Найбільш сприятливим для розвитку католицизму в місті був період з кінця ХVІІІ ст. до 20-х рр. ХІХ століття. Його характерною особливістю було лояльне ставлення до католиків з боку місцевої влади. Свідченням є позиція генерал-губернатора Новоросійського краю і градоначальника Одеси де-Рішельє по відношенню до римо-католицьких парафій в регіоні, до управління в яких допускалися єзуїти.
На перших роках існування міста католицька церква почувала себе в Одесі доволі впевнено. Певною мірою це зумовлено лояльним ставленням до католиків з боку місцевої влади. Зокрема, генерал-губернатор Новоросійського краю і градоначальник Одеси де-Рішельє сприяв утворенню римо-католицьких парафій в регіоні й допускав до управління в них єзуїтів, які продовжували діяти в Росії з часів Катерини ІІ. Із 1811р. у Новоросійському краї буда затверджена посада візитатора римо-католицьких церков, який ставав одночасно й пробстом католицької церкви в Одесі.
Із державної скарбниці йому виділялася платня в розмірі 2 600 крб. на рік. Першим візитатором призначено єзуїта абата Домініка-Шарля Ніколя, який здійснював контроль за діяльністю усіх католицьких парафій краю, що знаходились в цей час у Херсоні, Одесі, Миколаєві та Северинівці.
Проте в 1820 р., у зв’язку з порушенням заборони на проповідницьку діяльність серед православних, єзуїти були виселені з Росії й місце Ніколя зайняв виходець із Баварії Ігнатій Ліндль. Проте два роки по тому його також усунено від посади і вислано з Росії. Офіційною причиною була проповідь ідей протестантизму серед католиків.
Заборона проживання єзуїтів на теренах Російської імперії поклала початок для нового періоду в історії католицизму. Повною мірою він проявився після поразки польського повстання 1830- 1831 років. Його відмітною рисою став наступ російського уряду на церкву, яку вважали ідейною вдохновителькою та підбурювачкою повстання.
У другій половині ХІХ століття розпочався наступний, більш сприятливий період для розвитку католицизму на півдні України і зміцненні позицій церкви в Одесі. На цей час католицька громада Одеси була найбільшою на півдні України й чисельність її невпинно зростала.
Так, у 1857 р. вона налічувала 3 063 особи 55, а три роки по тому — уже 4 224 віруючих, У 1873 р. в Одеському градоначальстві, згідно даних Одеського статистичного комітету, налічувалося 8 616 римо-католиків: 4 955 осіб чоловічої й 3 661 особа жіночої статі та 14 католицьких священнослужителів.
Одеський римо-католицький костел, що на вулиці Катерининській, 33 почали будувати у 1847 році за проектом архітектора Франческо Моранді. Будівництво було закінчено 1853 року — і цього ж року, 16 серпня, храм освятив єпископ Фердинанд Канн.
Зростання католицької общини спонукало церкву придбати двір лікаря Пешки, який прилягав до її будівлі, загальною площею 225 кв. сажень 18 січня 1889 р. Правління римо-католицької церкви звернулося до Одеського міського управління з проханням видати йому акт на володіння землею і усіма будівлями згідно листка, отриманого від Будівельного комітету в 1811 р. Міська дума прийняла рішення від 10 травня 1889 р. уповноважити міську управу видати акт на право повного володіння землею і будівлями римо-католицькій церкві.
У Держархіві Одеської області (ф. 628) зберігся документ, який свідчить, що в 1918 р. Одеська Успенська римо-католицька церква придбала у Вікентія Станіславовича Шедіота нерухомість у
районі Моддованки, загальною площею 408 кв. сажень за б тисяч карбованців.
Наприкінці ХІХ ст. приміщення цієї церкви вже не могло задовольняти потреби усіх католиків Одеси. Крім самого собору в місті діяла ще й каплиця, яка знаходилась на вулиці Балківській. У 1892 р. духовенство звернулося до Міської думи з проханням про виділення (земельної ділянки на вулиці Балківській для будівництва нової церкви, будинку для притчу, церковно-парафіяльного училища та притулку для бідних і пристарілих.
У відповідь міський голова Г. Маразлі 18 листопада 1892 р. підписав наказ про безоплатне виділення земельної ділянки загальною площею 1 659 кв. сажень для будівництва церкви. Настоятелем майбутнього храму був призначений священик Іосиф Шейнер. Тож на місці каплиці буда побудована церква Св. Климента.
У 1893 р. на вулиці Гаванній з ініціативи французьких емігрантів був збудований костел св. Петра, який в Одесі називали французьким.
Важливим джерелом для дослідження церковного життя парафіян є метричні книги. У Держархіві Одеської області у фонді 628 зберігаються деякі метричні книги Одеської римо-католицької
церкви Успенія Пресвятої Діви Марії та деяких парафій Одеської області. Вони різняться недостатнім ступенем інформативності й охоплюють достатньо короткий проміжок часу.
Зокрема, метрична книга Успенської церкви про укладення шлюбів велася упродовж 1867-1878 рр. Вона містить інформацію про щорічну кількістьвінчань і країну, з якої до Одеси прибули молодята. Найбільша кількість вінчань (71) відбулася в 1871 р., найменша (24) — в 1878 р. Метричні книги костелів св. Климента та св. Петра, а також каплиці Антонія Падуанського, яка була під Жеваховою
горою, взагалі не збереглися.
Нажаль, прийдешня революція не залишила шансів католицькій громаді міста. Більшість її храмів було одразу відібрано та розграбовано, а багато священників заплатили життям за свої переконання. Втім, це тема окремої розмови.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
