Напередодні свята не гріх нагадати, що свято – це нормальний стан душі будь-якого одесита. Але були свята, які душа особливо вирізняла, а Одеса особливо відзначала, хоча в історії вони й не стали червоними днями календаря. Таким особливим святом для Одеси стало проведення у 1910 році Всеросійської (за участю закордонних експонентів) торгово-промислової виставки.
Ідея провести в Одесі промислову виставку дозріла несподівано, як ячмінь на оці, причому, на такому ж видному місці, тобто на схилах Олександрівського парку, але, головне, на пляжі Ланжерон, що примикає до парку. Але тут виявилося, що на пляжі і так давно демонструється все краще, чим багата Одеса, і виставляються тут такі екземпляри, пардон, експонати, які давно перевершили світові зразки за своєю красою, повнотою і двічі пардон – наготою.
Оглянути таку виставку була безліч охочих. Спеціально зі Стамбула припливали турки на човнах, щоб подивитися в підзорну трубу на ганебну для мусульман картину. Незабаром все чоловіче населення Туреччини втратило дар мови, тому що ніяк не могло повернути щелепу, що відвисла від захоплення. В результаті занепокоїлися ісламські фундаменталісти, і турецький уряд пригрозив Росії джихадом (священною війною), якщо така виставка не зрушить углиб парку.
А в глибині парку все вже було захоплено питними закладами. Пояснити їм, що під час проведення виставки ніхто не зазнає збитків, а навпаки, було доручено «Російському технічному товариству». Технічне суспільство не розгубилося і згадало, що воно російське, отже, з споконвічно національними традиціями, і вирушило вирішувати проблему на місці, тобто в ресторан.
Звісно, у повному складі. Звичайно, як споконвіку наказували на Русі традиції, за рахунок потерпілої сторони. Таким чином, перемежуючи страви та доводи, йшов повільний і ситний розгляд сторін. Причому з самого початку стало зрозуміло, що якось щось наважиться — годувати припинять. Тому йшли роки, а проблема все не вирішувалася. Але ось 24 травня 1910 року продукти в ресторані нарешті скінчилися, тягнути далі було безглуздо, і 25 травня 1910 року виставка урочисто відкрилася.
Влада дала дозвіл розмістити виставку на так званій Карантинній площі, де досі грає у футбол клуб «Чорноморець». Це було розумно, бо дивовижним виставковим експонатам «Чорноморець» цілком відповідає своєю дивовижною грою. Щоправда, катастрофічно зростала кількість фірм, які побажали взяти участь у виставці. Довелося розширювати територію: від приморської частини парку до Михайлівської площі (тобто до Лідерсівського бульвару), де нині ріжуться у футбол на пиво пацани дворових команд, мало чим відрізняючись від «Чорноморця», який за такої, як у нього гри, зазвичай з пивом пролітає .
Щоправда, прямо тут проходила дорога на пляж «Ланжерон», і не було ясності, куди в липні інстинкт поведе одеситів — на виставку чи на пляж. Довелося виставку поділити на дві частини, відгородивши дорогу до пляжу парканом. А щоб єдність виставки не порушувалася, об’єднати її частини повинен був міст, унікальний тим, що підйом на нього здійснював «тротуар, що рухається», по суті, перший ескалатор. З того мосту відкривався, за словами очевидців, неповторний вид на всю виставку та на море.
По правді кажучи, нічого рівного тій торговельно-промисловій виставці ні раніше, ні згодом в Одесі не було. Вона розкинулася на 18 гектарах. Павільйони створювали такі видатні архітектори як, скажімо, А. Щусєв, який згодом проектував Мавзолей Леніна в Москві (щоправда, одеські павільйони та їх експонати виглядали набагато живіше). Виставка демонструвала все найкраще, що Одеса була в змозі запропонувати світові, а світ міг запропонувати Одесі. 73 іноземні фірми, здебільшого з Австрії, Франції, Англії представили свої експонати на додаток до всеросійських.
З ранку до вечора виставка вирувала, а життя на ній вирувало. Тут було весело, галасливо, димно та гамірно (у хорошому розумінні цього слова). На виставці було представлено безліч павільйонів, салонів і секцій, влаштованих з істинно одеською дотепністю.
