Друга половина ХІХ століття ознаменувалася появою гірських клубів у Лондоні, Турині, Відні, Мюнхені та Парижі. Одеса не могла залишатися осторонь, і 6 травня 1890 року в будинку №8 по Авчініковському провулку відкрився Одеський Кавказький гірський клуб. Туризм завжди був національною рисою одеситів.
У Західній Європі такі клуби зазвичай називалися «альпійськими», а в Одесі ж «дурними». Бо одесити вважали дурним щоразу їздити до Альп і споглядати ландшафт, замість того, щоб у тій же Швейцарії не покласти в банк капітал і не почати робити «гешефт».
Виходячи з усіх цих міркувань, зціментованих короткою народною мудрістю «Розумний у гори не піде», одесити до створеного Одеського Кавказького гірничого клубу спершу поставилися дуже холодно. Але коли з’ясувалося, що про «йти в гори» в ньому ніколи не йшлося, вони різко змінили своє ставлення.
І справді, багато цікавого чекало на найвідважніших наших земляків у стінах цього відчайдушного клубу. Оскільки основним його завданням був гірський туризм, саме цьому туризму і були присвячені прочитані в клубі 123 доповіді, організовані 242 концерти-бали і, головне, було з’їдено 7354 сніданки туриста, тобто проведено безпрецедентні туристичні акції, в яких загартувався характер учасників клубу, відбувалася сувора школа справжніх підкорювачів гір, відбувалося знайомство зі звичаями і, передусім, із національними кухнями тих регіонів.
Так, вже при відкритті клубу рідкісна гірська коза, що зникає, була спочатку з’їдена, а потім взята в якості емблеми клубу. До того ж для тренувань та адаптації до умов Кавказу у підвалах клубу завжди був багатий вибір грузинських вин та вірменських коньяків. Коли ж пройшла чутка, що клуб планує будівництво в передгір’ях Казбека та Ельбруса «сімейних будинків-притулків», тобто, як розуміли одесити, таких будинків, де завжди можна було б відпочити від сім’ї, — у цю в усіх відношеннях благородну організацію буквально кинулися батьки сімейств і взагалі всі без винятку особи одеської національності та кавказької емоційності.
До них нерідко приєднувалися і іногородні. Тут слід назвати Олександра Карловича фон-Мекка, засновника Російського гірничого суспільства на Росії. Він пішов стопами свого батька, який не раз підкорював швейцарські Альпи. Таке захоплення чоловіка заохочувала його високоосвічена дружина Надія Філаретівна фон-Мек. Причому сусіди відзначили таку особливість: щойно чоловік відвідував Альпи, їхній будинок відвідував П.І. Чайковський. Так у тій високоосвіченій сім’ї підтримувалися високі стосунки.
Спочатку кількість членів клубу зростала повільно. Але невдовзі у Статуті клубу з’явилися два важливі пункти. По-перше, про те, що «кожна особа, особливо жіночої статі, в горах може мати місце для нічлігу, де отримує право користуватися послугами провідника-чеченця або його помічників, також уродженців Кавказу». З цього моменту кількість членів клубу, особливо жіночої статі, почала стрімко зростати.
Ну і, по-друге, одеське пароплавне товариство РОПіТ оголосило, що на його суднах кожному власнику членської книжки Одеського Кавказького гірничого клубу надається 50% знижка для плавання Чорним морем. З цього моменту практично у кожного другого одесита з’явився потяг до книжок саме з такою благородною назвою.
Ось тоді керівництву клубу і довелося прийняти перше важке рішення: настав час йти в гори, щоб хоч якось скоротити кількість своїх членів. Керівництво клубу ніколи не приховувало від своїх членів, що туризм, крім ознайомчо-оздоровчих, може мати і діаметрально протилежні наслідки. У статуті клубу прямо говорилося: «Нехай найвідчайдушніші альпіністи піднімаються на вершини Кавказу, не втрачаючи надії спуститися вниз, і, якщо пощастить, повернувшись до своїх сімей».
Знаменно, що з перших на Кавказ 1902 року вирушила група з 40 незаміжніх вчительок. Всі вони збиралися підкорити не тільки дику красу Кавказу, але і його диких мешканців красою своєю, знову ж таки дикою. Усі 40 сподівалися, що там, окрім незайманої природи, ніщо інше незайманим залишатися не може. І всі 40 залишилися більш ніж задоволені походом, адже під час численних зустрічей із місцевим населенням вчительки завжди були готові не лише вчити, а й вчитися, вчитися та ще раз вчитися.
Особливим своїм завданням клуб вважав поповнення своїх рядів за рахунок студентства, і незабаром плоди такого піклування були вже очевидними. Студентська молодь настільки повірила в сприятливі цілі вивчення гір, що навіть зажадала від керівництва Новоросійського університету перенести туди навчальний процес, саме складання іспитів в умовах краси та висот Кавказу. Тих самих професорів Новоросійського університету, які відмовлялися це робити, зобов’язували ставити студентам іспити автоматично.
Адміністрація університету, щоби якось упорядкувати навчальний процес, знайшла дотепний вихід із цієї ситуації — відкрила на Преображенській вулиці ресторацію «Кавказ». Так «Кавказ» став місцем, де відбувалися екзаменаційні сесії. І що особливо важливо: професори охоче, як би на природі, приймали заліки та іспити за умови, що студенти там накривали «поляну».
Згодом у клубі з’явилися й іноземні члени. Наприклад, президента США Теодора Рузвельта було обрано почесним членом Одеського Кавказького гірничого клубу. То справді був далекоглядний крок із боку одеситів і явно необдуманий з боку Рузвельта. Бо вже незабаром, тільки-но Америка робила якийсь, на думку одеситів, не зовсім дипломатичний крок, одесити одразу загрожували Рузвельту винятком із клубу.
Так, коли Сполучені Штати віроломно захопили Панамський канал, Теодор Рузвельт, очевидно, саме під загрозою виключення з одеського клубу змушений був дозволити одеським судам проходити канал, так і бути без черги і безкоштовно. Це відчайдушне рішення свого президента з розумінням сприйняла вся Америка — справді, не нариватися через таку нісенітницю, як Панамський канал, на неприємності з одеситами!
Насамкінець залишається відзначити, що хоча у путівниках сучасною Одесою така громадська організація, як Кавказький клуб, не зафіксована, проте вона, мабуть, продовжує існувати, обравши знову місцем перебування Кавказу, а значить і його корінних жителів, нещасну Одесу.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
