Цьому готелю не так вже і багато років, але він вже перетворився на чергову покинуту одеську будівлю. Цікаво, що він розташований доволі вдало та зручно. Але і досі не знайшлося того, хто навів би в готелі лад та запустив його у роботу. Як з’явився цей готель, і повну історію його краху – читайте далі.
У другій половині 1990-х років в Україні вже повним ходом працювали ринкові відносини. Дібрались вони і до сонячної приморської Одеси. Система морських круїзів, що працювала у радянські часи, вже не існувала. Потрібно було нове рішення щодо заробітку.
Саме тому керівництво Одеського порту звернулось до Одеського інституту інженерів морського флоту. Там повинні були розробити концепцію розвитку туристичного бізнесу в Одеському порті.
Згідно з нею, треба було мати великий готель поряд з морським портом. Справа у тому, що для відправки клієнтів у круіз, треба було забезпечити їм трансфер до Одеси, найкраще – літаком. Аеропорт в Одесі був, морський порт теж, були і кораблі. Не було лише готелю, що задовольняв би всі умови.
Саме з цієї причині і було проведено через відповідне міністерство рішення про дозвіл на будівництво готелю. Його було видано 1998 року. Роботи закипіли…
Готель збудували дуже швидко – за два роки. За договором, забудовник фінансував 20% робіт мав також знайти оператора для готелю. Це теж було зроблено, ним стала компанія Kempinski. У той час активно ходили чутки про те, що скоро в Одеському порті буде облаштовано вільну економічну зону. Це обіцяло гарні прибутки. Щоправда, оператор ще не знав, що готель до цієї зони входити не буде.
Якість проведення будівельних робіт теж була далека від бажаної. Це швидко з’ясувалось, тому відомий міжнародний оператор розірвав договір. Весь строк роботи Kempinski в Одесі склав 9 місяців. Іноземний оператор залишив керування готелем. Почали шукати нового.
У 2002 році фактичним хазяїном готелю стало ТОВ «Цезар», володіли яким місцеві бізнесмени Семен Суханов та Олександр Галицький. Договір про використання готелю був заключений строком на 49 років.
У 2005 році готель отримав свою сучасну назву – «Одеса». Раніше він називався Kempinski. Деякий час нові власники не змінювали її, і лише після того як перший оператор пригрозив подати до суду, назву змінили.
Одразу зазначимо, що очікуваних прибутків від готелю не було і бути не могло. Чорноморські круїзи на той час вже не були популярні. Окрім того, відомі маршрути до узбережжя Кавказу і взагалі вже не обслуговувались. Абхазія стала «сірою зоною» після збройного конфлікту, а на узбережжі Грузії на той час ще не існувало достойних курортів, Батумі ще не був перебудований, там не було жодної інфраструктури.
Та і за ціною чорноморські круїзи, або круїз із заходом у Середземне море теж не був вигідним. Простіше було прибути в один з хабів на узбережжі Середземного моря і сісти на корабель там – це для потенціальних клієнтів було значно зручніше і вигідніше. Тому готель повністю заповненим бував дуже рідко.
Після приходу до влади Віктора Януковича і так званого донецького клану в Україні почався «пєрєдєл» усієї великої власності. Не став виключенням і готель «Одеса». Як аргумент, було використано те, що держава оплатила 80% вартості будівництва, і при цьому нічого не отримує від його функціонування.
17 грудня 2011 року готель закрився, і з тих пір більше не працював. Наприкінці 2012 року Кабмін майже закінчив усі перемовини про передачу управління готелем російській компаній «Премьер Интернешнл». Але до 2014 року новий оператор так і не взявся за справу. Після російської агресії договір було припинено.
Неодноразово озвучувались плани про запуск готелю у роботу. Але виявилося, що потрібно провести масштабну реконструкцію та реставрацію. Зокрема, треба було замінити фасадні конструкції. Також вийшли з ладу системи водопостачання, каналізації, дренажу, зливової каналізації, теплопостачання, вентиляції. Необхідно відремонтувати дахи та стилобатну частину. Також підрядник, якого хотіли обрати на конкурсі, мав провести повне інструментальне обстеження монолітного каркасу та інших несучих конструкцій будівлі. Це мало визначити реальні показники міцності бетону. У разі потреби підрядник мав розробити документацію щодо посилення каркасу готелю для умов сейсмічності 8 балів.
Звісно, що подібні масштабні роботи портебують значних капіталовкладень. Жоден з великих операторів не виявився готовим вкласти свої кошти у доволі сумнівний проект. Тому готель так і залишається порожнім.
Періодично до готелю навідуються різноманітні шукачі пригод та руфери. Бувають тут і мародери. Якщо спочатку інтер’єри готелю зберігалися в цілості, то вже у 2018 якісь вандали трохи спаплюжили коридори та інші приміщення. Втім, більшість меблів та деталей готелю збереглися. Як не дивно, навіть алкоголь в мінібарах ще стоїть на своєму місці.
Майбутнє готелю виглядає не дуже добре. Доки не буде вирішено питання з власником (нагадаємо, 20% власності належить забудовнику), жодних інвестицій можна не чекати. Окрім того, повномасштабний конфлікт повністю виключає будь-який розвиток туристичної галузі, тим більше пов’язаний з Чорним морем. Як все складеться після нашої перемоги – побачимо…