Сьогодні ми розберемось, як чумацький промисел тих часів висвітлювали газети, зокрема відомий «Одесский вестник». Адже газета була сучасником подій, і тому почитати її матеріали буде дуже цкаво і корисно, ми ніби отримуємо інформаці про чумацтво, як один з колишніх гарних стартапів — із перших рук.
У цей час (1850-1860 роки) «Одесский вестник» (далі ОВ) звертав увагу на численні проблеми міського життя й щодо шляхів вирішення багатьох з них на шпальтах газети спалахували досить гострі дискусії. У зв’язку зі зазначеними проблемами, дописувачі газети торкалися й питань стану чумацького промислу.
Важливу увагу ОВ приділяв стану шляхів, якими підвозилися до Одеси головні експорті товари, передусім, зерно. Так 1860 р. в газеті було вміщено статті А. Шмідта, що готував своє статистичне
дослідження Херсонської губернії, в яких наводилися відомості й щодо чумацьких перевезень, зокрема, про їхню вартість («чумаки беруть з відстані 100 верст з чверті пшениці 1 крб. сріблом, 250 та 400 верст – 2 крб.сріблом». – зазначав А. Шмідт) та обґрунтовувалася необхідність заміни чумаків залізницями.
Дописувачі ОВ неодноразово звертали увагу на складнощі, які мусили долати чумаки дорогою до Одеси. Особливу увагу газета звертала на здирства, що мали терпіти чумаки на шляхах Херсонської губернії від землевласників та їхніх представників. Так автор передовиць «Малюк» (вочевидь редактор газети – М. Сокальський) 1863 р. наводив уривок з листа до нього знайомого: «Я виїхав з Берислава великою дорогою, яка прямує до Балти. Обігнавши кілька обозів чумаків, я під’їхав до трактиру в 30-ти верстах від Берислава й бачу таку картину: єврей-шинкар красується на першому плані, підперши бік рукою та про щось повеліваючи міркує, а перед ним стоїть цілий натовп чумаків на колінах.
Під’їхавши поближче, я поквапився дізнатися у чому справа. Виявилося, що чумаки, проходячи мимо, домовилися з трактирником випасти волів й напоїти їх за 10 коп. сріблом за кожного. Якою б не була великою ця платня, але чумакам потрібно було піти на неї; інакше воли, чого доброго, не пішли б далі, та й далі – на відстані 100 верст – всі шинки належать цьому ж єврею, який, про всяк випадок, взяв би своє, якщо не в першому то в останньому трактирі.
Попасши волів, чумаки збиралися їх поїти, але єврей вже роздумав. Побоюючись, що воли виберуть усю воду і її невистачить для проїжджих, які під’їхали з Каховського ярмарку, він заборонив поїти та вимагав, щоб чумаки йшли вперед ще верст 20 і там поїли худобу…. Що робити? – гроші вперед віддано, воли стомлені, а шинкар й знати нічого не хоче, пропонуючи «квіток», по якому дадуть водопій на наступній зупинці…. Чумаки просять, навіть на колінах просять, – але рішення шинкаря тверде і чумаки йдуть з «квітком», похиливши голову, далі…».
На шпальтах ОВ зверталася увага і на стан шляхів до соляних промислів одеських лиманів. Відомий статистик І. Шмаков в своїй статті звертав увагу наскільки важливим для чумаків, що привозили зерно до Одеси був соляний промисел запроваджений М. Новосельським у Северинівці.
«Дорога від Одеси до Северинівського промислу, якою постійно тягнуться в обидва боки величезні транспорти – гірше будь-якої критики. Починаючи від Наришкінського узвозу, шосе являє
собою вигляд бурхливого моря й між хвилями пірнають чумацькі, волові та кінні фури, стомлюючи худобу та ламаючись на кожному кроці. Далі йдуть сипучі піски до підйому на височину. Міст
влаштований не доїжджаючи до підйому, зі своєю пробитою настилкою, дуже несприятливий для проїзду, але сприятливий для ломки фур. Підйом має чимало перешкод для проїзду: він крутий,
бруківка його перерита, по бокам глибокі канави.
Вийшовши на високу площину, чумак при добрій погоді знайде більш-менш пристойну дорогу, на якій є різні дорожні споруди як-то: незручні для проїду мости та відремонтовані й забезпечені усіма напоями корчми, де вельми дорого беруть за водопій та випас худоби по степам, що належать навколишнім землевласникам». – писав І. Шмаков, дивуючись чому не знайшлося грошей на ремонт дороги до промислів.
Не могла оминути газета й обставин перебування чумаків в місті. В тому числі і у зв’язку з важливою проблемою «брудної» та «пильної» Одеси (за відомими висловом О. Пушкіна) – стану її шляхів. Саме чумацьких волів дехто з одеських авторів вважав головними винуватцями поганого стану одеських вулиць. Гостра дискусія щодо засобів здійснення брукування одеських вулиць виникла на сторінках ОВ та «Journal d’Odessa» 1860 р.
Її учасники, зокрема, пропонували стягувати на брукування вулиць спеціальний податок з експортного зерна. Постійний дописувач ОВ Г. Кузьменко щодо таких пропозицій писав: «Життєву стихію Одеси складає хлібна торгівля. …хлібна торгівля складає для неї все – все, а між тим для цієї торгівлі містом не зроблено нічого. Неможна вказати на жодний майдан, який би відповідав величезному припливу транспортів з хлібом, що не мають притулку, тоді як для цього предмету мали б бути збудовані красні площі. Маючи у своєму володіння 30 тисяч десятин землі, місто могло б для цього пожертвувати хоча б 30 десятин.
