Іноді нам здається, що ми знаємо Одесу добре, але потім виявляється, що ми не в курсі навіть про нещодавню її історію. Ось і назва цього району міста для багатьох є досі загадкою, і люди не знають, чи були тут якісь млини взагалі.
Насправді млини були. «Архітектурно-історичний нарис» зазначає: «У 1820 роки… на південний захід від Молдаванки утворилися Ближні та Далекі Млини з прямокутними сітками кварталів. Вони виникли біля млинів, що стояли тут групами».
Історик О. Скальковський зазначав: «Навколо міста три брати Кирьякови, де Воллан, Шостак, граф Потоцький та ін. заводили хутори, фабрики перших потреб, млина», а в рапорті губернатору Бердяєву 25 березня 1797 радник Лорер перераховує створене в Одесі, і створено в Одесі, «у тому числі: вітряків — 3», а вже в 1803 р. у подібному звіті фігурує: «Млинів вітряних — 21».
Історик А. Дерибас у «Старій Одесі» зауважує, що «перший паровий борошномельний млин був побудований Семеном Степановичем Яхненком», а останнім власником вітряка, аж до кінця позаминулого століття, був пан Кіч, перший чоловік Марії Фердинандівни, яка потім стала дружиною Г. Г. Маразлі. Цей останній млин свого часу загрожував падінням, і був розібраний при будівництві будинку. Дальні Млини зберігають у назві пам’ять про той час, коли у відкритому полі тут стояв ліс вітряків. Ці вітряки годували цілі сім’ї і дозволяли мати свій невеличкий бізнес.
Але вже у 1860-х роках. селище змінилося. Парові машини швидко витіснили з ринку вітряки. Збудували залізницю, низку промислових підприємств, у тому числі коньячний завод Шустова. В результаті Далекі Млини виявилися затиснуті між залізницею і заводами, перетворившись на типове для того часу робоче передмістя — неупорядковане (за мірками рубежу XIX-ХХ ст.), Напівкримінальне, перенаселене. Змінився і контингент жителів — статечних мірошників змінили колишні селяни, наймиті та різнороби, що поповнили лави робітничого пролетаріату.
На схід від Далеких Млинів – у районі нинішніх вулиць Балківської та Заводської – виникло польське селище. На честь його засновника назвали Дачами Дашкевича. У 1892 році «дачники» збудували на Балківській химерний католицький собор Святого Климентія та школу. Своїм фасадом він виходив на величезну Сінну площу. Тепер на її місці сквер Гамова. Раніше тут було чисто та охайно.
Але за радянських часів під забудову заводами та фабриками потрапили цілі квартали, майже повністю зникли Дачі Дашкевича, було знищено собор, приватний сектор урізали під гуртожитки для робітників. Коли поряд почали селитися батраки та втікачі із заводів Дальні Млини перетворилися на класичне робоче передмістя – брудне та бідне. Навіть вулиці тут заасфальтували лише у 1950-х роках.
На головній вулиці Млиновій ще в минулому столітті зросла ціла низка промислових підприємств. У №3 — фабрика терезів пана Зельдовича (нині рембудуправління №1), а в №23 з 1899 року функціонує коньячний завод (колишній Шустова). Було заведено, що в буфеті, прямо при заводі, можна було розкуштувати «виріб». Серед постійних клієнтів знаходився Федоров, власник будинку №5 (кут Занделовського провулка). Надалі провулок назвали Українським, але після війни, вочевидь через боротьбу з націоналізмом, перейменовували на честь непорушної дружби — у Інтернаціональний.
Кадрова робітниця коньячного заводу Катерина Лінник згадувала, як 1944 року окупанти, відступаючи, підпалили завод, а бочки прострелили з автоматів. У складах було по коліна алкогольного напою. Місцеві жителі побігли на територію заводу і встигли потроху «націдити», а вцілілі бочки відправили, на запевнення старожилів, на дегустацію «слугам народу» (тобто депутатам).
30 серпня 1918 р., одного дня з пострілом Фанні Ройд (Каплан), есер А. Канегіссер вбив голову Петроградського ЧК М. С. Урицького. Після вбивства Мойсей Соломонович був увічнений перейменуванням селища Лігово (під Петроградом) на місто Урицьк та встановленням барельєфу… в Одесі на Далеких Млинах (вул. Райдужна, 37). Тут раніше була гудзична фабрика, а нині філія об’єднання «Зонт».
Що ж до Канегіссера, то жодних вказівок на його рахунок з боку губкому не було. Натомість у саду Савицького (колишньому парку імені Ленінського комсомолу) на Далеких Млинах на початку нульових було відтворено алею «керівників КПРС». Кумири минулих років з п’єдесталів задумливо дивились кудись у далечінь, де, мабуть, розташовані «сяючі вершини», але бачать лише затягнутий тиною ставок і іржавілу конструкцію для стрибків у воду.
Після декомунізації з алеї зник Ленін, і комуністи вдруге втратили свого вождя. Томуі не дивно, що дуже скоро невідомі патріоти (або, можливо, вандали з патріотичними переконаннями) понищили залишок статуй, повідбивавши їм голови та інші частини тіл.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
