Одеса – місто, де кожна вулиця дихає історією, а кожен камінь на бруківці може розповісти про чийсь непростий шлях. Сьогодні ми поговоримо про одну з таких вулиць – 4-ту Суворовську, яка нещодавно отримала нове ім’я. Тепер її називають на честь Іосифа Фішера. Але кого саме?
Виявляється, є два Іосифа Фішера, кожен з яких залишив свій слід у світі й пов’язаний з Одесою настільки, що обидва могли б претендувати на табличку з назвою вулиці. Тож давайте розбиратися, хто вони такі – фізик і професор Іосиф Залманович Фішер та історик і дипломат Іосиф Аронович Фішер – і чому їхні долі гідні увічнення в одеському топонімі, і може навіть трохи довшому, ніж ця вулиця.
Перший герой нашої розповіді – Іосиф Залманович Фішер, теоретичний фізик, чиї роботи з теорії рідин свого часу сколихнули науковий світ. Народився він 19 жовтня 1919 року в Мінську, у родині, яка невдовзі стала жертвою сталінських репресій. У 1937 році його батька розстріляли як «ворога народу», а мати отримала довгий термін ув’язнення. Самого Іосифа виключили з комсомолу – тавро сина «зрадників» могло б поставити хрест на його долі. Але він вистояв. У 1936 році вступив до Білоруського державного університету на фізико-математичний факультет і закінчив його з відзнакою.
Життя не щадило молодого Фішера. У 1941 році через слабкий зір його не взяли до армії, але коли війна докотилася до Білорусі, він не став чекати призову. Улітку 1942 року Іосиф добровільно пішов на фронт – служив радистом розвідного взводу гаубичного полку. Пройшовши бойовий шлях до Польщі, повернувся восени 1945-го з орденами Червоної Зірки й Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, а також кількома медалями. Війна загартувала його, але не зламала тягу до науки.
Після демобілізації Фішер повернувся до рідного БДУ – спочатку на кафедру теоретичної фізики, а потім в аспірантуру Академії наук Білорусі. У 1948 році він захистив кандидатську дисертацію, а в 1959-му – докторську. Його книга «Статистична теорія рідин», видана в 1961 році видавництвом «Наука», стала справжньою подією. Ця монографія – одна з перших у світі на цю тему – невдовзі була перекладена англійською та опублікована в США й Індії у 1964 році. Науковці з усього світу звернули увагу на цього скромного білоруського професора.
Але чому ж ми говоримо про нього в контексті Одеси? У 1963 році Іосиф Залманович переїхав до нашого міста й очолив кафедру теоретичної фізики Одеського університету імені І. І. Мечникова. Тут він провів 14 плідних років – до 1977-го. За цей час Фішер створив цілу наукову школу, яка досліджувала теоретичну фізику рідин. Під його керівництвом захистилися понад 20 кандидатів і 10 докторів наук – ці люди продовжили його справу в Україні та за її межами.
\Одесити, які знали професора, згадують його як людину скромну, але надзвичайно глибоку. Він умів пояснити складні речі просто, а його лекції збирали повні аудиторії. На жаль, у листопаді 1977 року інсульт обірвав його активну наукову діяльність. Іосиф Залманович прожив ще майже два десятиліття, але до улюбленої роботи повернутися не зміг. Помер він у 1995 році й похований в Одесі – місті, яке стало для нього другою домівкою. А про іншого відомого українського фізика, що допоміг створити атомну бомбу, можете почитати тут.
А тепер перенесемося на кілька десятиліть назад і познайомимося з іншим Іосифом Фішером – Ароновичем. Цей чоловік народився в Одесі у 1893 році й усе життя ніс у серці дух нашого міста, навіть коли доля закинула його далеко за його межі. Він був істориком, дипломатом, активістом сіоністського руху й одним із тих, хто стояв біля витоків Української Центральної Ради.
Дитинство Іосифа Ароновича пройшло в Одесі. Він навчався в чоловічій гімназії «Іліада», а потім вступив на історичний факультет Новоросійського (нині Одеського) університету. Ще студентом він захопився ідеями сіонізму – мрією про створення єврейської держави. Але за це довелося платити: у 1913 році його заарештували за участь у сіоністському русі, а в 1915-му, після чергового арешту, відправили в заслання до Сибіру.
Та Сибір не зламав його. У лютому 1917 року, коли революція розбурхала Російську імперію, Фішер організував мітинг євреїв у Томську. Того ж року він повернувся до України й став членом Української Центральної Ради від сіоністів. У 1918–1919 роках він викладав в Одеському комерційному училищі й працював у міській думі, намагаючись зробити рідне місто кращим. Але більшовицька влада не терпіла таких, як він – у 1921 році його знову заарештували.
У 1924 році Іосиф Аронович домігся дозволу виїхати за кордон. Почалися його мандри: Німеччина, Литва, Франція… У 1950 році він оселився в Ізраїлі, де став дипломатом – послом у Бельгії. За свою службу він отримав Орден Почесного Легіону – одну з найвищих нагород Франції. Помер Фішер у 1964 році в Ізраїлі, але, як кажуть одесити, «колишніх одеситів не буває». Він залишив по собі спадщину борця за справедливість і свободу – не лише для свого народу, а й для всіх, хто вірив у краще майбутнє.
То чому ж 4-та Суворовська стала просто «вулицею Іосифа Фішера», без уточнень? Можливо, перейменовувачам варто було додати хоча б «професора» чи «дипломата», щоб не плутати цих двох видатних людей. Іосиф Залманович – герой науки й війни, який 14 років віддав Одесі, створивши тут цілу школу вчених. Іосиф Аронович – син нашого міста, який боровся за ідеали й прославив Одесу на міжнародній арені.
Обидва вони гідні увічнення. Фізик залишив по собі знання, які й досі вивчають у всьому світі. Дипломат – приклад того, як одеський дух може пробитися крізь усі перешкоди. Може, варто було назвати одну вулицю на честь одного, а іншу – на честь другого? Чи, принаймні, додати до таблички кілька слів, щоб ми, одесити, знали, кого саме вшановуємо?
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
