В історії Одеси було досить багато різноманітних паводків та повеней. Однак однією з найбільших стала повінь 1908 року, про яку сьогодні і піде мова. А заразом розберемо і фотофейк, який також пов’язаний з повенями.
У номерах з 15 по 17 за липень 1908 року газети «Одеські Новини» докладно викладалися наслідки катастрофічної зливи, яка пройшла над Одесою в ніч проти 15 липня 1908 року. Вони були по-справжньому катастрофічними. Як стверджували співробітники магнітно-метеорологічної станції (нинішній Гірдометцентр Чорного та Азовського морів) професор О.В. Клосівський та приват-доцент І.Я. Точидловський за час зливи випало 76,6 мм опадів на одиницю площі. І хоча цей показник аж ніяк не був рекордним (бували в Одесі зливи і побільше), цього показника більше ніж вистачило.
Незабаром після початку зливи вулиця Балківська (як русло річки) наповнилася водою настільки сильно, що потоки води пошкодили лінію парового трамвая (знаменитий «очеретовий трамвай»). А в стайнях бельгійського акціонерного товариства одеських трамваїв потонули коні. Нажаль, не обійшлося тоді і без людських жертв.
Водою була зруйнована лінія трамвая на Хаджибейський лиман. Внаслідок цього довелося перекладати рейки в районі Глухого мосту. Ризикуючи своїм життям, одесити, які випадково опинилися в цей час біля стайні акціонерного товариства одеських трамваїв, рятували коней. Але кілька десятків коней все ж таки потонули. Доречі, рятували коней не тільки з гуманізму та любові для тварин – за кожного врятованого коня платили немаленькі по тим часам гроші, а саме 3 рублі.
Залізничного сторожа, якого потоки води понесли разом із будкою, врятували працівники будинку Трудолюбства, що розташовувався поруч із Глухим мостом (сама ж будка розлетілася від удару об стіну тунелю у залізничному насипі). Міська влада оперативно організувала нічліжні притулки та гарячі обіди. Спеціальні комісії вираховували збитки та виділяли матеріальну допомогу постраждалим.
Сильно постраждав і центр міста. Частину бруківки на Дерибасівській було зруйновано, а потоки води переносили вулицею бруківки. Шматки бруківки та частина дерев’яних кубиків, заготовлених для виправлення бруківки, піднялися на поверхню води і швидким потоком були віднесені в різні боки: частина кубиків попливла Гаванною вулицею та Військовим спуском у море, інша частина кубиків була занесена на Ланжеронівську та інші вулиці. Кубики виловлювалися робітниками і на возах звозилися у безпечне місце, а саму мостову потім ремонтували на тяп-ляп, за описами знову-таки одеських газетників тих років.
У будинку №45 на Жуковському вода затопила винний льох Ф. Цісарчука, а у сусідньому будинку вода затопила до стелі кімнати першого поверху. А у будинку Католицького костелу на Балківській одну жінку змогли врятувати лише після того, як розібрали підлогу на другому поверсі (бо перший поверх був затоплений практично до стелі).
Серед одеських вулиць, окрім Балківської, серйозно постраждав Ольгієвський узвіз. А на вулиці Ольгіївській потоки води виривали з коренем дерева. У Виноградному провулку під одним із будинків обрушилися міни (так тоді називали дрібні гірські виробки з видобутку вапняку), внаслідок чого будинок почав осідати під землю.
На пивоварному заводі Енні зливою зруйнувалася стіна, через яку стрімкі потоки води забрали величезну кількість пивних бочок (принаймні, за словами працівників заводу загублених бочок було багато). Що цікаво, на зливі добре заробили візники, які за перевезення на Хаджибейський лиман у перші дні після зливи брали нечувану плату (від 5 до 10 рублів).
Час від часу на теренах інтернету можна зустріти цікаве фото, на якому зображені напівзатоплені Потьомкінські сходи. Ті хто не звик довго замислюватись, ставлять лайк та пишуть коментар,і не звертають увагу на деталі світлини. А там можна побачити людей, що спокійно прогулюються трохи вище рівня води. Погодьтесь, це виглядає дивно.
Та і саме фото носить явні ознаки редактури, притому не надто майстерної. Помітити її можна навіть неозброєним оком. До того ж, поціновувачі історії Одеси легко впізнають оригінал світлини. Це листівка, яка зроблена у радянські часи, і, відповідно, вона не має нічого спільного з 1913 роком, який їй приписують у соцмережах.
Зрештою, якщо пошукати інформацію, то можна знайти що цю світлину зробив фотограф А. Сєргєєв у 1966 році, коли і з’явилась відповідна поштова картка. Вона була дуже поширеною у радянські часи, тому цей фейк розійшовся інтернетом хіба тому, що радянські часи та реалії з їх атрибутами мало хто пам’ятає на сьогодні. Втім, це теж не можна назвати серйозним недоліком.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
