Переселюючись в наш регіон, болгари одразу опинялись в умовах іншої країни з її нормами, законами та звичаями. Окрім того, природні умови Бессарабії, в яких опинилися болгари-колоністи, значно відрізнялися від природних умов у районах їхнього проживання в Болгарії. Відтак, переселенцям довелося упродовж значного проміжку часу докладати чималих зусиль для адаптації до нового природно-географічного середовища.
Кожна сім’я, що прибувала до Бессарабії, брала з собою стільки рухомого майна, скільки його можна було вивезти однією гарбою. Хоча в дійсності заможні господарі привозили значно більше майна. Прикметний той факт, що переселенці-середняки приводили з собою багато великої рогатої худоби та овець, володіння якими на початку XIX ст. становило своєрідний еквівалент заможності.
Кількість і якість худоби визначала спроможність господаря до обробітку цілинних земель Буджака, які потребували застосування значної тяглової сили. Заможні болгари в той час переганяли в Бессарабію великі гурти овець, великої рогатої худоби і табуни коней. Більшість болгар-переселенців володіла достатньою кількістю тяглових тварин і сільськогосподарських знарядь. Деякі мігранти привозили з собою й зерно, потрібне для прогодування сім’ї та першої сівби.
Та все ж, певна частина болгар переселялася без фінансового бюджету, з мінімумом майна, тоді як заможні сім’ї володіли великими сумами грошей і кількістю товарів, призначених для продажу в Бессарабії.
Багато болгарських сіл були засновані в місцях, де раніше вже існували оселища, в більшості запустілі після міграції ногайців. Однак болгарам часто доводилося засновувати колонії на необжитому просторі. Хоча і в першому, і в другому випадках вони здебільшого починали своє облаштування з копання землянки. Навіть у середині XIX ст. деякі сім’ї мешкали в житлах такого типу.
Мірою поступового облаштування і зростання добробуту, поселенці почали будувати наземні житла з підручного матеріалу, прилаштовуючи його до своїх традицій домобудівництва. Болгарські будинки, на відміну від замкнених від зовнішнього світу жител греків і вірмен, були відкритими до зовнішнього середовища. В селах, поблизу яких містилися поклади каменю (переважно ракушняка), споруджували кам’яні будинки. В інших хати будували з дерева і хмизу, обмазуючи зроблений з них каркас глиною (турлучний будинок), або складали з сирцевої цегли, виготовленої з глини, тирси та соломи (саманний будинок).
Дахи болгарських будинків покривалися очеретом, що досхочу ріс на берегах тамтешніх річок та озер. Тобто в домобудівництві використовували місцевий підручний матеріал і лише в край рідкісних випадках – спеціальні матеріали. Ділова деревина і опалена цегла в південноукраїнських степах першої половини ХІХ ст. були в дефіциті.
В більшості болгарських колоній одразу по заселенню робили криниці, розчищаючи й обклада-ючи камінням природні джерела. Широко практикувалося й копання колодязів для отримання води з глибших шарів ґрунту. Однак часто траплялося, що вода в них була непридатна для пиття через високий вміст солі. В деяких болгарських селах Південної Бессарабії й досі використовують воду лише з певних колодязів або привозять її з джерел, розташованих на сільських угіддях.
Колодязі копалися колективом сусідів або робилися коштом когось із заможних селян; їх одразу обкладали камінням та чинили інші облаштування. Часто проблему з нестачею води болгари вирішували шляхом спорудження гребель на річках, завдяки чому в них піднімався рівень води і це дозволяло користуватися водними ресурсами більш інтенсивно.
Для зрошення городів застосовували воду з викопаних поруч колодязів або копаней. Воду підіймали за допомогою спеціальних механізмів, що приводилися в рух тягловою силою. Для більш зручного пересування, в межах села та на сільських угіддях будували мости з дерева або каменю.
Ми вже говорили вище про скотарство та все пов’язане із ним сільське господарство. Але болгари займались не тільки ним, а і іншими справами. Бессарабські болгари значну увагу приділяли таким важливим галузям сільського господарства як виноградарство, огородництво й садівництво. Та в цілому, у першій половині ХІХ ст. виноградарство і виробництво вина в болгар був не досить розвинутий та спрямований, передусім, на задоволення власних потреб. Розвиток товарного виробництва просувався повільно, внаслідок того, що серед них не було кваліфікованих спеціалістів, які могли б виробити вино на продаж, тому в цей період воно ще не досягає стану спеціалізонаного товарного виробництва.
Однак завдяки тому, що Південна Бессарабія перебувала на перехресті різноманітних культурних та технологічних впливів, болгарське населення мало можливість з часом модернізувати свої виноградарські та винарські галузі, зокрема завдяки прикладу швейцарців, які осіли в колонії Шабо і почали виробляти високоякісні “шабські вина”.
Огородництво в болгарських колоніях першої половини XIX ст. все ще займало другорядне місце і було орієнтоване на споживання всередині домогосподарств. Однак і ним займалися досить активно. У такому ж стані початково перебувало й садівництво. Переселенці не мали потреби розширювати сади й поновлювати плодові дерева кращими сортами, зокрема й через те, що були відсутні ефективні засоби боротьби з шкідниками.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
