Давид Давидович Бурлюк – поет та художник, живописець, графік, поет, видавець, теоретик та пропагандист нового мистецтва. Один із зачинателів мальовничого авангарду, «батько російського футуризму», який написав знаменитий маніфест футуристів з промовистою назвою «Ляпас суспільному смаку», де закликав «скинути класиків з пароплава сучасності». Все це про одну людину, яка навчалась мистецтву в Одесі.
Давид Бурлюк народився 9 липня 1882 року на хуторі Семиротівщина Харківської губернії у козацькій родині. У нього було два брати та три сестри – Володимир, Микола, Людмила, Маріанна та Надія. У дитинстві під час бійки Микола вибив братові око, і Давид усе життя проходив зі скляним лівим оком. Згодом скляне око та лорнет стали фірмовим знаком художника.
Батько майбутнього художника працював управителем у різних маєтках, тому сім’я часто переїжджала з місця на місце, і Бурлюку довелося навчатися у гімназіях різних міст: Сумській, Тамбовській та Тверській. Під час навчання у Тамбовській гімназії Бурлюк познайомився з художником Костянтиновим і невдовзі сам вирішив стати професійним художником.
Навчався у Казанському та Одеському художніх училищах. Саме Одеське училище він закінчив. У 1902 році, після невдалої спроби стати учнем Академії мистецтв, Бурлюк вирушає до Мюнхена до Королівської академії мистецтв, потім відвідував школу Антона Ашбе, а у 1904 почав навчання у майстерні Фернана Кормона в Парижі.
Повернувшись до Росії, у 1907—1908 Бурлюк зійшовся з лівими художниками та брав участь у мистецьких виставках, незабаром став одним із лідерів літературно-художнього авангарду. Практично брати Давид і Володимир Бурлюки стали першими російськими футуристами.
Давид Бурлюк бере участь у більшості перших виставок «нового мистецтва» («Звено», «Вінок-Стефанос» та «Бубновий валет»). У 1906 та 1907 роках він бере участь у виставках Товариства Південноросійських художників в Одесі, де разом із братом Володимиром виставляє велику кількість робіт, а у 1909-10 роках бере участь у знаменитих “Салонах Іздебського”. 1908 року Бурлюк публікує свою першу декларацію «Голос Імпресіоніста на захист живопису». Під час життя в Одесі Бурлюк, як завжди, дуже активний, бере участь в організації виставок, товаришує з Ісаком Бродським та Митрофаном Мартищенком (Грековим).
Маєток графа Мордвинова Чернянка, де у 1900-1910-х роках працює його батько, став своєрідною «штаб-квартирою» молодих новаторів. У різні часи там побували Ларіонов, Хлєбніков, Ліфшиц, Лентулов та інші представники авангардного мистецтва. Саме там уперше виникла ідея створення самостійної літературно-мистецької групи, орієнтованої створення нового мистецтва.
До 1910 складається коло однодумців з оригінальною філософсько-естетичною програмою — Д. Бурлюк, В. Кам’янський, М. Матюшин, Є. Гуро — яким Велімир Хлєбніков дав ім’я «будетлян». Познайомившись у 1911 році з Володимиром Маяковським та Бенедиктом Ліфшицем, Давид Бурлюк створює нове літературне об’єднання – “Гілея”.
З 1911 по 1914 займався разом із Володимиром Маяковським у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Бурлюк фактично розкрив у Маяковському поета і надалі підтримував його морально та матеріально. Маяковський вважав Бурлюка своїм учителем.
У 1915 новим місцем проживання Бурлюка стає Уфімська губернія, де він продовжує займатися лекційною діяльністю, при цьому пише картини, частина яких критика віднесла до зразків російського мистецтва. Після відвідин у 1918 р. Москви, мало не потрапивши під розстріл з анархістами, художник повертається до Башкирії, а звідти вирушає в чергове турне містами Уралу та Сибіру.
Торішнього серпня 1920 з В.М. Пальмовим відплив у Японію для виставки російських художників. Писав картини на кшталт футуризму, натурні пейзажі та жанрові сцени, виконував замовлені портрети. На той час художник уже був одружений. Давид Давидович вплинув на сучасний японський живопис, і історики мистецтва вважають його одним з їхніх родоначальників японського футуризму. За два роки перебування у Японії він написав майже 300 картин на японські мотиви, грошей від продажу яких вистачило на переїзд до Америки.
Восени 1922 року Бурлюк із сім’єю переїхав до США. Жив у Нью-Йорку, співпрацював із «Анонімним товариством», працював у прокомуністичній газеті «Русский голос». Спільно із дружиною, Марією Бурлюк, організував видавництво та випускав журнал «Color & Rhyme». У 1941 оселився в Хемптон-Бейзі на Лонг-Айленді і заснував однойменну художню групу.
Похилого віку не позначилися на працездатності Бурлюка, у 1960-х роках він відвідує Австралію, де експонуються його роботи, після чого прямує до Чехії та Італії. У 1956 та 1965 відвідував СРСР. Незважаючи на його багаторазові пропозиції до видання в СРСР своїх творів, йому не вдалося надрукувати жодного рядка.
Давид Бурлюк помер 15 січня 1967 року у місті Хемптон-Бейз, штат Нью-Йорк. Згідно із заповітом, його порох був розвіяний над водами Атлантики. Зібрання картин художника знаходяться в музеях та приватних колекціях різних країн — у Нью-Йорку, Державному Російському музеї, велика колекція збережена в Уфімському художньому музеї. Багато хто з них репродуковано в його книгах або книгах про нього. «Батько російського футуризму», Бурлюк брав активну участь у виступах футуристів, будучи їх теоретиком, поетом, художником і критиком.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
