В наш час досить багато уваги стали приділяти ролі козацтва в історії Одеси. Проте серед невивчених аспектів залишається нетривала (1819 – 1859) участь козаків в охороні одеського порто франко.
Як відомо, вже на початку ХІХст. козаки широко використовувалися для захисту західних кордонів Російської імперії від контрабанди. Такий захист був особливо важливим у часи, коли уряд вдавався до політики жорсткого митного протекціонізму. Наприклад, у 1811р. були запроваджені нові положення «про нейтральну торгівлю… у портах Білого, Балтійського та Азовського морів й по усьому Західному сухопутному кордону», що передбачали збільшення мит та списків заборонених для увезення товарів та інші обмеження зовнішньої торгівлі (між іншим, тоді ж було фактично ліквідовано привілеї одеського транзиту)».
Практично одночасно (4 січня 1811 р.) було затверджено доповідь військового міністра «Про влаштування військової варти на кордонах західних губерній». Головним завданням варти було запобігати контрабанді. Причому збереглося правило донощика — весь конфіскований контрабандний товар, однак у разі, коли контрабанда складалася із товарів до імпорту заборонених (страх перед такими товарами у керівництва держави напевно був надто великим) вона мала спалюватися, а донощик мусив задовольнитися лише «гідною винагородою» від держави.
У доповіді відзначалися, що попередні спроби влаштування митної варти були невдалими, а на козаків які охороняли кордони покладатися було неможливо.Завжди керівникам прикордонних губерній й військ надавалися «… розпорядження створити цю варту але відомо, що дотепер нічого не було створено, бо охорона кордонів довірена лише козакам не могла бути надійною що доводять численні випадки а саме: часті, та численні втечі, перегін коней та худоби у значній кількості, вивіз міді та грошей й привезення контрабанди».
Проте започаткована указом від 1811 року митна варта все одно мала складатися, переважно саме з козаків Донського та Бузького військ які тримали кордон від Палангену до Ягорлика.
Проте й після затвердження нового статуту у багатьох випадках митний кордон продовжували охороняти козаки. Згідно з царським маніфестом від 16 квітня 1817 р. було проголошено про створення в м. Одесі порто-франко (безмитної зони) терміном на 30 років. Це був безпрецедентний для російської митної політики захід. Між іншим, ще й тому, що Одеса не була відокремлена від решти імперії природними бар’єрами чи державним кордонами. Тому, щоб захистити від контрабанди іноземної продукції кволу російську промисловість, потрібно було оточити досить значну територію митним кодоном.
Будівництво охоронних споруд та утримання кордону порто-франко мало здійснюватися за рахунок доходів м. Одеси. Одеський будівельний комітет в присутності херсонського військового губернатора Олександра Ланжерона б вересня 1817 р. вирішив: «рів по всьому кордону порто-франко робити завглибшки три аршини, завширшки у підошві два, а вгорі чотири аршин; при рові має бути насип з землі, що витягнута з рову вкритою дерном на аршин, й крім насипу ще по всьому кордону встановити рогатки», а також «по всій лінії порто-франко мають бути збудовані караульні». Того самого числа Олександр Ланжерон у листі міністру фінансів Дмитру Гур’єву, повідомляючи про розміри рову та рогаток, між іншим, писав: «вважаю, що така огорожа буде достатньою для перешкоди вільному переходу й переїзду; а при ній буде караул частий».
Згідно з законодавством про митну варту козаки не могли тривалий час перебувати на одній ділянці кордону (ще указ від 4 січня 1811 р. не лише наказував козаків на митному кордоні «тримати в постійному русі», але й визначав, що «козацькі полки на рік три рази будуть переводитися з ділянки на ділянку»). За затвердженим 14 грудня 1819 р. новим штатом одеського порто-франко, козаків мали замінити додаткові 24 митні об’їждчики (на їх утримання було асигновано щорічно 9600 крб.). Однак заміна козаків затягнулася.
І. Бларамберг у відповідь на лист командира 4- го Оренбурзького козацького полку осавула Харитонова, 23 лютого 1820 р. повідомляв: «додані по новим …штатам 24 об’їждчики для зайняття постів всередині порто-франко, вже майже укомплектовані, але до отримання асигнування для видачі належного їм жалування, не можу прийняти їх та призначити для виконання посадових обов’язків, в цій ситуації змушений був я за видачу зазначеного жалування сам відповідати, й навіть, за необхідністю, сам його виплачувати..».
Лише 20 липня 1820 р. І. Бларамберг повідомив О.Ланжерона, що 24 об’їждчики вже «укомплектовані та готові заступити на місце козаків» й наступного дня написав Харитонову: «по укомплектуванню об’їждчиків додатковою кількістю в 24 особи, мною доручено ..титулярному раднику пану Савоні вчинити належні розпорядження для заміни військових козаків, які перебувають на 5-ти пунктах внутрішньої варти одеського порто-франко». Вже 21 липня 1820 р. козаки були замінені на першій дистанції порто-франко, 24 липня — на другій.
Після того як козаки номінально залишили кордони одеського порто-франко, вони ще певний час охороняли митний кордон, притому в багатьох випадках виступали як помічники контрабандистів (не лише безперешкодно пропускали останніх через кордон, але й надавали їм охорону, конвоюючи каравани з контрабандою й вступаючи в перестрілку з митною вартою. Це спонукало наступника Д.Гур’єва на посаді міністра фінансів Єгора Канкріна реорганізувати митну справу.
Серед своїх головних здобутків за перші десять років перебування на вищезгаданій посаді Є.Канкрін назвав «переформування митної варти на військових засадах», що за його твердженням дозволило фактично знищити «зовнішню контрабанду, тобто контрабанду яка прямує поза митницями». Так згідно з затвердженим 1827 р. положенням «про облаштування митної прикордонної варти» в митних округах створювалися бригади, полубригади та окремі роти митної варти, що складалися з об’їждчиків і вартових (в одеському окрузі створювалася полубригада з двох рот, що нараховували 225 кінних об’їждчиків і 40 піших вартових).
Зловживання козаків на митних кордонах не можна розглядати як виключно негативний фактор з точки зору інтересів місцевого українського населення. Адже протекціоністська митна політика Російської імперії (на що неодноразово вказували сучасники) «обкладала даниною» споживачів Наддніпрянщини на користь державної скарбниці та московського промислового регіону.
При цьому робилось це задля викачування з нашого регіону золота заробленого на експорті української сільськогосподарської продукції за кордон. В цій ситуації контрабанда більш якісних і дешевих імпортних товарів була для місцевого населення явищем скоріше позитивним ніж негативним.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
