Як і інші етнічні групи, греки брали активну участь у міських перетвореннях, входили до складу не тільки власних національних товариств, але й до магістратів, міських комісій, благодійних об’єднань тощо.
У 1795 р. населення Одеси «крім дворян, чиновників і Грецького дивізіону» складало 2349 осіб, з них греків – 224 особи. У 1797 р. населення міста складалось з 3455 осіб чоловічої статі, у тому числі греків, албанців, молдован — 269, у грецькому дивізіоні – 337. Разом з жінками населення складало біля 5 тисяч осіб, не рахуючи матросів гребної флотилії, гарнізону, дворян і духівництва. На 1803 рік кількість населення в Одесі складала «обох статей та усіх станів» – 9009 тис. осіб, у 1817 рік – понад 32 тисячі, 1829 року – 52 тисячі.
На тлі зростання населення міста питома вага греків зменшувалася. Наприклад, у 1820 році парафіян Грецької церкви нараховувалося 1451 особа. Професійний склад грецької громади Одеси визначався потребами міста в різних робочих спеціальностях, бурхливим ростом торгівлі, легкістю отримання землі. Велика частина грецьких поселенців в Одесі зараховувалася до міщанського стану. Вони займалися ремеслами, зокрема багато греків було серед одеських булочників, мулярів, теслярів, кравців, деякі були ювелірами, склодувами, а греки-майстри корабельної справи навіть зорганізувалися у 1806 р. в окремий цех. Серед осіб, які у перші роки існування Ремісничої управи (заснована у 1797 р.) очолювали її, був грек Х. Гунарі.
Поряд з процесом концентрації населення у великих міських утвореннях, урбанізація характеризується якісними змінами суспільства, формуванням міської культури з її мисленням і суспільною відповідальністю, поширенням міського способу життя. Ці зміни супроводжувалися появою ділової еліти, яка прагнула участі в міських справах.
Греки входили до складу першого одеського магістрату (1795 рік): бургомістри – Ф. Флогаіті, Л. Бердоні, ратмани – К. Мавро-Кордато, І. Біломорський, Х. Марабуто, Д. Калафаті, суддя Д. Горголі, веденням доходів та витрат займався майор Біцилі. І доволі результативно проявили себе у складі т.зв. «іноземного» магістрату (1797 рік), який було відкрито за клопотанням іноземних переселенців в Одесі. Бургомістрами цього магістрату обиралися греки: А. Кесоглу, І. Дестуні; серед ратманів значилися – Л. Бердоні, Д. Калафаті, Христодуло-Марабуто, І. Біломорський, М. Попандопуло, Ф. Флогаіті, П. Калаєракі, К. Мавро-Кордато та інші.
Саме за клопотанням магістрату «для іноземців» Одесі було надано у 1798 році герб, і за 20 років до офіційного дозволу цей магістрат зробив спробу отримати для міста статус порто-франко. В умовах призупинення будівництва Одеси після вступу на престол Павла І іншим своїм клопотанням «іноземний» магістрат просив дозволу взяти зобов’язання щодо побудови міста і порту на себе, на що й отримав дозвіл у березні 1800 року, а разом і будівельні матеріали, кредит в 250 тисяч руб., подовження міських пільг. Тобто існування міста продовжилося.
До складу особливої Комісії для відбудови одеської гавані, створеної магістратом, увійшли і греки: доглядачі робіт надвірний радник Біцилій і купець І. Кафеджі, приймальник матеріалів купець Г. Патерак. Комісія працювала до 1803 року. Переважна більшість греків-членів магістратів були купцями. Отже, завдяки підприємцям, які виносили на розгляд держави свої пропозиції, місто покращувало клімат для ведення бізнесу. Протягом першої третини ХІХ ст. серед одеських міських голів троє були греками-купцями: Іван Кафеджі (1800-1803), Іван Амвросіо (1806-1809, 1821-1824), Дмитро Інглезі (1818-1821).
Одеські купці, взагалі, долучалися до процесу модернізації і комерційного підйому міста. Джерелом життя Одеси була зернова торгівля, переважно орієнтована на експорт. Участь у ній стала привабливою для соціальних груп, які вже мали сильні традиції у комерційних мережах, тобто, греків. Деякі з них репрезентували тут міжнародні торгові доми, інші займалися рибальством або працювали лоцманами, моряками чи портовими спеціалістами.
