Фонтан на Соборній площі – найвідоміший фонтан міста. Тут збираються любителі шахів і продають свої твори художники, призначають побачення закохані та відпочивають від виснажливої південної спеки старі. Але не всі знають, що «фонтан на Соборці» має ще одну назву – «Ваза Філатова».
Знаменна подія – освячення міста Одеси – відбулася у серпні 1794 р. Одночасно на Соборній площі водночас освятили й місце для зведення церкви Миколи Чудотворця. Закладка першого каменю відбулася 1795 року. Згідно з архівними документами та літературними даними, митрополит Катеринославський Гавриїл довірив роботу зі зведення кам’яного приміщення церкви чинному інженер-капітану, архітектору В. Вонрезанту.
Завершилося будівництво головної будівлі церкви 20 травня 1808 р., а 25 травня цього ж року архієпископом Катеринославським Платоном було освячено головний вівтар в ім’я Преображення Господнього, лівий – в ім’я св. Спиридон і правий — в ім’я св. Миколи Чудотворця. У зв’язку з чим собор було перейменовано на Спасо-Преображенський. Згодом собор багато разів перебудовувався і піддавався різним реконструкціям, останню з яких було проведено 1900 року, після чого собор перетворився на пропорційний величний хрестово-купольний храм.
Спасо-Преображенський кафедральний собор – цінна архітектурна пам’ятка Одеси. На початку XIX століття він стає одним із найбільших православних соборів Північного Причорномор’я та головним храмом Одесько-Херсонської єпархії. Надалі на Соборній площі відбуваються всі важливі події та святкування.
Раніше на Соборній площі було два фонтани. Перший, розташований ближче до вулиці Преображенської, був збудований одночасно з одеським водопроводом. 22 вересня (за новим стилем) 9 вересня (за старим) 1873 року о 12 годині дня на Соборній площі міста Одеси відбулося урочисте відкриття водопроводу та першого у місті фонтану.
Величезний натовп на глядачів з нетерпінням чекав, коли з заздалегідь збудованого фонтану, підключеного до нового водопроводу, хлине дністровська вода. І це відбулося! Народ тріумфував. У петербурзькому журналі «Всесвітня ілюстрація» від 19 січня 1874 року у статті про відкриття та освячення одеського водопроводу автор писав: «Таке захоплення зрозуміле, тому що в цьому скромному фонтані, що б’є всього лише на 7 футів, полягала величезна реформа і джерело блискучих багатств Одеси».
Для міста це була справді знаменна та життєво важлива подія: у місті нарешті з’явилася «справжня» вода. Не вдаючись у подробиці чому, зазначимо лише, що побудований в Одесі водопровід для тих часів був найсучаснішим водопроводом у Європі (він міг давати до двох мільйонів відер води на добу), а за довжиною – найдовшим у Росії.
Фонтан вінчала фігурка хлопчика, що стоїть на великій чаші і підтримує малу чашу, з якої бив струмінь води. Струмені лилися, крім того, і з пащі дивовижних риб, що оточували основу фонтану. Спочатку після запуску водопроводу фонтан, крім того, що став окрасою міста, ще й постачав жителів його центру водою. Однак незабаром, у міру розвитку водопроводу, ця функція відпала.
XX-те століття фонтан зустрів у досить жалюгідному стані: він занепав і почав розвалюватися. Постановою міської думи від 1911 року було виділено кошти на реконструкцію Соборної площі та фонтану. В результаті реконструкції було збільшено діаметр басейну фонтану, хлопчик із чашею зник, замість нього з’явився гірка з каменю-дикуна.
Особливістю нового фонтану стало те, що борт чаші (басейну) відлили з чавуну. Зауважимо, що цей фонтан став прототипом ще кількох одеських фонтанів цього періоду. Це, насамперед, фонтан у міському саду (у нього досі зберігся чавунний борт), фонтан на вокзальній площі та в Пале-роялі.
Зруйнувати храм більшовики вирішили 1936 року. Міська влада мала намір організувати на місці храму територію для розваг і розваг громадян, а на місці вівтаря храму — влаштувати міський туалет. Підірвати собор виявилося складно — він не вибухав, оскільки камені собору були скріплені розчином на жовтковому яєчному. Було знайдено хитромудре рішення — підірвати дзвіницю, щоб вона, впавши на собор, зруйнувала його. Так було зроблено. З каменю собору згодом було збудовано неподалік загальноосвітню школу № 121.
Виявитись байдужим до такої події академік В. П. Філатов не зміг. Незважаючи на те, що він був надзвичайно зайнятий численними проблемами відкриття в цьому ж 1936-му році експериментального інституту очних хвороб на Французькому бульварі (нині НДІ ім. академіка В. П. Філатова), він, нічого не кажучи близьким і співробітникам написав заявку до Міської управи з пропозицією встановити на місці зруйнованого вівтаря собору фонтан. Досягнув позитивного рішення. Розмістив на місці вівтарної частини підірваного собору згідно з власним проектом велику чашу фонтану з мармуровою вазою у вигляді квітки у центрі. Власним коштом профінансував споруду, і в 1940 році фонтан запрацював. Таким чином було збережено від наруги найбільш святе місце собору – його вівтар.
Фонтан на Соборній площі став улюбленим місцем відпочинку городян, даючи прохолоду та свіжість у спекотні літні дні. З пам’яті нового покоління одеситів поступово вивітрювалися відомості про колишній собор, і здавалося, що фонтан був завжди, а хто і чому його встановив, нікого не цікавило.
Після Другої світової війни поруч із фонтаном, що зберігся, на місці знесеного собору встановили незвичайний пам’ятник Й.В. Сталіну. На постаменті сидів у кріслі Сталін, перед ним на землі знаходиться об’ємний макет ландшафтної карти Радянського Союзу з річками та гідроспорудами. Згодом, з метою боротьби з культом особистості пам’ятник Сталіну теж було знесено.
При відновленні собору в 1997 році на його місці почалися розкопки і трасування старого фундаменту споруди, що збереглася. Ось тут і виявилося, що на місці вівтаря собору розташовується фонтан. Склали проект реконструкції, і вирішено було перенести «Вазу Філатова» на місце старого, ще дореволюційного фонтану.
Мабуть, тому «Вазу Філатова» іноді називають пам’ятником одеському водопроводу, що, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. Бо при реконструкції від залишок старого фонтану не залишилось майже нічого. Деякімісцеві краєзнавці та архітектори намагались вплинути на це рішення, і зберегти частинку старої Одеси – однак, цього так і не було зроблено. Нажаль, Одеса остаточно залишилась без двох фонтанів, але отримала третій, яким мешканці міста користуються і зараз.