Генріх Топуз: людина, що створювала знайому нам Одесу

12:30  |  25.12.2022
Генріх Топуз, Одеса

Ім’я Генріха Топуза заслуговує на те, щоб бути відміченим на мапі Одеси набагато значніше, ніж це є зараз. Цей архітектор і художник приймав участь у реставрації Одеси після німецько-румунської окупації, а також займався її розбудовою протягом післявоєнних десятиліть. Можна гарантувати, що у будь-якій підбірці знакових будівель Одеси ви побачите його роботи.

Учень художника, який захотів стати архітектором

Генріх Топуз народився у типовій єврейській одеській родині. Його батько, Володимир Львович Топуз, володів невеличким мебельним магазином, яку виробляли у тому ж самому місці за ескізами хазяїна магазину. Тому коли у 1916 році народився Генріх (ім’я він отримав на честь загиблого на фронті Першої світової дядька), то зростав він у певній мірі творчому середовищі.

У 1921 році батьки віддали Генріха на навчання до художника Юлія Бершадського. Свого часу і В. Л. Топуз навчався у нього, тепер прийшла і черга Генріха. Хлопчик щиро захопився малюванням, і до останніх років життя зберіг цю рису і своєрідне хобі.

З 1924 року навчається у загальноосвітній школі, але вже через 4 роки переходить до ФЗУ при одному з заводів, де працює помічником коваля. Пропрацювавши там рік, переходить до аналогічної ФЗУ, але вже пов’язаної з будівництвом. І тут він отримує знайомство, яке серйозно вплине на його подальше життя. Його майстром стає Г. Ф. Томашевський, один з найдосвідченіших майстрів-альфрейщиків, тобто спеціалістів з художнього розпису поверхонь приміщень. Старий майстер і його юний помічник не тільки порозумілись, а і потоваришували. Томашевський часто запрошував Топуза до себе додому, показував йому свою колекцію картин відомих художників.

Саме у цей період у Топуза з’являється мрія стати архітектором. Її він носить у собі, паралельно працюючи художником-мультиплікатором та художником-декоратором у різних одеських установах. Щоб її втілити, Топуз вступає на вечірній рабочий факультет, закінчивши котрий починає навчатись у Одеському інституті цивільного та комунального будівництва, на архітектурному факультеті.

Інститут

Тут він зустрів і свого першого вчителя з малювання, а ще багатьох визнаних майстрів архітектури. Багато хто з них теж був євреєм за походженням, що згодом буде для корифеїв одеської архітектури серйозною проблемою. Але тоді майбутнє здавалось безхмарним, і залишалось тільки навчатись своїй справі.

З третього курсу студентів починають залучати і до практичної роботи. У ті роки масштабне будівництво в Одесі не велося, роботи були здебільшого точковими. Їх доручали досвідченим архітекторам, які вже на поміч собі підбирали талановиту студентську молодь. Зокрема, особливо теплі стосунки у Генріха Топуза склались з Григорієм Михайловичем Готгельфом. Той навіть сказав одного разу: «Багато чого я навчався у своїх вчителів, потім ці знання намагався передати своїм учням, а тепер прийшов до того, що мені ще багато чому слід навчитися у своїх учнів».

В інституті у Топуза склалося і ще одне знайомство, яке суттєво вплинуло на життя. Саме тут він остаточно зійшовся зі своєю дружиною Зоєю, з якою вони разом прожили десятки років аж до її смерті. Зоя Топуз також була художником-графіком та архітектором, як і її чоловік.

Разом з дружиною

Перші роботи

По закінченні інституту його залишають працювати при архітектурно-проектній майстерні учбового закладу. Тут він приймає участь в багатьох роботах по реконструкції та реставрації деяких одеських будівель та об’єктів.

У довоєнний час найзначнішою його роботою стала участь у реконструкції вестибюлю головного вокзалу Одеси. Група спеціалістів, в якій Топуз грав одну з провідних ролей, зробила розпис стін, стелі та поверхонь площин у напівциркульних арках вестибюлю барвистими художніми панно за ескізами професора живопису Л.Є. Мучника, надавши архітектурній споруді вигляд південного вокзалу, властивий промисловому, курортному та морському місту.

Фотографія з газети, 1940 рік

Нажаль, побачити результати цієї роботи наразі неможливо. Під час відступу окупантів у 1944 році будівлю вокзалу було підірвано. По завершенні війни реставрація розпису не проводилась.

Війна та евакуація

Мобілізації Топуз не підлягав, бо мав суттєві проблеми із зором. Але від евакуації він відмовляється, і допомагає одному зі своїх родичів організовувати евакуацію з одеського порту кораблів, вантажів та людей. Лиш закінчивши з цим, Топуз сідає на один з останніх пароплавів та евакуюється з оточеного міста.

Прибувши до Уфи, Топуз починає працювати там за фахом художника-графіка. Він допомагає оформлювати газети та карикатури, створює безліч інших графічних робіт, направлених на підтримку зусиль у боротьбі з нацизмом.

Паралельно приймає участь в роботі над планом города Стерлітамак. Однією з найвизначніших його робіт цього «башкірського» періоду стало проектування будинку обкома партії. Вже у липні 1944 року він звільняється з роботи в Уфі і повертається до Одеси. Тут його чекала не просто гора, а справжній Еверест роботи.

Відбудовуючи Одесу

Після повернення до Одесу Топуз був в шоці від того, як змінилося місто. Тепер воно просто лежало в руїнах. Вийшло так, що одним з перших завдань для Топуза стало перепроектування… свого власного будинку.

