Державна влада будьякої країни зобов’язана створювати належні умови для стабільного життя населення. Однією з важливих сфер є медична, що безпосередньо впливає на якість проживання та продуктивність праці людей.
Умови гідного життя міського населення залежать від діючої системи охорони здоров’я, незалежно в якій епосі вони живуть. Авторитет Одеси на початку ХХ ст. зростав і як медичного, так і курортного центру. Сюди приїздили хворі з всієї території держави й із-за кордону, де вже стало відомо широкому загалу про лікувальні властивості тутешніх грязей.
Загалом у 1900 році в місті нараховувалося 59 лікарень, амбулаторій, зуболікувальних поліклінік,
в яких працювало понад 400 лікарів, акушерок, фельдшерів, діяло біля 40 аптек. У подальшому
кількість медичних установ хоч і повільно, але збільшувалася. У 1912 році в Одесі вже нараховувалося 136 медичних закладів, 42 аптеки.
Забезпеченню зростаючої кількості медичних закладів кадрами фахівців сприяло відкриття у 1900 році медичного факультету у складі Новоросійського університету. На цьому факультеті працювали клініки, де регулярно проводили безкоштовні прийоми дорослих і дітей представники професорсько-викладацького складу — відомі в Одесі фахівці своєї справи П. А. Вальтер, К. М. Сапежко, В. Н. Орлов, В. Ф. Якубович та інші.
Важливою подією в житті Одеси стало заснування у 1903 році станції «швидкої допомоги» завдяки графу М. М. Толстому (молодшому), активному гласному Одеської думи, та його матері Олені Григорівні.
Розв’язання санітарно-профілактичних проблем на початку XX ст. майже повністю покладалися на міську громадськість, а міські думи й управи мало цікавилися благодійністю. Органи міського самоврядування утримували частину освітніх, лікарняних і культурних закладів за рахунок власного бюджету або коштом приватних осіб, станових організацій, земств тощо. Значними були дотації з боку держави.
Щоб підтримати рівень охорони здоров’я місцевих жителів, міські голови Одеси вносили різні пропозиції на розгляд думи. Павло Олександрович Зелений прийняв рішення щодо побудови нової міської лікарні, опікувався санітарним станом міста та продуктів харчування, відвідував з незапланованими ревізіями лікарні та заклади.
Були ним подані такі пропозиції: виділення із міської лікарні 200 ліжок для потреб університетських клінік та асигнування на будування та устаткування клінік; витрати задля припинення чумної епідемії – можливість розширення «Правил 3 червня» та доасигнування містом коштів для подолання чуми; виключення зі податкового списку породи фокстер’єрів та пінчерів, так як це собаки-крисолови; поправки до обов’язкових пунктів постанов запобігання травмам робочих з боку сільськогосподарських машин.
Внесок у сферу санітарного стану Одеси Миколи Івановича Мойсеєва теж був значним. Відбулось створення комісії для розробки питання соціального забезпечення робочих міського водогону у випадку старості, інвалідності або смерті; виконавчої курортної комісії; проекту постанов
для відкриття та утримання приміщень в м. Одесі для паломників та санітарний нагляд за ними.
Виявились деякі складнощі з роботою Бактеріологічної станції – антидифтерійна сироватка мала бути визнана якісною, а Імператорський Інститут експериментальної медицини та Харківський Бактеріологічний інститут не бажали відмовитись від своїх претензій та звинувачень. Але були і позитивні зрушення: відновлення посади завідувача Бактеріологічною станцією; створення комісії для розробки інструкцій завідування Бактеріологічною станцією. Також пройшло узгодження питання з Херсонським Губернським Земством відносно утримання та розширення одеської Бактеріологічної станції – спільні витрати земства та міського управління, створення земського інституту розробки та виготовлення сироватки.
Міські скотобійні мали передаватись в управління особливій комісії управи та було ініційовано створення скотобійних камер для очищення нутрощів тварин при міських скотобійнях. Увагу привертають дії Миколи Івановича для поліпшення епідеміологічної ситуації в Одесі: клопотання про позику у банку Одеси для заходів з попередження епідемії холери, купівля містом 5 карет для перевезення хворих холерою (дві карети були дарунком гласних Л. Жданова та П. Казарінова), клопотання на ім’я міністра фінансів про звільнення карет від мита, позика та асигнування коштів на боротьбу з епідеміями.
Борис Олександрович Пелікан запропонував ліквідувати Виконавчу курортну комісію та утвердити посади двох директорів курортів – один завідує медичною частиною, другий – адміністративною та фінансовою сферами. Також у 1913 році Одесі було присуджено почесний диплом на Всеросійській Гігієнічній Виставці в Петербурзі – за чудовий санітарний стан міста, що підтримувався роками.
Боротьба з особливо небезпечними захворюваннями стала основою діяльності органів самоврядування на початку ХХ ст. Муніципалітети відчували відповідальність за їх приборкання, тому докладали багато зусиль. Питання санітарно-епідоміологічного характеру не поступались у важливості соціально-економічним питанням, оскільки вони були тісно пов’язані й впливали одне на одного.
Підпишіться на Телеграм Моя Одеса 
!
