Іноді долі деяких людей чудово показують минулі епохи. Як приклад можна згадати долю Дмитра Потилиці. Ця людина була вихідцем з козацької сім’ї, однак потім зайнялась купецьким промислом. Проте, про своє козацьке коріння він не забував, тож захотів отримати ще і військове звання. Що з цього вийшло — читайте далі.
Першим в історіографії звернув увагу на постать купця Дмитра Потилиці відомий одеський історик О. І. Маркевич. Він стверджував, що цей українець козацького походження на початку ХІХст. був «провідною особою серед одеського купецтва», «носив звання військового товариша тобто раніше служив в козаках, а згідно сімейних переказів був запорожцем та прибув до Одеси з Чорноморщини.»
За відомостями О. Маркевича, Д. Потилиця мав в Одесі велику сім’ю — дружину, чотирьох синів та декількох доньок; володів двома великими будинками — на вул. Преображенській та Старопортофранківській; вів значну торгівлю та займався видобутком каміння (як відомо серед тодішніх одеських каменярів та власників каменоломень було чимало нащадків українських козаків)». Як нащадок старшини та визначний купець, Потилиця, навіть, просив у А. Е. Рішельє про надання спадкового дворянства.
Маркевича зацікавила трагічна доля цього купця, оскільки згідно зі спогадами нащадків: «Потилицю чомусь незлюбив генерал-губернатор Ланжерон і став до нього чіплятися; виведений з терпіння Потилиця образив гр. Ланжерона, за що й постраждав». Дмитра Потилицю «заслали до Східного Сибіру на поселення, очевидно в адміністративному порядку». Разом з ним вислали всю його родину та конфіскували її майно. Вже після смерті Д. Потилиці у 1838 р. його дружині Ганні
Іванівні разом з двома синами та двома доньками вдалося повернутися з Пермі до Одеси і лише 1848 р. вони отримали право вільного проживання в місті.
Доповнити інформацію про Д. Потилицю можуть документи архіву. Так, у Ревізькому реєстрі мешканців Одеси за 1799 рік Дмитро Никифорович Потилиця був згаданий як міщанин віком 25 років.
Професор А. Д. Бачинський знайшов у Російському державному військово-історичному архіві документи, що допомогли з’ясувати деякі причини конфлікту між Потилицею та місцевим керівництвом. Це рапорт від липня 1807 р. одеського військового коменданта Кобле, який доносив керівництву, що купець 2-ї гільдії Д. Потилиця, «відлучившись …для стягування боргів з розбійників, які у різали у нього каміння в урочищі Куяльницьком та втекли за кордон» до Молдови, повернувся зі свідоцтвом від отамана Усть- Дунайського Буджацького війська Подлісецького про те, що він записаний до зазначеного війська, де перебуває «Васюринського куреня військовим
товаришем».
Кобле був дуже обурений як тим, що купець отримав офіцерське звання і має однаковий ранг з тими, хто «заслужив його десятирічною службою у регулярному війську», так і тим, що дружина Потилиці також отримала свідоцтво отамана на вільний виїзд до козацького війська. Суворий комендант навіть заарештував Потилицю, проте потім відпустив з забороною йому як купцю 2-ї гільдії носити офіцерське звання.
Зрозуміло, що причиною заслання Д. Потилиці стали його намагання закріпити за собою звання «військового товариша». Генерал-губернатор О.Ф. Ланжерон недоброзичливо ставився до купецького стану й «торгашів Одеси» загалом, а також відрізнявся нестриманим характером. Вочевидь факт отримання купцем офіцерського звання викликав неабиякий гнів цього урядовця. Після заслання Д. Потилиці місцева / влада розправилася і з його дружиною, через ту саму формальну причину — вперте бажання йменуватися «дружиною військового товариша».
В документах є і деякі відомості щодо долі дружини Д. Потилиці після її повернення із заслання. Користуючись умінням писати, Ганна Потилиця засипала керівництво міста та краю великими за обсягом листами із проханням повернути їй втрачені через заслання будинки в Одесі, конфісковані гроші та інше майно. Одеське керівництво та нові власники будинків заперечували законність вимог Потилиці.
Однак певне розуміння вона знайшла у генерал-губернатора з краю М.С. Воронцова. Показово, що навіть повернувшись із заслання Ганна Потилиця продовжувала в усіх своїх зверненнях до місцевого керівництва називати себе «дружиною військового товариша». Таке дивне «шукання козацтва» одеським купцем та його дружиною вочевидь було зв’язано не лише з тим, що вони походили з гетьманських козаків (а не чорноморських, як вважав О. Маркевич), але й з бажанням отримати дворянський стан. Проте багато деталей в долі Д. Потилиці залишається невизначеним.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