Справа в тому, що до війни в Одесі будували один з будинків, але не встигли його закінчити. Під час окупації румуни нашвидкоруч доробили його, використовуючи для своєї служби безпеки. Із житловим фондом після деокупації було дуже важко, тому важливо було використовувати усі можливості. Топуз виконав це завдання, перепроектувавши будівлю під житловий будинок. Одну з квартир у цьому будинку він і отримав, як своєрідну нагороду.

Таким архітектор побачив рідне місто. Один з повоєнних малюнків Топуза

Не будемо детально перераховувати всі роботи архітектора, які супроводжували перші повоєнні роки його роботи в Одесі. Серед них були як житлові будинки, так і промислові споруди (наприклад, портовий холодильник), а також деталі архітектурного оформлення інших будівель (арки, головні входи тощо).

Реставраційні роботи

Особливо слід відмітити реконструкцію будівлі біржового дому. Внаслідок війни будинок був майже повністю зруйнований. Топуз вніс пропозиції щодо відтворення первісного історичного вигляду будівлі-пам’ятника архітектури з відкритим головним входом та внутрішнім двориком за рядом класичних колон на фасаді.

Авторський ескіз, будівля після реставрації

Нажаль, це професійне рішення архітектора було відхилене за наказом партійного начальства. В результаті планування будівлі було істотно змінено під сучасні функції шляхом прибудови дворового корпусу, створення додаткових кабінетів та службових приміщень. Незважаючи на це, авторам вдалося відстояти основні планувальні принципи організації внутрішнього простору, зберігши просторий вхідний вестибюль зі зручним підходом до бічних сходів, що ведуть на другий поверх і забезпечили функціональний взаємозв’язок основних груп приміщень. Було збережено та відновлено Рожеву залу, повністю реконструйовано Білий зал, значно покращено інженерне обладнання всіх робочих приміщень.

Бічна напівратонда, обрамлена шістьма колонами, знову встановлена на прибудовану терасу. Внутрішнє оздоблення стін, стель, колон, сходові марші та перила огорож, дверні та віконні палітурки – все було передбачено та відновлено за індивідуальними робочими кресленнями автора. Через відсутність дорогих оздоблювальних матеріалів широко використовувалася високоякісна кольорова штукатурка та штучний мармур, ручний розпис. Тут знову стали у нагоді навички альфрейного живопису і Генріх Топуз власноруч виконував найскладніші ділянки роботи.

Здобуті навички у реставрації важливих для Одеси будівель ще не раз знадобились Топузу. Наприклад, палац Наришкіної та будівля Англійського клубу теж були відновлені за його проектами та за його безпосередньою участю.

Палац моряків був створений у будівлі палацу Наришкіної за проектом Г. Топуза

Житлова забудова

У 1950-1960-х Топуз приймає участь в проектуванні житлових кварталів міста. Працюючи в одеському Діпромісті, він проектує як окремі будинки, так і цілі вулиці у тих районах, котрі були вибрані як місця для масової забудови.

При проектуванні нових житлових масивів одразу передбачали наявність в них необхідної інфраструктури – дитсадків, шкіл, магазинів, майданчиків для відпочинку тощо.

Визначні роботи

Однією з визначних робіт стала реконструкція Кулікового поля, та проектування і розбудова на ньому будинку обкому партії. Не будемо детально зупинятись на тому, що було зроблено на площі, бо про це ми вже розповідали. Скажемо лише, що вона змінилась докорінно і майже в тому самому вигляді (тільки без пам’ятника Леніну) збереглась і донині.

Топуз був автором і визначних меморіалів, таких як «Пам’ятник невідомому матросу» або «411 батарея». Ним же був запроектований і пам’ятник Т. Г. Шевченку.

Ескіз пам’ятника Шевченку

В останні роки життя Сталіна Топуз без сумніву і страху встав на захист своїх колег-архітекторів єврейського походження, яких звинувачували в космополітизмі. Це могло дорого коштувати, але, на щастя, обійшлося. У цей же період він послідовно відмовляється від пропозицій переїхати до Києва і до Москви.

Топуз приймав участь у реконструкції та перепроектуванні багатьох вулиць Одеси – Балківської, бульвару Жванецького, Приморського бульвару.

Однією з визначних будівель став і театр музичної комедії. Топуз власноруч керував усім процесом будівництва, не обмежившись лише складанням проекту. Навіть їздив по всьому колишньому СРСР, щоб роздобути потрібні для будівництва матеріали та оснащення. Як результат, Одеса отримала сучасну та функціональну будівлю.

1966 рік

У середині 1980-х Топуз приймає участь у ще одній роботі. Колектив авторів розробляв проект реконструкції Дерибасовоської. Як результат. вулиця стала пішохідною, однією з візитівок туристочної Одеси.

Останні роки життя

У 1989-1993 роки продовжує працювати в Одесі. За його проектами будуються житлові будинки, а також споруди різноманітних акціонерних товариств і банків.

У 1993 році переїжджає в Сідней. Там, під час відвідин дочки, тяжко захворіла дружина. Нажаль, Зоя Топуз померла, і повертатись без неї в Одесу чоловік вже не захотів. Він переїхав до Ізраїлю, де і прожив до 1999 року.

Фото зроблено у 1998 році

До останнього займався малюванням. Це хобі пройшло з ним через усе життя. Його замальовки післявоєнної Одеси нараз містять не тільки художній, а і історичну цінність. Та і взагалі роль Генріха Топуза в історії Одеси важко переоцінити.

Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса telegram ico!

Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: