Університет в Одесі було відновлено у 1933 р. під назвою Одеський державний університет (ОДУ) (нині – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова). Постановою РНК СРСР від 25 серпня 1933 року першим офіційно затвердженим ректором став Ісай Павлович Шмідт.
Ісай Павлович Шмідт народився 1895 р. у м. Одеса у єврейській родині працівника тютюнової фабрики. Повноцінної базової середньої освіти І. П. Шмідт не мав. До 1913 р. навчався в Одеській приватній чоловічій гімназії В. І. Малярова, хоча із 8 класів навчання закінчив тільки три або чотири. У 1913–1915 роках працював у редакції й друкарні газети «Одесские новости», брав участь у робітничому русі. З липня до грудня 1915 р. служив солдатом в царській армії. За революційну агітацію у війську був засуджений до 13 років каторжних робіт і ув’язнений у Шліссельбурзькій фортеці.
1917 році став членом РСДРП. У 1918–1919 роках брав активну участь у діяльності одеського більшовицького підпілля, за що був заарештований інтервентами й кілька місяців провів у в’язниці, де потоваришував з Г. І. Котовським. У період з 1919 по 1926 роках перебував у лавах Червоної армії на ідеологічній роботі: комісар 2-ї стрілецької бригади 45-ї дивізії, воєнком полка, комісар бригади, начальник політвідділу 44-ї стрілецької дивізії, начальник оргвідділу політуправління 5-ї армії, комісар військово-навчальних закладів збройних сил Робітничо-Селянської Червоної Армії.
1925 року призначений начальником першого міжнародного радянського авіаційного
перельоту Москва‒Пекін‒Токіо. За успішне проведення науково-дослідницької експедиції у липні 1925 р. був нагороджений ВЦВК СРСР орденом Червоного Прапора, а у вересні того ж року ‒ Реввійськрадою СРСР срібною зброєю. З того часу й до кінця життя з відомого військового пропагандиста та агітатора перевтілився в науково-педагогічного працівника. Працював у закладах вищої освіти на посадах старшого викладача, доцента, професора, завідувача кафедри, декана, ректора.
У 1925 р. І. П. Шмідт почав викладати в Академії комуністичного виховання ім. Н. К. Крупської (існувала до 1939 р.), а в 1926–1929 рр. завідував Московською партійною школою. 1929 р. склав конкурсні іспити і став студентом відділення історії Інституту червоної професури (спеціальність «Історія СРСР») ‒ провідного закладу з підготовки ідеологічно «підкованих» наукових кадрів (існував до 1936 року).
Паралельно з навчанням, яке закінчив у 1933 р., продовжував займатися педагогічною діяльністю – викладач Академії комуністичного виховання, доцент і завідувач кафедри історії Московського інституту сходознавства (1930–1933) (існував до 1954 р.). У 1933 р. І. П. Шмідт повернувся до Одеси, де тоді йшла робота по відновленню університету.
Секретаріат Одеського обкому КП(б)У прийняв рішення про відкриття університету ще 30 грудня 1932 р. Після ліквідації навесні 1933 р. Одеського фізикохіміко-математичного інституту, його директорові М. Х. Фарберу було доручено здійснювати підготовчу роботу з організації навчання, формування професорськовикладацького складу, підбору адміністративного й допоміжного персоналу та набору студентів до ОДУ. У місцевій газеті «Чорноморська комуна» 21 серпня 1933 року його навіть назвали ректором. Втім 25 серпня 1933 р. ЦК ВКП(б) рекомендувало, а 4 вересня того року постановою РНК СРСР на посаду ректора було призначено І. П. Шмідта.
У перші роки після відновлення ОДУ зіткнувся з численними проблемами в організації освітнього процесу. Відсутність належного досвіду, підготовлених кадрів, стабільних навчальних планів і програм, суперечливі вимоги радянського керівництва до підготовки кадрів для потреб економіки породжували певний хаос, який часто супроводжувався безглуздими експериментами й недалекоглядними новаціями.
Крім того, з посиленням тоталітарного режиму, загострювалась політична ситуація, що супроводжувалось утвердженням маніакальних пошуків у суспільстві «ворогів народу» та «шкідників». Складними також були особисті стосунки між представниками педагогічного складу, характерними рисами яких була утягнутість до інтриг, чвар, боротьби за виживання в складних соціально-політичних умовах.
Час роботи І. П. Шмідта на посаді ректора університету (1933–1936) співпав з боротьбою комуністичної партії проти «троцькістської опозиції», «буржуазного націоналізму», що призвело до партійних чисток і репресій адміністративного та викладацького складу вишу. Вакханалія підозр, звинувачень і репресій від партійних організацій та органів НКВС зростали. Комсомольсько-партійний осередок університету фактично підпорядкував собі увесь освітній процес закладу й наукову діяльність його вченої корпорації. Партійні висуванці з числа викладачів, аспірантів та студентів все палкіше захищали «лінію партії» в освітньому процесі й піддавали нищівній критиці всіх, хто наважувався мати власну думку чи відстоювати право на бодай найменший прояв академічної свободи.
Через різноманітні політичні звинувачення ректорська діяльність І. П. Шмідта в ОДУ завершилася наприкінці серпня 1936 р. На загальних закритих університетських партійних зборах його звинуватили у троцькістських поглядах. Після зборів він відправився на залізничний вокзал, таємно виїхав з Одеси і назад працювати більше не повертався.
З 1938 року Шмідт працював професором Ярославського педагогічного інституту (нині – Ярославський державний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського). У 1952 році Міністерство освіти РРФСР направило його на роботу до Кемеровського учительського інституту, в
зв’язку з його реорганізацією в педагогічний інститут (нині – Кемеровський державний університет).
З 1953 до 1955 року там він завідував кафедрою історії та читав курси лекцій з історії СРСР та нової історії. У подальшому, за часів «відлиги», працював у Московському державному педагогічному інституті та Міністерстві освіти СРСР. На початку 1970-х рр. був переведений на посаду професора до Педагогічного інституту Південно-Сахалінська (з 1998 р. – Сахалінський державний університет), де й помер у січні 1975 року. Незадовго до смерті приїжджав в Одесу, але це був лише кількаденний візит.
В Одесі Шмідт запам’ятався скоріше не якимось масштабними науковими роботами, тим більше що вони здебільшого стосувались історії більшовицького перевороту, комуністичної партії та її діячів. Але саме він організував відновлення університету та початок його роботи.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