Щоправда не можна сказати, щоб не було майданів – вони були, а деякі і тепер вціліли, але в розмірах надто малих, при тій величезній хлібній торгівлі, яку веде Одеса. Колись в Одесі було п’ять площ, але з розширенням Одеси місто, замість збільшення площ, почало обмежувати їх, а в деяких місцях зовсім знищило.
Кожен запитає, де ж поміщаються транспорти, які входять до Одеси десятками тисяч. Майданів не
вистачає і сотій їхній частині – так що мимоволі зупиняються вони на вулицях й терплять усі складнощі від такого розташування. Від того в Одесі і трапляється на деяких вулицях велика тиснява та штовханина».
Свою статтю Г. Кузьменко завершував як загальним висновком щодо ставлення міської влади до потреб візників зерна, так і пропозиціями щодо можливого вирішення вищезазначеної проблеми.
Звинувачення на адресу возів з зерном, як головних винуватців псування одеських вулиць під час зазначеної дискусії лунали часто.
Дискусія щодо шляхів покращення одеських вулиць продожувалася на шпальтах газети й у наступні роки. «Хто, наприклад, найбільше псує мостову(…) Відповідь на це досить проста: коні, екіпажі та вози, особливо з важкими вантажами». Тому народжувалися ідеї брукувати одеські вулиці за рахунок спеціального податку з експорту зерна.
Іншій дописувач газети в статті 1861 р. щодо ролі візників хліба в псуванні одеських вулиць був більш категоричним. Він вважав, яким би матеріалом не були бруковані вулиці Одеси, вони б знов швидко зіпсувалися б, «якщо не усунути головну, найбільш шкідливу, причину шкоди мостовим в Одесі – а саме візників, які перевозять хліб з магазина до магазину й з магазинів до гавані, а також
валок, що приходять з губерній з хлібом».
Коли все більші площі вулиць Одеси почали вкриватися гранітом, деякі автори ОВ звинувачували чумаків в їхньому забрудненні. Навіть 1867 р., коли чумаків в місті значно поменшало, один з авторів ОВ писав про залиті багнюкою вулиці і далі:
«Хто ж винен в цій справі? Дехто звинувачує домовласників; але чи здатні ці останні доглянути за чистотою,коли невдовзі після очищення бруківки двірником, валка чумаків в 200 або 300 возів нагряне та обступить ваш будинок».
Проте і щодо впливу чумаків на забруднення вулиць Одеси думка ОВ не була однозначною. Так автор замітки на шпальтах ОВ 1864 р. писав: «До числа вуличних курйозів слід віднести такі експлуатації будочників та двірників. До одного будинку на Італійській вулиці досить часто під’їжджають вози із зерновим хлібом для зсипання його в магазин.
Звичайно, що від волових возів, які стоять на одному місці годину чи дві, залишається на вулиці усіляке сміття. Поліцейські служителі, що мусіть спостерігати за чистотою, вимагають очистки вулиці від двірників, отримавши від візників від 2-х до п’яти коп. з возу винагороди.»
Торкалася газета й питання стосунків чумаків з місцевою поліцією та кримінальними елементами. Притому чумаки лише зрідка згадувалися як спільники останніх, а переважно – як жертви шахрайства та здирництва.
«Кому в Одесі не доводилося бачити або чути, як будочники вимагають від чумаків по копійці або по дві з возу за те, що валка зупинилася на вулиці, поки чумаки розпитують, до якого магазину підвезти свій вантаж, а у випадку відмови, хто не бачив, як будочник безцеремонно стягає з возу першу свитку, що йому сподобається, та й ще погрожує затягнути до поліції».
Про те, що чумаки в Одесі надзвичайно терпіли від дій кримінальних елементів різного ґатунку зазначалося в літературі ХІХ – початку ХХ ст. Між іншим, вказувалося на факти крадіжок, переховування (в тому числі в одеських катакомбах) та перепродажу чумацьких волів. Про це згадувалося й в українській чумацькій пісні записаній О. Маркевичем (автором цієї пісні був одеський домовласник Т. Василенко).
ОВ згадував на найбільш кричущі факти шахрайств, жертвами яких ставали чумаки. Одеські аферисти могли бути досить винахідливими. Насправді, між діями шахраїв та діями деяких одеських «комерсантів» щодо чумаків важко було помітити велику різницю. Від кінця 1850-х рр. ОВ звертав увагу на дії так званих «кулаків» та «факторів» – перекупників в хлібній торгівлі, від дій яких страждали чумаки.
В статті 1860 р. детально розбиралося два прийоми, якими «кулаки» обдурювали чумаків при закупівлі зерна, зазначаючи: «Здійснюються й інші витівки з чумаками, але усіх їх не перелічиш». Газета звертала увагу як «туманять чумаків» і так звані «фактори». Анонімний дописувач у замітці «Витівки факторів», зокрема писав: «шахрайства «факторів», що змушували чумаків продавати зерно за безцінь. «Найскладнішим, – писав анонімний автор, – для факторів обдурити так званих «буців», мешканців віддалених місць Київської або Подільської губерній. «Занадто завзяті, ці прокляті». – говорять фактори».
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
