Луїджі Іоріні — визначна постать, пов’язана з історією Одеси, італійський архітектор і педагог, який залишив помітний слід у культурному житті міста. Його ім’я віднедавна увіковічене у назві вулиці в Одесі, що символізує важливість його внеску у розвиток місцевого мистецтва та архітектури.
Народившись в Італії, причому не просто десь, а в самому Мілані, Іоріні був просто приречений бути вихованим у традиціях класичного мистецтва. В Міланській академії мистецтв, де він вчився, його вчителем був Лоренцо Бартоліні, що вплинуло на його творчий стиль. Згодом Іоріні дослужиться в цій академії до високого звання професора і сам викладатиме тут.
Його переїзд до Одеси наприкінці ХІХ століття став важливим етапом у його житті. Це сталось на запрошення голови Товариства витончених мистецтв Франца Моранді. У цей період Одеса була багатонаціональним центром із динамічним культурним середовищем, що сприяло становленню таких діячів, як Іоріні. Його діяльність у місті припала на період значного розквіту культури, архітектури та освіти. Таким чином Одеса отримала одного зі своїх знакових митців, яким наприклад для Львова був Пінзель.
Протягом багатьох років Луїджі Іоріні очолював школу малювання та живопису, яка була заснована ще у 1865 році і відігравала ключову роль у підготовці митців. Він викладав в Одеському художньому училищі та в Школі креслення і малювання при Товаристві витончених мистецтв в елементарному класі орнаментів та в класі ліплення та скульптури. Під його керівництвом школа перетворилася на важливий освітній центр, де навчалися обдаровані молоді художники.
Зокрема, учнями Іоріні стали такі відомі у майбутньому митці як Борис Едуардс, Натан Альтман, Ісаак Бродський, Давид Бурлюк, Михайло Врубель, Василь Кандинський, Кіріак Костанді, Леонід Пастернак. Водночас Іоріні створював умови, які сприяли розвитку кожного учня, допомагаючи розкрити індивідуальний талант. Його педагогічний метод базувався на поєднанні класичних підходів і сучасних тенденцій того часу, що забезпечувало високий рівень підготовки випускників.
Помер Іоріні в Одесі, 12 жовтня 1911 року. Цього ж року з ініціативи Б. Едуардса засновано премію імені Луїджі Іоріні. Борис Едуардс свого часу також створив бронзове погруддя Іоріні, яке знаходиться у Художньому училищі. Поховали майстра на Другому християнському кладовищі.
Особливе місце в творчій спадщині Іоріні посідають його монументальні роботи, зокрема серія фресок, що прикрашають будівлю одеської міської ради. Ці фрески не лише є шедеврами мистецтва, але й свідченням його здатності інтегрувати класичні європейські традиції в місцевий контекст. Його роботи вирізняються багатством композиційних рішень і вишуканістю деталей, що дозволяє вважати їх одними з найкращих зразків монументального живопису кінця ХІХ століття.
Архітектурна спадщина Луїджі Іоріні є предметом захоплення навіть у сучасну добу. Серед його найвідоміших творів — скульптури Меркурія і Церери, а також велична композиція «День та Ніч», яка прикрашає будівлю Одеської міської думи, що раніше була Старою біржею на Біржовій (Думській) площі. Ці роботи стали символами витонченого мистецтва, що втілює гармонію форми та глибину змісту.
У музеях Одеси зберігаються й інші шедеври майстра, виконані в мармурі. Серед них погруддя Франца Моранді, який був відомим архітектором, академіком і педагогом, а також погруддя видатного міського голови Одеси Григорія Маразлі, який керував містом з 1878 по 1895 рік. Окрім того, варто відзначити погруддя Феодора Родоканакі — почесного купця грецького походження, який зробив значний внесок у розвиток міста як судновласник, банкір, промисловець, меценат, очільник грецької громади та консул Тоскани в Одесі. Серед робіт Іоріні також виділяється погруддя Павла Коцебу, генерал-губернатора Одеси, який обіймав цю посаду з 1862 по 1874 рік.
Ці твори не лише є зразками високої майстерності Іоріні, але й уособлюють історичну та культурну спадщину Одеси, нагадуючи про її багатокультурне минуле та видатних діячів, які зробили місто одним із найважливіших центрів у регіоні.
Раніше вулиця Іоріні називалась на честь такого собі Кібальчіча. У 1871 році він закінчив Новгород-Сіверську гімназію, отримавши срібну медаль. Своїми математичними здібностями він вражав як однолітків, так і вчителів, завжди залишаючись першим учнем у класі.
Однак його життєвий шлях був непростим і сповненим драматичних поворотів. Після вступу до кількох престижних навчальних закладів, його зацікавлення не обмежувалося лише наукою. У 1875 році його революційна діяльність серед селян Київської губернії призвела до арешту, і він провів три роки у Лук’янівській в’язниці. Після звільнення він ще глибше поринув у ідеї марксизму, що привело його в терористичну організацію «Народна воля». У 1881 році бомбами, які виготовив Кібальчіч, було вбито російського імператора Олександра ІІ. За це терориста-винахідника повісили, а в комуністичні часи назвали на його честь одеську вулицю, при тому що жодного стосунку до Одеси цей «добродій» ніколи не мав.
Навіть під час перебування у в’язниці його геній (якби ж він пустив свій розум на щось хороше) не згасав. За кілька днів до страти він створив революційний проєкт літального апарату на основі ракетного двигуна. У своєму проєкті він описав принципи роботи порохового двигуна, запропонував систему керування польотом шляхом нахилу двигуна та аналізував програмне згоряння палива. Його ідеї випередили час, адже він обговорював можливість стабілізації польоту за допомогою крил, методи гальмування апарату під час спуску і навіть розмірковував про аеродинамічну стійкість.
Проте фахівці вважають, що ці ідеї були радше теоретичними і не могли бути реалізовані у ті часи. Апарат, описаний у проєкті, не мав технічної можливості досягти навіть надзвукової швидкості, не кажучи вже про першу космічну. Крім того, запропонована конструкція не передбачала захисту пілота від екстремальних умов у верхніх шарах атмосфери чи можливості безпечного повернення на Землю.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
