В період Громадянської війни в Одесі влада змінювалась багато разів. Одним з епізодів тогочасної боротьби була французька окупація міста. Звісно, проти французів велась відповідна агентурна робота. Цією роботою якраз і займалась «Іноземна колегія».
Одеса до кінця 1918 р. стала центром політичного життя півдня колишньої імперії. Там перебували представники більшості російських політичних об’єднань. За франко-англійською угодою від 23 грудня 1917 р. цей регіон був зоною французького впливу. Саме французький уряд був зацікавлений у стабілізації цього регіону, оскільки військово-політична напруга могла перекинутися і на Західну Європу.
До зими 1918 року на рейді одеського порту з’явилися французькі кораблі. Крім французів, в Одесі опинилися австро-німецькі, сербські та польські війська. Усякі спроби союзників посадити за стіл переговорів і об’єднати політичні формування проти більшовиків не призвели до успіху. Щодо більшовиків, то вони перебували в Одесі нелегально і бачили свою мету у розкладанні армій інтервентів. Шляхом організації політичного бродіння у лавах солдатів більшовики прагнули посилити їхнє небажання воювати проти себе. Саме з цією метою при підпільному Одеському обкомі КП(б)У за директивою ЦК РКП(б) у грудні 1918 року було створено так звану Іноземну колегію.
Взимку 1918-1919 р.р. до окупованої Одеси нелегально з РРФСР прибули більшовицькі агенти, спрямовані Центральною федерацією іноземних груп при ЦК РКП(б), колишні піддані колишньої Російської імперії: В. А. Дьоготь, Я. Л. Єлін, С. І. Соколовська, Мойша Штилівкер, грузини Мартин Лоладзе, Калістрат Саджая.
У середині січня 1919 р. склад керівних працівників Іноземної колегії поповнився комуністами, направленими до Одеси Федерацією іноземних груп при ЦК РКП(б). До Одеси прибули француженка Жанна Лябурб, серби Стойко Ратков, Вальман Драган та Живанко Степанович, а також англійський емігрант, відомий під ім’ям Кузнєцова.
Колегія складалася з французької, румунської, сербської, польської та грецької груп, які вели пропаганду серед іноземних солдатів. Підпільники проводили агітацію серед військ інтервентів у
трактирах, чайних та їдальнях. Вони розповсюджували листівки та газету «Комуніст», яка видавалася на кількох мовах. Матеріали, що видавалися колегією, доходили до Салонік, Константинополя та Марселя, де формувалися війська для відправки на окуповані території.
Ми зосередимо увагу на діяльності французької групи. Її робота була особливо важливою через
того, що кількість французьких військових переважала над чисельністю солдатів інших країн-інтервентів. Підпільникам вдавалося різними шляхами проникати у середу французьких солдатів.
моряків і переконувати їх розпочинати боротьбу з російським народом.
Наприклад, Я. Елін переодягався матросом і проникав на судна, де виступав перед матросами , а Жанні Лябурб вдалося розагітувати французьких солдатів із 176-го та 153-го піхотних полків одеського гарнізону та частину екіпажів військових кораблів «Ренан», «Жан Барт» і «Жюстіс».
Нерідко військові повставали проти командування. Повстання охопили загальною складністю 40 військових частин французької армії та флоту. Французьке командування вирішило терміново зайнятись цим питанням, залучивши і білогвардійську контррозвідку.
Саме білогвардійці і внесли вирішальний вклад у розгром більшовицької інтернаціональної організації. Цьому сприяло і те, що більшовицькі агітатори не дуже-то й ховалися. На це бідкався ще один агент більшовицької розвідки, Жорж Лафар. Лябурб та інші «комунари» з презирством ставились до будь-якої конспірації.
Зрештою, у ніч із 1 по 2 березня 1919 року було схоплено та розстріляно без суду та слідства 11 осіб, в тому числі Ж. Лябурб, Я. Єлін, М. Штілівкер, О. Вінницький. Двом вдалося врятуватися (А. Залік і В. Дьоготь). Після цих розстрілів діяльність колегії була припинена. Члени колегії були змушені піти в глибоке підпілля, але, як і раніше, двічі на тиждень французькою та польською
видавали газету «Комуніст», проводили мітинги і вели агітаційну роботу серед робітників на заводах, фабриках.
До Москви вони направляли телеграми, які повідомляють про всі труднощі, з якими вони зіткнулися. Повідомлялося, що вкрай необхідні люди, оскільки залишилася пара французьких агітаторів, і вони не справляються з роботою. Підпільники також потребували літератури для продовження агітаційної роботи та у фінансових засобах. Більшовицьке підпілля знаходилося
у вкрай важких умовах, оскільки воно було оточене, з одного сторони, білогвардійцями, а, з іншого боку, інтервентами, з третьою – прибічниками Директорії.
Слід також зазначити, що Одеса у цей період була наповнена бандитами та спекулянтами, що також ускладнювало діяльність підпільників. Це був золотий час для Мішки Япончика і тому подібних персонажів.
У квітні 1919 р. із встановленням Радянської влади в Одесі при Губкомі КП(б)У було відтворено нову Іноземну колегію. Вона включила у собі ряд національних груп, чию роботу курирували колишні підпільники С. Соколовська, В. Дьоготь, І. Клименко. Важливим завданням для кожної іноземної групи була підготовка, видання революційної літератури та поширення її серед тих, хто готується до відправки військ Антанти, а також серед її військ у Бессарабії та Румунії. Особливо великим полем діяльності була Бессарабія, де розташувалися французькі, румунські та сербські військові частини.
Важливу роль у колегії знову відігравала французька група. Вона включала найбільше працівників, і це було цілком виправдано, оскільки серед окупаційних військ переважали саме французькі частини. Нову групу представляли співробітники Французької комуністичної групи Москви Ж. Садуль, М. Боді, Р. Барбере та А. Барбере, направлені до Одеси Федерацією іноземних груп за ЦК РКП(б). Співробітники групи використали різні способи поширення революційної літератури.
Передача здійснювалася безпосередньо біля лінії фронту, на човнах, коли члени групи зображали з себе рибалок, а також серед солдатів, які перебували в одеському таборі для військовополонених. Французька група мала майже у кожній військової частини та на французьких кораблях помічників з числа солдатів і матросів. Поширення революційної літератури не обмежувалося межами Одеси. А. Барбері вдалося в травні 1919 р. передати листівки на французьких кораблях «Мірабо», «Жюстіс» та транспорти «Сен» та «Верден», які на той час перебували на Севастопольському рейді.
Проте, незважаючи на масштабну агітаційну роботу та широку агентурну мережу, у серпні 1919 року радянська влада була витіснена військами А. Денікіна. Іноземна колегія перестала існувати, а підвідділ Південного бюро ІККІ було перенесено до Харкова. Однак за невеликий період свого
існування (менше року) співробітникам французької групи Іноземній колегії вдалося, застосовуючи різні методи, викликати бродіння у військах Антанти, що сприяло завершенню інтервенції.
За радянських часів в Одесі була вулиця, названа на честь Іноземної колегії. Наразі вулиці повернули її історичну назву – Гімназична. Також з колегією та її членами пов’язаний цікавий факт. Коли ліквідовували Друге єврейське кладовище, то знесли і ворота на нього. На цих воротах висіла табличка, яка повідомляла щосаме тут було розстріляно членів колегії. Терміново ворота відновили, але вони були закладені цеглою, нову табличку теж встановили.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
