Нажаль, не дуже багато українців можуть похвалитись тим, що виграли цю престижну нагороду в світі футболу. Поки що за радянський та час незалежності таких було троє — Блохін, Шевченко та герой нашого сьогоднішнього матеріалу, Ігор Бєланов. Але його шлях до вершини був далеко не простим.
Ігор з дитинства захоплювався футболом та мріяв грати за хороший клуб. Але з рідним одеським «Чорноморцем» з першого заходу не зрослося. Сказали: «Іди підрости». Зростати майбутній лідер збірної СРСР вирушив до команди місцевого ЖЕКу.
Коли Ігореві було 16 років, його батько розбився в автокатастрофі. Хлопцеві довелося рано подорослішати. Він закінчив ПТУ та здобув професію муляра-монтажника. Вдень працював на будівництві за 180 рублів і всі гроші віддавав мамі, а ввечері грав у футбол.
Почати футбольну кар’єру допомогла армія — 1978 року Бєланова призвали на службу до одеської СКА. Там він зустрів свого колишнього тренера — Едуарда Масловського, який допоміг йому стати в основний склад. Через три роки він потрапить до основного складу одеського клубу «Чорноморець», який тоді тренував Віктор Прокопенко.
Гравця вже тоді помітили в Києві, і запрошували в «Динамо». Але Бєланов не поспішав пристати на подібне запрошення, адже вважав що треба треба зміціншати, сформуватись як гравцю, набратись досвіду у Вищій лізі чемпіонату СРСР. Так воно і сталось, і згодом йому надішлють ще одну пропозицію з Києва, вже третю. Бєланов погодиться і перейде в один з найголовніших клубів тодішнього СРСР і, безумовно, найголовніший клуб республіки.
У новій команді Бєланову довелося непросто. Одноклубники згадують, що Ігор не мав ні техніки, ні належної фізичної підготовки.
«Це був формений кошмар, під час першого кросу, пам’ятаю, фінішував на коло пізніше, ніж передостанній з тих, хто втік. Ветерани «Динамо» відверто посміювалися. Натомість Лобановський (…) спокійно сказав: «Нічого, Ігоре, я думав, буде гірше».
Це не завадило футболісту в перший сезон за «Динамо» забити 10 м’ячів та проявити себе у Кубку володарів кубків (п’ять голів за вісім матчів). Втім, чимось помітним він все ж не був. Перший сезон не можна назвати вдалим.
Особняком стояв хіба матч з принциповим суперником – московським «Спартаком». У домашньому матчі в Києві Бєланов забив в ворота москвичів гол, а це одразу зробило його в деякій мірі кумиром публіки. Можливо, це також повпливало і на виклик у збірну, яку тоді тренував Едуард Малофєєв.
Дебют Бєланова за збірну Союзу відбувся у відборі до чемпіонату світу і закінчився невдачею. Після поразки в Данії (2:4) тренер Малофєєв залишився вкрай незадоволеним Ігорем. Домовився до того, що на полі в Копенгагені було десять осіб, а не одинадцять, під «відсутнім» маючи на увазі динамівця. Після цього Малофєєв просто перестав викликати Бєланова до збірної. Однак скоро все змінилося із приходом нового тренера, а саме того-ж таки Валерія Лобановського.
У 1986 мав відбутись чемпіонат світу з футболу. За три тижні до початку турніру головним тренером збірної став Лобановський. Той наповнив склад національної команди динамівцями. Звісно, потрапив до їхнього числа і швидкісний форвард. У результаті цей рік виявився найяскравішим у кар’єрі Бєланова.
На чемпіонаті Бєланов розкрився і виблискував у кожному матчі. Забив з пенальті та віддав дві гольові у грі з Угорщиною, зробив пару результативних пасів у матчі з Канадою. Збірна СРСР впевнено посіла перше місце у групі та вийшла у плей-офф. Експерти називали команду «тіньовим фаворитом» і пророкували СРСР як мінімум півфінал.
Матч у ⅛ фіналу проти збірної Бельгії прославив Бєланова на весь світ. Він оформив хет-трик у ворота суперника. Суддівська помилка подарувала бельгійцям чвертьфінал, збірна СРСР програла 3:4. Але Бєланов — виграв.
