Сьогодні всі настільки звикли до назви «Французький бульвар», що вже майже ніхто і не задається питанням про те, звідки взялась ця назва взагалі. Хтось каже що так його назвали перші мешканці-французи, хтось каже що це робота дюка Рішельє. Насправді все було трохи складніше і цікавіше.
У середині XIX століття Французький бульвар називали Малофонтанською та Малоаркадіївською дорогою. Ці місця були передмістям — місцем невлаштованим, з петляючою ґрунтовою дорогою, вибоїни якої на бездоріжжя перетворювалися на озера, де ліцеїсти полювали на качок. Окрім кліматичних незручностей, були й суто побутові — дістатися сюди без власного транспорту було неможливим, тому першими тут стали набувати ділянки багаті одесити.
І невідомо, скільки часу зберігалося б такий стан, якби діяльність міського інженера В.И.Зуева, вступив посаду 1894 р. і зайнявся ідеєю реконструкції Малофонтанської дороги.
За його проектом були влаштовані широкі тротуари, перша бруківка, крита гудроном, пізніше заміненим чудово укладеною бруківкою, полотно під електричний трамвай, який збиралися пустити замість конки.
Пізніше у передмісті почали будувати і підприємства, що дали назви провулкам. Наприклад, Цегляний провулок з’явився завдяки цегельному заводу, що знаходився поблизу, яким володів «тріумвірат» Ефруссі, Рабінович і Тработті. Питоме відомство, яке керувало майном імператорської сім’ї, дало назву Питомому провулку.
Господарі дач Малого Фонтану на 10 років надали місту безвідсоткову позику для фінансування робіт та викупу смуг землі, які знадобилося відрізати від приватних володінь під час розширення дороги.
Деякі з них віддали землю безоплатно – власник «Кафе Фанконі» Ф. Скведер, власник знаменитих лазень С. Ісакович та інші. Але деякі власники дач відмовилися продати свої смужки землі, серед них – Г. Г. Маразлі, який не захотів різати «по живому» свій прекрасний, прикрашений мармуровими скульптурами парк. Враховуючи заслуги Маразлі перед містом, його ділянку не зачепили, а Мало-Фонтанська дорога, втративши прямолінійність, повернула направо.
Поруч із колишньою дачею Маразлі знаходиться екзотична пам’ятка міста – Ботанічний сад, заснований садівником Десметом у 1820 році Тут влаштовувалися бали, народні гуляння, стрибки, а на початку 1830-х років на втіху одеситів запустили повітряну кулю. Потім сад дещо захирів, його навіть почали забудовувати – наприкінці 30-х років. ХХ століття там з’явилися два житлові будинки. Втім, здоровий глузд переміг, і сьогодні одесити з гордістю показують Ботанічний сад гостям міста.
В цілому, справа йшла ні хитко ні валко, як раптом цар надумав відвідати Францію. На згадку про подію голосний міської думи Василь Кандинський, батько знаменитого художника, запропонував назвати одну з вулиць Французькою. Депутати прийняли пропозицію із захопленням, проте вирішити, яка вулиця варта такої великої честі, ніяк не могли, і довірили право вибору найбільш зацікавленій стороні – французькому посольству.
Цілих півроку французи розмірковували над цією проблемою, і нарешті побажали, щоб ім’я Франції носила одна з найкращих вулиць Одеси. Саме в цей час до міста мав приїхати французький президент Еміль Лубе, і депутати почали гарячково обирати «гідну» вулицю. Пропонували Канатну, Поштову, Поліцейську, проте остаточний вибір ліг на Малофонтанську дорогу.
Вулиця «імені Франції» незабаром набула найпрестижнішого вигляду. У Ботанічному саду, що відкрився, влаштовували вистави з фокусами, «військовими картинами», феєрверками Серафіні та запуском «аеростатичної повітряної кулі».
У 1920 році бульвар, в дусі тодішніх подій, було перейменовано на Пролетарський. Трохи пізніше, він почав обростати численними курортами та базами відпочинку. Але заразом спотворювався і вигляд колишніх садиб можновладців та великих одеських бізнесменів. Тут же було облаштовано і інститут Філатова, який знаходиться на своєму місці і сьогодні.
Багато чого довелося випробувати Французькому бульвару у період, коли він називався «Пролетарським». Не уникнув неприємностей і мармуровий Лаокоон із синами – скульптурна композиція експропрійована з парку Маразлі та кілька разів переміщалася містом. Багато з того часу змінилося, повернули бульвару його споконвічну назву, шкода тільки – Лаокоону повертатися вже нікуди. Нині він посідає непогане місце біля археологічного музею. А стару назву бульвару повернули у 1990 році, з тих пір вона вже, дякувати Богу, незмінна.
Підпишіться на Телеграм Моя Одеса 
!
