю та вдячністю відгукувався про рідне місто, шкодував, що рідко може тут бувати, мріяв створити в Одесі музей космонавтики. 26 січня 1988 року відбувся останній публічний виступ Глушка на 12-х наукових читаннях з космонавтики у Колонній залі Будинку Союзів. У квітні з ним стався інсульт прямо в робочому кабінеті.
У 1994 році рішенням XXII Генеральної асамблеї Міжнародної астрономічної спілки ім’я Валентина Петровича Глушка надано кратеру на видимій заповідній стороні Місяця. В Одесі пам’ятник Глушку знаходиться в районі смт Таїрове на однойменному проспекті. Меморіальну дошку встановлено на будинку № 10 по вулиці Ольгіївській, де він жив з 1921 по 1925 роки. Також відомі інші адреси проживання: пров. Нечипуренко (Авчинників провулок), буд. 12, кв. 15 (1919-1920 рр.), вул. Ольгіївська, буд. 8.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
