Одеса – місто, де кожна вулиця дихає історією, а кожен камінь на бруківці або табличка на будинку може розповісти про чийсь непростий шлях або якусь цікаву історію. Сьогодні ми поговоримо про одну з таких вулиць – 4-ту Суворовську, яка нещодавно отримала нове найменування Тепер її називають на честь Іосифа Фішера. Але кого саме?
Виявляється, є два Іосифа Фішера, кожен з яких залишив свій слід у світі й пов’язаний з Одесою настільки, що обидва могли б претендувати на табличку з назвою вулиці. Тож давайте розбиратися, хто вони такі – фізик-професор Іосиф Залманович Фішер та історик і дипломат Іосиф Аронович Фішер – і чому їхні долі гідні увічнення в одеському топонімі, і може навіть трохи довшому, ніж ця вулиця.
Серед імен, які залишили слід у науці, ім’я Іосифа Залмановича Фішера звучить не так гучно, як у деяких академічних зірок, але його внесок у теоретичну фізику важко переоцінити. Цей чоловік, який народився 19 жовтня 1919 року в Мінську, прожив життя, сповнене випробувань, але зумів піднятися над обставинами й подарувати світу ідеї, що змінили уявлення про рідини.
Дитинство Іосифа не було легким. У 1937 році сталінські репресії розтрощили його сім’ю: батька розстріляли, звинувативши в тому, що він «ворог народу», а мати як дружина відступника до таборів на довгі роки. На юного Іосифа повісили жахливе тоді тавро сина «зрадників», виключили з комсомолу. У ті часи це могло зруйнувати будь-яку кар’єру, але не той це був хлопець. Ще в 1936-му він все ж вступив до Білоруського державного університету на факультет фізмату, пройшовши конкурс. І не просто закінчив його, а зробив це блискуче – з відзнакою, що для члена сім’ї репресованого було неабияким досягенням.
Війна стала новим випробуванням. Через слабкий зір Іосифа не взяли до армії в 1941-му, але війна продовжувалася і він відчував необхідність прийняти в ній участь особисто. У 1942 році пішов добровольцем – став радистом у розвідвзводі гаубичного полку. Пройшов пекло боїв аж до Польщі, а повернувся восени 1945-го з орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів і декількома медалями. Війна ще більше загартувала його характер, але при цьому не притупила жагу до знань.
Після демобілізації Іосиф повернувся до науки. Спочатку працював на кафедрі теоретичної фізики в рідному БДУ, потім вступив до аспірантури Академії наук Білорусі. У 1948-му захистив кандидатську, а в 1959-му – докторську. Його книга «Статистична теорія рідин», що побачила світ у 1961-му, стала справжньою сенсацією. Це був один із перших настільки ґрунтовних наукових творів у світі. Уже через три роки її переклали англійською, і книга розійшлася в США та Індії. Скромний професор із Мінська раптом опинився в центрі уваги світової науки.
А як же Одеса? У 1963 році Іосиф Залманович переїхав до цього сонячного міста й очолив кафедру теоретичної фізики в університеті імені Мечникова. Тут він розквітнув як наставник і вчений. За 14 років в Одесі Фішер створив цілу школу, яка вивчала фізику рідин. Понад 20 кандидатів і 10 докторів наук виросли під його крилом – люди, які понесли його ідеї далі, в Україну й за кордон.
Ті, хто знав Іосифа Залмановича в Одесі, згадують його з теплом. Говорили, що він умів пояснити найскладніше так, ніби це казка. Його лекції були подією – студенти товпилися в аудиторіях, щоб послухати. Він був із тих, хто не вихваляється, але своєю тихою глибиною змушує поважати. На жаль, у 1977-му інсульт зупинив його активне життя. Іосиф Залманович прожив ще майже два десятиліття, але до улюбленої справи повернутися не зміг. У 1995 році він пішов із життя. Одеса, яка стала для нього другим домом, прийняла його навіки – там він і похований. А про іншого відомого українського фізика, що допоміг створити атомну бомбу, можете почитати тут.
А тепер перенесемося на кілька десятиліть назад і познайомимося з іншим Іосифом Фішером – Ароновичем. Цей чоловік народився в Одесі у 1893 році й усе життя ніс у серці дух нашого міста, навіть коли доля закинула його далеко за його межі. Він був істориком, дипломатом, активістом сіоністського руху й одним із тих, хто стояв біля витоків Української Центральної Ради.
Іосиф Аронович виріс в Одесі, де минули його дитячі роки. Він навчався в гімназії для хлопчиків «Іліада», а згодом став студентом історичного факультету Новоросійського університету, який згодом отримав ім’я Мечникова і в якому працюватиме його однофамілець. Ще в студентські роки його захопила ідея сіонізму – мрія про єврейську державу. Але за ці погляди довелося дорого заплатити: у 1913-му його вперше заарештували за участь у сіоністському русі, а в 1915-му, після нового арешту, відправили в заслання до Сибіру.
Сибір не зміг його зламати. У лютому 1917-го, коли Російську імперію охопила революційна хвиля, Іосиф організував у Томську мітинг для місцевої єврейської громади. Того ж року він повернувся в Україну і виступав в Українській Центральній Раді, представляючи відповідно інтереси сіоністів. У 1918–1919 роках він викладав в Одеському комерційному училищі й брав участь у роботі міської думи, намагаючись покращити життя в рідному місті. Але більшовики не терпіли таких, як він (і зовсім не через національне походження). У 1921-му його знову заарештували.
У 1924 році Іосиф Аронович домігся дозволу виїхати за кордон. Почалися його мандри: Німеччина, Литва, Франція… У 1950 році він оселився в Ізраїлі, де став дипломатом – послом у Бельгії. За свою службу він отримав Орден Почесного Легіону – одну з найвищих нагород Франції. Помер Фішер у 1964 році в Ізраїлі, але, як кажуть одесити, «колишніх одеситів не буває». Він залишив по собі спадщину борця за справедливість і свободу – не лише для свого народу, а й для всіх, хто вірив у краще майбутнє.
То чому ж 4-та Суворовська стала просто «вулицею Іосифа Фішера», без уточнень? Можливо, перейменовувачам варто було додати хоча б «професора» чи «дипломата», щоб не плутати цих двох видатних людей. Іосиф Залманович – герой науки й війни, який 14 років віддав Одесі, створивши тут цілу школу вчених. Іосиф Аронович – син нашого міста, який боровся за ідеали й прославив Одесу на міжнародній арені.
Обидва вони гідні увічнення. Фізик залишив по собі знання, які й досі вивчають у всьому світі. Дипломат – приклад того, як одеський єврей може пробитися крізь усі перешкоди. Може, варто було назвати одну вулицю на честь одного, а іншу – на честь другого? Чи, принаймні, додати до таблички кілька слів, щоб ми, одесити, знали, кого саме вшановуємо?