За підсумками року France Football визнав радянського нападаючого найкращим футболістом Європи та вручив йому «Золотий м’яч». У референдумі видання Бєланов обійшов на 22 бали англійця Гаррі Лінекера та на 25 — іспанця Еміліо Бутрагеньо. Проте, навіть самого переможця результат опитування здивував. Адже навіть у СРСР того року найкращим було визнано іншого! Тижневик «Футбол» оголосив лауреатом сезону його одноклубника Олександра Заварова. Він випередив Бєланова на 44 бали.
На груповому етапі чемпіонату Європи 1988 у ФРН виступав на позиції правого вінгера залишаючись одним із лідерів збірної, віддав три гольові паси, у тому числі Протасову у матчі з Ірландією та Рацу у переможному матчі з Нідерландами. У третьому груповому поєдинку проти збірної Англії Бєланов отримав травму, через що було замінено вже у першому таймі та пропустив півфінал проти Італії. На фінальний матч проти збірної Нідерландів вийшов в основному складі і на 60-й хвилині при рахунку 0:2 не забив пенальті — м’яч влучив у бутсу воротаря Ганса ван Брекелена. Це був другий та останній раз у кар’єрі, коли він не забив пенальті. За підсумками чемпіонату Європи Бєланов став найкращим асистентом турніру.
«Бєланов розцінює таке високе міжнародне визнання як непорозуміння, не прикре, звичайно, а приємне, але все ж непорозуміння», — писав Валерій Лобановський у книзі «Нескінченний матч». Нагадаємо, що в радянській історії було лише три володарі «Золотого м’яча» — Лев Яшин (1963), Олег Блохін (1975) та Ігор Бєланов (1986).
Бєланов був одним із перших радянських футболістів, хто підписав контракт із серйозним європейським клубом. У 1989 році поїхав грати за контрактом до «Борусії» (Менхенгладбах). Сума трансферу становила близько двох мільйонів марок. Сам Ігор казав, що про продаж до «Борусії» його поставили перед фактом — при тому, що цікавилися ним багато відомих європейських клубів.
Партнерами по команді були молоді і тоді ще мало відомі за межами Німеччини Штефан Еффенберг та Олівер Бірхофф. Дебютував 4 листопада 1989 року у поєдинку проти «Штутгарта». У перших шести матчах Бєланов забив чотири голи, один з яких був визнаний найкращим голом місяця в Бундеслізі — «ножицями» через себе у ворота леверкузенського «Байєра», був серед лідерів бомбардирських перегонів. Однак потім у форварда почалися проблеми, низка травм та конфліктів з тренерами. Загалом кар’єра в Бундеслізі склалася суперечливо з багатьох причин. Одна з них — історія (утрирована окремими ЗМІ) з крадіжкою речей приятелями дружини з магазину в Німеччині.
Сам футболіст був ні до чого, але осад залишився. Проблеми посилив конфлікт із тренером. Він перестав потрапляти в основу, а «Борусія» мало не вилетіла з ліги. На додачу до всіх своїх неприємностей Ігор не потрапив на ЧС-1990 в Італії.
1991 року Бєланова продали до заштатного «Айнтрахту» з Брауншвейгу, який виступав у другій Бундеслізі. Там за три сезони одесит забив 21 гол у 67 матчах — для такої зірки небагато. У 1995 році Бєланов повернувся на Україну. Але, провівши всього три гри за рідний «Чорноморець», отримав травму і вибув до кінця сезону.
Після завершення кар’єри Бєланов перепробував себе в різних якостях. У 2003 році він став одним із власників та президентом швейцарського клубу «Віль». За рік команда здобула єдиний трофей у своїй історії — Кубок Швейцарії. Керівництво команди було так чи інакше пов’язане із київським «Динамо». Менеджером працював колишній помічник Лобановського Михайло Ошемков, а головним тренером — Олександр Заваров, колишній одноклубник Бєланова.
На пару зі своїм партнером Перепаденко Бєланов вклав у клуб близько 1,3 млн євро, але залишив його через рік через конфлікт із радою директорів. Після їхнього відходу «Віль» програв вісім матчів поспіль і вилетів із вищої ліги.
У 2010 році Бєланов повернув у бік політики. В інтерв’ю він пояснював, що хотів допомагати розвивати футбол в Одесі. Бєланова було обрано місцевим депутатом від партії «Батьківщина». Три роки футболіст пропрацював виконувачем обов’язків начальника управління фізкультури та спорту Одеської міської ради.
Бєланов відкрив футбольну школу свого імені в Одесі та протягом кількох років організовував турнір з міні-футболу Belanov Football League на 72 команди. У 2018 році Бєланов увійшов до ради стратегічного розвитку Федерації футболу України.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
