Незважаючи на те, що в статутних документах багатьох національно-культурних товариств Одеси декларувалася гендерна рівність в членстві, а фактично – заохочення жінок до участі в громадському русі, маємо лише поодинокі випадки активної участі жінок в їх діяльності.
Родоначальником активного руху по залученню заможних жінок в благодійні організації на півдні Російської імперії стало створене в адміністративному центрі краю «Одеське жіноче благодійне товариство». На офіційному рівні ініціатива його заснування зафіксована навесні 1829 р. У 1836 році воно отримало нову назву – «Одеське жіноче товариство піклування про бідних», а з середини 40-х рр. XIX ст. – Одеське жіноче благодійне товариство.
Основною діяльністю товариства був догляд за хворою біднотою, особливо під час голоду. Так в
1833 році були нагодовані та зігріті зусиллями товариства більше 4300 чоловік, було створено лікарню більш ніж на 40 ліжок. Товариство продавало хліб у власних магазинах втричі дешевше, ніж в цілому в місті. У спеціальних будинках об’єднаннях перебувало понад 400 безпритульних дітей. Понад 400 людей були забезпечені роботою, що рятувало їх від голодної смерті.
Слід згадати про діяльність в місті численних культурних, наукових, професійних товариств. Незважаючи на те, що у цих об’єднань не було на меті розвиток однієї національної, діаспорної або етноконфесійної групи, у них, звичайно, брали участь представники різних національностей. Так, 13 червня 1886 року було затверджено статут Товариства взаємної допомоги акушерок м. Одеси. У 1886 та 1900 роках в статут вносилися зміни і доповнення. Метою товариства було: сприяти поліпшенню матеріальних і моральних умов життя своїх членів. Членами товариства були представниці різних національностей: О. Бриль, А. Зеленецька, О. Петрова, Л. Полякова та інші.
Нечисленне караїмське населення Одеси також засновувало національно-культурні товариства. Так, 12 вересня 1907 року на прохання до градоначальника почесної спадкової громадянки Рахілі Семенівни Ісакович, С.І. Ісааковича, севастопольського купця Самуїла Соломоновича Шоле було офіційно зареєстровано «Одеське жіноче караїмське благодійне товариство».
Метою товариства було надання бідним одеським караїмським дівчатам коштів для отримання освіти та професійно-ремісничих знань. Також правління мало право призначати допомогу іногороднім караїмкам, які навчалися в Одесі. Допускалася необмежена кількість членів обох статей, всіх звань і станів. Члени ділилися на почесних, дійсних і співробітників.
Раду товариства утворювали засновники. До правління товариства входили від 6 до 12 осіб, які визначалися загальними зборами на три роки. Члени правління щорічно обирали з-поміж себе
голову, товариша, скарбника. Дві останні посади могла суміщати одна людина.
У 1907 році було відкрито жіноче товариство допомоги бідним німцям-католикам «Марія Гільф». Загальна мета сформульована майже так само, як і в статутах усіх інших товариств – «сприяти поліпшенню матеріальних, моральних і духовних умов життя». Досягти поставленої мети об’єднання планувало за допомогою видачі бідним родинам грошової допомоги, сприяння у влаштуванні на роботу, організації допомоги у вихованні та освіті дітей з бідних родин тощо. Малолітніх допомагали влаштовувати в притулки, людей похилого віку та немічних – в будинки піклування.
За хворими організовували домашній догляд. Серед активісток Товариства були пані Марія Варфоломіївна Фогт, Роза Францівна Гіттерман, Єлизавета Георгіївна Бакош, Анна Андріївна Ґергардт. Товариство носило благодійний характер.
26 липня 1908 р. за ініціативи французьких громадян священика одеської французької колонії Августа Манігліє, Франца Сорона, Олександра Вассаля, Іоанна Тібо було дозволено заснування товариства «Французьке сімейне вогнище». 4 грудня 1908 р. відбулися перші збори. Такі товариства вже існували на той момент у Петербурзі та Києві, на що і посилалися засновники.
Неординарність ситуації полягала в тому, що метою товариства проголошувалася матеріальна та моральна допомога вчителькам та вихователькам природним француженкам та жінкам інших національностей, для яких французька мова є материнською, але засновниками були виключно чоловіки. Проте, у статуті проголошувалося, що членами товариства можуть бути особи обох статей, всіх національностей та віросповідань.
Правління складали 6 членів, які обиралися на 2 роки, причому, виконувався принцип гендерної рівності, адже 3 члени Правління були чоловіками, 3 – жінками. Головою товариства було обрано А. Манігліє, а його заступником мадам А. Герм. Специфікою товариства було також те, що воно мало ознаки клубу та пансіону, який мав надавати притулок нужденним жінкам. Товариство не було суто ані благодійницьким, ані просвітницьким. Серед головних завдань товариство проголошувало створення бібліотеки, влаштування наукових читань.
Ще більш активними виявилися поляки Одеси. Серед польських жіночих національно-культурних товариств важливо відзначити засноване в 1901 р. «Дамське піклування над бідними і хворими дітьми» при «Римсько-католицькому благодійному товаристві» на чолі з деканом Одеської римсько-католицької церкви Казимиром Варпуцянськім (його наступником був Полікарп Ровіцький). Дане товариство в 1904 р надало допомогу 360 учням парафіяльного католицького училища 1064 одиницями одягу. Незабаром, після заснування, товариство організовувало літні колонії для дітей на морському узбережжі та на березі лиману.
У 1911 році розпочало свою діяльність «Католицьке товариство жіночої прислуги Св. Зіти». Членом товариства могла бути жінка, яка працювала прислугою не менше року та сплачувала внески 25 копійок на місяць (3 рублі на рік). Після тривалого листування не лише з одеським градоначальником, але й варшавським губернатором, групі одеситок-полячок у 1913 р. вдалося досягти заснування в Одесі відділення Варшавського товариства рівноправності польських жінок.
Товариство розташовувалося там само як і «Польській Дім» (на вулиці Градоначальницькій). Товариство прагнуло досягти рівноправності та громадських свобод для жінок усіх класів, зокрема, скасування законодавчих обмежень щодо працевлаштування жінок, покращення умов праці та
існування жінок, наукове дослідження всіх питань, пов’язаних з рівноправністю жінок. На відміну від
Київського товариства, Одеське з самого початку проголосило шлях досягнення рівноправ’я жінок.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