В Одесі в 1800 році грецькі купці володіли 62 % комерційного капіталу міста, але за своєю більшістю ці перші грецькі доми не відрізнялися довговічністю. Поступово протягом першої половини ХІХ ст. греки зміцнювали свої позиції у торгівлі зерном і у середині століття 20 грецьких торгових компаній контролювали 46% імпортно-експортних операцій, які здійснювалися через Одесу. Про фінансову міць грецьких купців свідчила низка страхових установ, заснованих ними: 1808 р. – Греко-російське страхове товариство, директори І. Дестуні, Т. Серафіно, І. Петала; 1814 р. – грецьке страхове товариство, директори І. Амвросіо, І. Манесі, С. Ксіда; 1817 р. – Нове грецьке страхове товариство, директори Д. Зотов, Г. Маразлі, Г. Папудоглу; 1830 р. – грецька страхова контора, директори В. Ксені, К. Папудов, Г. Россолімо.
Грецькі купці поєднувалися не лише подібними організаціями, але й місцями торгівлі. Ще на початку забудови Одеси проектувальники врахували господарське спрямування міста і заклали принципи планування житлових кварталів, щоб вони мали зручний зв’язок з портом. На основних міських артеріях розмістилися своєрідні торгові форуми, які поєднали продавців і покупців. Одним з таких став Грецький базар (сьогодні – Грецька площа), забудова якого почалася у 1800-х роках Серед власників лавок, особливо у першій половині ХІХ ст., переважали грецькі купці.
Патріотична діяльність була ланкою, що зв’язувала представників грецької етнічної групи різних станів. Це створило умови для появи «Філікі Етерія» («Дружнє товариство») — таємної організації, заснованої одеськими греками у 1814 році з метою звільнення Греції від османського панування шляхом збройного повстання. Організація підготувала Грецьку національно-визвольну революцію 1821-1829 років.
Серед членів цієї організації були дрібні одеські торговці і заможні купці 1-ї гільдії. Приблизно 20% грецького чоловічого населення Одеси були членами етерії, серед них можна виділити могутніх купців хліботоргівлі та одеського імпорто-експортного бізнесу: Ф. Родоканакі, К. Папудов, О. Мавро, Г. Маразлі, Ф. Серафіно, І. Манесі, І. Амвросіо, Д. Інглезі, К. Папа Нікола, М. Маврокордато, І. Скараманга. 113 купців-членів товариства були завербовані в Одесі, яка була одним із центрів фінансової та збройної підтримки повстання О. Іпсіланті в Дунайських князівствах у лютому 1821 року, що ознаменувало початок Грецької революції.
Окрім цього функцію об’єднання у невеличкі ком’юніті грали культурно-освітні ініціативи. Якщо дивитися на місто як на систему, що формується з двох основних складових: території з «фізичним оточенням» («міського простору») і громади (мешканців, що заселяють цей простір), то можна сказати, що культура зв’язує ці складові, а мережа культурних установ, які розглядаються як заклади міжособистісної комунікації, формує символічний простір міста.
Важливе місце в культурному житті Одеси займало Грецьке комерційне училище, що розпочало свою діяльність у 1817 році і проіснувало понад сто років. Устав училища укладали авторитетні заможні купці: Ф. Серафіно, О. Кумбарі, І. Амвросіо, І. Петала, Ф. Капарі, А. Варата, Г. Маразлі. Викладачами училища були відомі грецькі діячі: «вчитель нації» Г. Геннадіос, видатний вчений та педагог К. Вардалахос, просвітник, письменник та учасник національно-визвольного руху Г. Лассаніс, а рекомендації керівництву надавали корифеї грецького Просвітництва – А. Газіс і К. Кумас.
Акцент у викладанні робився на дисципліни, пов’язані з грецькою мовою, історією, культурою, що створювало умови для патріотичного виховання молоді. Не дивно, що учні цього училища взяли участь у повстанні О. Іпсиланті. Національне та просвітницьке спрямування одеського училища зробили з нього один з найвідоміших навчальних закладів зарубіжного еллінізму.
Одночасно з училищем в Одесі виник і діяв до початку 1820-х рр. аматорський грецький театр, репертуар якого був представлений творами патріотичного змісту. Основний його склад та контингент глядачів був представлений учнями училища. Цей театр як явище міської культури і частина суспільного життя міста став складовою національно-культурного розвитку греків Одеси. Останньому сприяла і відкрита в будинку учи-лища у 1827 році друкарня.
Отже, період кінця XVIIІ – першої третини ХІХ ст. для грецької громади Одеси став етапом становлення. За цей час її представники активно проявили у себе у різних сферах життя новоствореного міста і вплинули на його розвиток.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