Так головний вхід на виставку, що розташовувався в районі Олександрівської колони, був тріумфальною аркою, поряд з якою височів величний маяк, для національного балансу увінчаний шоломом витязя. Прямо з-під арки йшла вглиб головна алея, що з’єднувала павільйони. Їх налічувалося понад сотню.
Дотепно придумали павільйон цегельного заводу. Він був лабіринтом з цегли, пройти який вдавалося не багатьом особам, а лише тим, чиї особи таки «просили цегли». Тому в лабіринті було чимало затишних куточків, де це прохання задовольнялося повною мірою. І хоча лабіринту в Олександрівському парку давно вже немає, до ночі аналогічні прохання від душі задовольняються там і донині, причому знаменно — за допомогою незабутньої цегли.
Консервне виробництво Фальц-Фейна (власника знаменитого степового заповідника Асканія-Нова) було представлено макетом степу з куренем посередині на тлі декоративного акваріума, що зображував Чорне море (і те, й інше — в натуральну величину). І курінь, і акваріум обслуговувалися скіфськими бабами. Цікаво, що лише одну привезли з Асканії-Нова, а решту зробили вже на місці, збуджуючи первісні інстинкти, які задовольнялися тут же у курені.
Неподалік було встановлено «Колірний фонтан», струмені якого набували різних форм, а обличчя відвідувачів набували різних кольорів, залежно від того, наскільки спокусливі форми набували струменя. Найбільшим успіхом користувалася сценка з народного життя, що зображується фонтаном: «Професор Пирогов ставить на ноги безногого хворого».
Однією з головних визначних пам’яток виставки був павільйон чайного Товариства «Караван», виконаний у вигляді цар-самовара заввишки 13 метрів із величезним заварювальним чайником на вершині. Так, це був єдиний в історії Росії цар, коронований заварювальним чайником (мабуть, з того часу й пішла приказка: «Гарячий ти, чайник Мономаха!»).
Оглядовий майданчик павільйону був розрахований на розпивання чаїв. Секрет полягав у тому, що приготування та наповнення чайників «спеціальною» заваркою робилося в павільйоні Д. Сараджиєва, виробника коньяків, розташованому по сусідству. Просвітницький ефект був у наявності —таке собі «есперанто для чайників».
Напевно, не можна залишити без уваги і павільйон РОПіТ (Російського товариства пароплавства та торгівлі). Він був носовою частиною корпусу справжнього пароплава. Між іншим, це була частина пароплава, який ще недавно плавав до Туреччини. Уявляєте, як були вражені турки, коли вкотре до них той пароплав не приплив, бо приплисти могла лише його задня, філейна частина.
Павільйон пивоварного заводу виглядав як шпиль із десяти пивних бочок різних розмірів, поставлених один на одного. Шпіль вінчав орел, який, очевидно, відвідав кожну з десяти бочок і тому вже став двоголовим. Орел тримав у дзьобі кільку і ніби голосно гикав обома головами.
Ну що ж, як бачимо, Одеська виставка Російського технічного товариства дивувала всіх своїми відкриттями, приголомшувала своїми подіями, сп’яняла своїми розпиваннями і, зрештою, просто окриляла завдяки своєму наймоднішому павільйону — павільйону повітроплавання. А в ньому особливу увагу привертали аероплани одеського виробництва, які вже тоді давали стовідсоткову гарантію безпеки, оскільки на відміну від перших аеропланів братів Райт, де часто відмовляв мотор, в одеських моделях мотор, на щастя, не відмовляв ніколи.
Як бачимо, Одеська промислова виставка 1910 р. мала гучний успіх і зібрала 700 тисяч платних відвідувачів, що увійшли через головний вхід, і ще 1 мільйон 700 тисяч — перелізли через головну огорожу.
Сміливо можна стверджувати, що виставка мала всесвітньо-історичне значення. Справа в тому, що у круговерті справ ніхто якось не звернув уваги, що на виставку забули запросити Німеччину. Німецький кайзер природно затаїв жорстоку образу. Назрівала Перша світова війна.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
