На Княжій вулиці працювао багато визначних для міста установ та організацій. Однак, одне з них стоїть все ж особняком. Воно навіть мало власну періодику! Окрім того, цявулиця дуже пов’язана з історією перебування тут поета Івана Буніна.
Починалася Княжа вулиця значним, побудованим за проектом архітектора Е. Я. Меснера, будинком одеського відділення Імператорського Російського Технічного Товариства. Поміщалися на Княжії та інші товариства: допомоги морякам торговельного флоту, посібники бідним синагогальним хористам, заступництва за тварин… Але, на відміну від них, відділення Технічного Товариства вважалося за розрядом наукових і було, по суті, «штаб-квартирою» технічної інтелігенції , видавало «Записки», мало у своєму складі одинадцять відділів, включаючи повітроплавну, хімічну лабораторію та розташовану по сусідству з головною будівлею школу десятників будівельної справи.
У стрімкому бігу свого часу залишає позаду не тільки людей, а й слова. І можна нагадати, що десятники, на кшталт нинішніх бригадирів і майстрів, безпосередньо повинні були бути грамотними. Тож у школі, поруч із спеціальними дисциплінами, наприклад кам’яною кладкою чи пічною справою, проходили російську словесність, яку викладав П.В. Катаев, батько письменника. Під одним дахом зі школою десятників була вечірня жіноча школа для дорослих.
Школу десятників проектував архітектор С.А.Ланденсман, якому місто завдячує багатьма будинками — від консерваторії до лазні Ісаковича на Преображенській вулиці. А на Княжій йому належав старовинний будинок №24, що зберігає пам’ять про М. Н. Єфімова, якому випала доля першим з вітчизняних авіаторів побачити небо батьківщини не над собою, а поряд… Цікавим є той момент, що будинок архітектора архітектурними достоїнствами не відзначений. Втім, господар не будував його і навіть не мешкав тут.
На Княжій, у викладеному веселими кольоровими кахлями будинку N 18, жив архітектор Ф. П. Нестурх. Ім’я його, як письменника на титульний аркуш книги, винесено на фасад будівлі колись Публічної, нині Наукової бібліотеки, яка стала міською пам’яткою, як і споруджений за його проектом Фруктовий пасаж на знаменитому одеському «Привозі«.
Потрібно згадати і В.А. Гернета, викладача, заступника чи, як тоді називали, товариша голови хімічного відділу Технічного Товариства. Квартирував він на Княжій, 16, де народилася його дочка Ніна, молодша сучасниця Багрицького, Катаєва, Олеші, яка стала дитячою письменницею. Гернет і сам був не чужий літературним заняттям, видавав «Вісник Досвідченої фізики та Елементарної математики» — один з п’ятнадцяти наукових, технічних, медичних та сільськогосподарських журналів, що одночасно виходили в Одесі. А влітку 1902 року на його дачі під урвищем 13-ї станції Великого Фонтану жив І. О. Бунін, який назавжди зв’язав своє життя та долю з Одесою та Княжою вулицею.
В історії художньої Одеси залишився увінчаний медальйоном з літерою «Б» особняк на Княжій, 27, який належав художнику Є.О.Буковецькому, сину власника готелю «Слов’янський», що був на розі Княжої та Торгової. Восени 1918 року Бунін, що втік з Москви від нової влади, оселився з дружиною в будинку Буковецького.
З його появою відкрилася нова сторінка історії будинку, відзначена, зокрема, іменами поетів Дона-Амінадо, М.Волошина, академіка Д.І. Овсянико-Куликовського та Валентина Катаєва, що заходив з чорного ходу. Життя Буніна на Княжій Катаєв описав у «Траві забуття» з властивим йому відбором деталей, що знаходять, часом, несподіваний сенс. Наприклад, стіл у кімнаті Буніна: » Бунін сідав до круглого… столу цілісного палісандрового дерева » , » На крижаної поверхні відшліфованого столу …, » Я сиджу вже за круглим лаковим столом … » , » За цим же круглим столом…».
І проходить він сторінками символом останнього житла Буніна на рідній землі. У 1919 році він уже пережив в Одесі окаяні, за його словами, дні червоної влади і не плекав щодо її ілюзій, зневірився в білому русі, що розпадавться на очах, але не їхав, чіпляючись сам не відаючи за що.
Лише 6 лютого 1920 року, за день до приходу червоних, Бунін з дружиною вийшли через парадні двері, відчинені вперше за багато часу, поклали речі і слідом за старим одеським тачечником пішли Княжою в порт… На чужині Бунін прожив ще довго, писав , друкувався і отримав Нобелівську премію, на підтвердження того, що мистецтво, не втримати в тісних рамках однієї країни та нації.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
