В Одесі здавна були Інститутська та Училищна вулиці, пізніше – Шкільний провулок. Для повного відображення в топоніміці інтелігентного міста типів навчальних закладів явно не вистачало вулиці Гімназії. І вона не забула з’явитися, але не раніше того моменту, коли на те виникли вагомі причини.
Провулок, що не мав назви, починався від Великої Арнаутської, перетинав Малу Арнаутську та Ново-Рибну — нинішню Пантелеймонівську і впирався в ділянку Старопортофранківської вулиці, яку потім буде названо Італійським бульваром. Така велика прив’язка, придатна, напевно, для нашої прогулянки, давніх одеситів аж ніяк не влаштовувала, і заради зручності вони між собою іменували провулок Безіменним.
А потім, на початку 1840-х років, міська влада, не мудруючи лукаво, узаконила цю назву, і залишався провулок Безіменним понад п’ятдесят років, що зовсім не завадило йому набути рис, ознак і прикмет, характерних для одеських вулиць, бульварів, провулків.
Ще до появи тут гімназії, на провулку були навчальні заклади. У будинку №6 знаходилось Народне училище. А у будинку №27 – начальне училище мадам Федорової. Також тут були і курси каліграфії, які вів професор Адольф Коссодо.
У 1898 році на розі Безіменного провулка та Ново-Рибної звели триповерхову будівлю 2-ї прогімназії, що відрізнялася від гімназії лише меншою кількістю класів. Учнями цієї прогімназії були майбутні письменники Корній Чуковський, Борис Житков та Володимир Жаботинський – невтомний борець за єврейську державність.
Але на момент переїзду в нову будівлю вони вже покинули прогімназію, яку до того ж у 1899 році перетворили на 5-ту гімназію. Тоді ж Безіменний провулок з повною підставою перейменували на Гімназичну, тим більше, що на зорі Одеси вулиця зі схожою назвою вже була — Дерибасівська називалася Гімназькою… А історія 5-ї гімназії тільки починалася.
Учнів було близько 350. Плата за навчання складала 60 рублів. Як писали у 1904 році в місцевій газеті, ця будівля відповідала всім вимогам шкільної гігієни: світло, широко, чудово вентилюється, великі теплі коридори служать чудовим резервуарам повітря для дітей під час рекреацій. Всі ці зручності робили 5-ту гімназію, збудовану Демосфеном Єгоровичем Мазіровим, найкращим шкільним будинком з усіх гімназій, споруджених за десятиліття.
Тут навчалися вчені Михайло Дікіс та Сергій Ільченко, доктор Олександр Турнер, архітектор Валентин Фельдштейн, письменник Євген Петров, композитор Михайло Раухвергер, шурин Іллі Ільфа Микола Тарасенко та молодші з родини одеських Пастернаків… Усі вони зберігали найтепліші спогади про свою альму-матер.
І тільки їхній товариш по навчанню Валентин Катаєв залишив на своїх сторінках вчителя фізики Бориса Акацатова на прізвисько Буріс та інспектора Сигізмунда Янушевського, склепінчасті вікна Актової зали, скляні двері класів, плитки підлоги, свідчення того, що «на початку грудня в гімназію приходив стекольщик, віддирав від віконних рам торішню замазку і, розкотивши між долонями грудочку свіжої, вмазував її в щілину віконної рами». Також, як писав Катаєв, гімназія вважалась далеко не найкращою в Одесі.
У межах 1908 — 1909 років у 5-й гімназії була влаштована Олексіївська домова церква. 1909 року священиком її був Гаврил Платонович Шиманський У 1918 році гімназія припинила своє існування. На її матеріальній базі почав свою роботу сільскогосподарський інститут.
А саму вулицю перейменовували багато разів, але сталося так, що у 1941-1957 роках вона знову була Гімназійною. З того часу й висить на хаті Галюзмана синя емалева табличка «Гімназична». І табличка дочекалася свого часу, коли в 1995 році, майже через сто років після першого набуття імені, вулиця знову стала Гімназічною. Втім, старожили та діти старожилів завжди її так і називали.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
